Статья и.о. министра юстиции Украины Елены Лукаш публикуется на языке оригинала

Повернення до Конституції зразка 2004 року сьогодні основна вимога опозиційних політиків. Про нагальність та невідкладність зміни Конституції 1996 року ми чуємо щогодини. Але ми не бачимо підписів опозиційних депутатів під текстом Конституції-2004 року. Не існує такого законопроекту, зареєстрованого у Верховній Раді. Це - парадокс. Бажання повернути Конституцію-2004 є, а тексту цього законопроекту з підписами депутатів у Верховній Раді не має.

І у мене є особиста думка, чому це відбувається.

Справа в тому, що опозиційні політики, нав’язуючи гасла про повернення до Конституції 2004 року, добре знають та усвідомлюють її зміст. Той зміст, який не читали громадяни, що споживають опозиційні лозунги. Той зміст, який вже забули іноземні експерти та політики. Той зміст, який деякі громадяни помилково, але щиро вважають казковим перетворенням держави.

Тепер щодо змісту Конституції-2004 року простими словами. В її нормах йдеться про перерозподіл повноважень у владному трикутнику «Президент-Парламент-Уряд». Жодних змін, які стосуються життя, безпеки, прав і свобод громадян Конституція -2004 не містить. Не для того вона писалась та приймалась. Але містить Конституція-2004 інші норми, які безумовно відіб’ються на житті та діяльності українців.

Декілька прикладів.

У Конституції-2004 йдеться про повернення прокуратурі функцій нагляду за додержанням законів. Прокурорський нагляд. Підкреслюю, у разі прийняття змін до Конституції України в редакції 2004 року прокуратурі будуть автоматично повернуті повноваження щодо нагляду за додержанням прав та свобод людини і громадянина, законів з цих питань органами виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Чи чули ви про підтримку таких новацій з трибун Майдану чи Парламенту? Чому провідники ідеї Конституції-2004 сором’язливо оминають цю тему? Чому міжнародні експерти не застерігають український політикум від повернення в повному обсязі прокурорського нагляду?

В Конституції-2004 під час обрання суддів Конституційного Суду України зникають права органів суддівського самоврядування. З’їзд суддів вже не матиме права делегувати своїх представників до Конституційного Суду. Такі права залишаться виключно у Президента та Верховної Ради. Як на це відреагує Венеціанська комісія, яка послідовно виступає за розширення прав суддівського самоврядування? Хто розповів громадянам про перерозподіл функцій між суддівською спільнотою та Парламентом і Президентом?

Хто і яким чином утворить коаліцію депутатських фракцій у Парламенті? Адже вибори до Верховної Ради проходили по змішаній моделі. А Конституція-2004 писалась виключно під пропорційну систему виборів. І навіть якщо уявити, що в коаліцію увійдуть депутати мажоритарники, то взагалі невирішеними залишиться доля тих мажоритарників, які потрапили у Парламент шляхом самовисування. Що робити з ними - Конституція не відповість. А їх біля 50 осіб. Цікаво, вони замислювались над цим? Як і над тим, що Конституція-2004 містить норми про вибори виключно на пропорційній, партійній основі.

Але головними питаннями Конституції-2004 року є її Прикінцеві та перехідні положення. Дуже раджу всім прихильниками повернення до Конституції-2004 року згадати їх. Саме в Прикінцевих та перехідних положеннях має бути вирішено питання, коли відбуватимуться вибори Президента України, вибори до Парламенту (виключно на пропорційній, зауважте, основі), вибори до місцевих рад усіх рівнів, момент набуття чинності самими нормами Конституції-2004 тощо. Жодних норм про дострокові вибори Президента чи «перезавантаження влади» Конституція-2004 року не містить. І на ці питання у опозиції відповіді не має. Не має і не буде. І в Парламенті не з’явиться законопроект, що повторює зміст Конституції-2004 року з підписами опозиціонерів. Бо вони, на відміну від тих, хто їм вірить, розуміють, що саме вони мають підписати. Розуміють і не підписують. А ми чекаємо.

Для тих, кого наведені приклади змусили замислитися про реальний зміст Конституції-2004, скажу на додаток, що особисто працювала за нормами цієї Конституції. І знаю, який дисбаланс буде панувати у владному середовищі внаслідок застосування її норм. Вона конфліктна по суті своїй. Тому тим, хто вважає її повернення виходом з конфлікту, зауважу: це не вихід, це - вхід. А те, що громадянам вона нічого не додасть – це аксіома.

