Зима як зброя: звернення до католицької спільноти Європи
Галина Янченко, народна депутатка, голова Парламентської спецкомісії по захисту інвесторів
Росія не може перемогти Україну на полі бою, тому цієї зими вона зробила ставку на знищення життя цивільних. Масовані удари по енергетичній інфраструктурі в найхолодніший період року були сплановані заздалегідь і фактично перетворили життя мільйонів українців на щоденне виживання — часто без світла, тепла та води.
Світ багато говорить про війну, але чи справді розуміє, в яких умовах сьогодні живуть українці у своїх домівках? Чи усвідомлює, що удари по енергетиці — це не про військові цілі, а про тиск на цивільних, про холод як інструмент примусу?
Цього тижня я мала можливість звернутися до католицької спільноти Європи. Я виступала на запрошення Luxembourg School of Religion & Society та Centesimus Annus Pro Pontifice Foundation — міжнародної ватиканської фундації, яка об’єднує найвпливовіших представників католицької спільноти.
Нижче публікую повний текст свого виступу, бо, як показала дискусія після конференції, для багатьох у Європі реальні умови життя українців цієї зими стали справжнім відкриттям:
“Вітаю, шановні колеги! Я щиро вдячна за запрошення, для мене велика честь говорити про Україну саме тут - у просторі, де мир розглядають не лише як політичний процес, а як моральну категорію. Я хочу дати трохи контексту про життя в Україні сьогодні. Почну з дуже простих речей. З цієї зими.
В моєму офісі сьогодні 5 градусів Цельсія. Вдома світло було востаннє о 3 ночі, а з'явиться воно лише після 21.00, і це не точно. Так діють аварійні відключення електроенергії. Це результат російських атак. За день до мого від’їзду сюди Київ знову пережив масштабну атаку по цивільних обʼєктах енергетики, які дають людям світло, тепло і воду.
Люди в Україні буквально замерзають в своїх будинках. Адже що таке опинитись без світла, коли за вікном мінус 15? Після кожного російського удару разом зі світлом зникають опалення і вода. Не працюють ліфти. Температура в квартирах повільно падає. А самі будинки буквально перетворюються на холодильники.
Коли немає світла, немає можливості приготувати гарячу їжу або чай, щоб зігрітися.
Хто страждає найбільше? Старші люди. Сімʼї з маленькими дітьми. Люди з інвалідністю. Лежачі хворі.
Стратегія путіна сьогодні проста і цинічна — заморозити мільйони українців. Зламати людей через холод. Змусити погодитись на “мир” за будь-яку ціну.
Світ, можливо, вже звик до того, що в Україні йде війна. Але цього року росія направила свою агресію проти цивільних. 2025 рік став найскладнішим для цивільного населення. За весь 2025 рік в Україні було лише 4 (!) ночі, коли Росія не атакувала територію України дронами.
За даними Моніторингової місії ООН, за 2025 рік в Україні внаслідок війни загинули щонайменше 2 514 цивільних людей, а ще 12 142 були поранені — це на 31 % більше жертв, ніж у 2024 році.
Ці люди — не статистика. Це наші батьки, діти, сусіди, брати і сестри.
Це ті, хто загинув не на полі бою, а внаслідок обстрілів житлових районів, руйнування лікарень, ударів по інфраструктурі, яка дає людям життя.
Це вже цілеспрямоване знищення умов людського життя. Це війна проти цивільного населення.
Дозвольте мені перейти від опису болю до того, що ми можемо зробити разом, щоб зупинити цю трагедію. Ситуація в Україні - це вже гуманітарна катастрофа, яку не можна ігнорувати морально чи духовно.
Що я прошу від лідерів католицького світу сьогодні?1. Публічно засудити ці цілеспрямовані атаки на цивільних та інфраструктуру, такі дії несумісні з християнськими цінностями і з гідністю людини.
Ми говоримо про людей, які страждають, мерзнуть і гинуть від холоду і голоду. Такий рівень жорстокості — це не війна між арміями, це — страта мирного життя.
2. Голосно заявити, що мир не може бути досягнутий шляхом примусу, страху чи тиску на цивільне населення.
Агресор може зупинити війну в будь-який момент, але він цього не робить. Це не питання «військової логіки», це питання цінностей.
3. Ви можете домогти предметно: завдяки швидкій доставці обладнання, яке сьогодні рятує життя:
— потужні генератори для лікарень, будинків для людей похилого віку та дитячих будинків,
— обігрівачі та теплові системи, що дають змогу пережити ніч,
— сонячні панелі, акумулятори та мобільні електростанції, які можуть автономно працювати кілька днів.
Організації, фонди чи благодійники, які мають бачення, системні проєкти чи логістику - знайдуть підтримку і вдячність в Україні. Я готова ініціювати і організувати робочі зустрічі в Брюсселі, Києві чи будь-якому іншому місці — за участю українських урядовців, донорів для координації передачі критичного обладнання.
4. Також, користуючись нагодою, я би хотіла публічно звернутися до віцепрезидентки Європейського інвестиційного банку, пані Джельсоміни Вігліотті.
Сьогодні енергетичне обладнання для України — це не просто питання майбутньої відбудови, а питання збереження життя цивільних людей вже цієї зими.
Я хотіла б запропонувати розширити чинні інструменти ЄІБ або створити спеціальну програму швидкого постачання енергетичного обладнання для лікарень, соціальних закладів та котелень в Україні
Це був би дуже конкретний і своєчасний внесок Європи у захист людської гідності.
Підсумовуючи, я хочу сказати, що ми прагнемо миру не через слабкість. Українці - не слабкі, ми довели це на полі бою. Ми прагнемо миру, бо людське життя має безумовну цінність. Росія позбавляє українців життя вже 4 роки поспіль та не несе за це жодної відповідальності.
Саме тому сьогодні я прошу не співчуття, а рішень — публічних позицій, конкретних програм і швидких дій. Україна готова працювати з кожним, хто готовий діяти.”