Тепер декілька слів для тих, кому небайдужа думка Європи.

Норми Конституції-2004 неодноразово були предметом суттєвої критики з боку провідних європейських інституцій (Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська комісія), Парламентська асамблея Ради Європи) та окремих міжнародних експертів.

На думку експертів, положення Закону не відповідали меті «конституційної реформи», були суперечливими та не відповідали європейським стандартам у цій сфері, а також українським зобов’язанням, прийнятим при вступі в Раду Європи, потребували додаткових роз’яснень, визначались потенційними джерелами конфліктів між Президентом та Урядом. Ключові зауваження з боку Венеціанської Комісії були висловлені у Висновку щодо Закону про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року (висновок від 13 червня 2005 року № 339/2005, CDL-AD(2005)015).

Зокрема, зауваження стосувались:

– несумісності прив’язки мандата народного депутата до членства в парламентській фракції, враховуючи те, що члени парламенту повинні представляти народ, а не свої партії;

– невідповідності процедури утворення коаліції депутатських фракцій свободі вибору та прийняття рішень, гарантованим політичним партіям Конституцією у відповідності з європейськими стандартами;

– загрози потенційної політичної кризи у разі нездатності парламенту сформувати стабільну більшість для формування Уряду;

– можливого накладення повноважень Президента та Уряду, що, в свою чергу, є загрозою політичних конфліктів між ними;

– збереження за Президентом повноваження ініціювати процедуру висловлення недовіри Кабінету Міністрів, що суперечило меті «конституційної реформи» (скороченню повноважень президента та посиленню парламентських рис);

– розширення повноважень прокуратури, що суперечить європейським стандартам у цій сфері, а також українським зобов’язанням, прийнятим при вступі в Раду Європи;

Венеціанська Комісія дійшла висновку, що конституційні зміни 2004 року не дозволяють досягти мети конституційної реформи – встановлення збалансованої та функціональної системи правління.

Крім того, аналогічна критика змін до Конституції України 2004 року неодноразово висловлювалась Парламентською асамблеєю Ради Європи в низці своїх резолюцій протягом 2004 – 2010 років, присвячених, зокрема, функціонуванню демократичних інституцій в Україні та стану демократії в Європі.

ПАРЄ неодноразово зазначало, що відносно прийнятих у 2004 році поправок до Конституції України гостро стоїть питання їх сумісності з європейськими стандартами.

Зокрема, ПАРЄ:

– регулярно зверталась до питання імперативного мандату народного депутата, запровадженого конституційними змінами 2004 року та закликала до їх перегляду, як такого, що не відповідає принципам демократії та верховенства права та є неприйнятним у демократичній державі;

– акцентувала увагу на невідповідність прийнятих у 2004 році положень щодо прокуратури, взятих Україною при вступі до Ради Європи зобов’язанням та підкреслювала, що Конституцією 2004 року в реформі прокуратури було зроблено крок назад;

– висловлювала критику щодо внесених змін стосовно функціонування судової влади та неможливості належного реформування судової системи відповідно до європейських стандартів та цінностей без чіткого розділення повноважень та належної системи стримувань і противаг;

– зазначала, що повністю пропорційна система із закритими партійними списками не гарантує виборів до парламенту, які б представляли українське суспільство в усьому його розмаїтті;

– підкреслювала необхідність нейтральності посади Голови СБУ, призначення на посаду та звільнення з посади якого після Змін здійснювалось парламентом за поданням Президента.

Слід зазначити, що критика положень Змін здійснювалась європейськими інституціями та міжнародними експертами не лише після їх внесення до Конституції України, а й продовжувалась протягом тривалого часу.

Наприклад, секретар Венеціанської Комісії Томас Маркерт 4 жовтня 2010 року заявив: «Конституція 1996 року була більш послідовною і узгодженою. Більше того, вона була зовсім непоганою, однак вона вела до надмірної концентрації влади в руках Президента. З іншого боку, Конституція 2004 року мала певні суперечливі моменти в тексті. Не кажучи вже про традиційно складний момент щодо повноважень прокуратури.»

Тож конституційні баталії тривають. Щиро сподіваюсь, що спостерігати за їх перебігом ми будемо усвідомлено та поінформовано, без помилкових уявлень та наступних розчарувань.