Олексій Резніков, міністр оборони України

 

 

24 серпня минуло півтора роки з моменту повномасштабного російського вторгнення. "Київ за три дні" назавжди залишиться в історії як синонім недооцінки українців.

Ми вже вдруге відсвяткували День Незалежності, якого могло не бути. Це досягнення, яке треба усвідомлювати. Нас могло не бути.

Це нагода поговорити про те, де ми знаходимось і чого прагнемо.

Яка найсуттєвіша зміна порівняно з минулим роком?

Найголовніше – змінилася мета.

Минулоріч ми билися, щоб вижити як країна і нація.

Зараз наша мета – перемогти.

Ця зміна відбулася завдяки мужності наших воїнів, стійкості усього народу та допомозі партнерів.

Раніше українці обговорювали плани росіян на подальше вторгнення. Тепер вже росіяни обговорюють, що планує Україна.

Перемога – не просто звільнити наші землі у кордонах 1991 року. Перемога – коли після війни ворог боятиметься дивитись в бік наших кордонів.

Як тільки російський ведмідь видирається із злиднів, він починає воювати. Уявіть росію як собаку Павлова – тільки не собаку, а ведмедя. Ми маємо напрацювати в цього ведмедя безумовний рефлекс. Як тільки він рипається до своєї улюбленої війни – його б’ють током. Він влаштовує теракт – одразу отримує жорстке покарання. Він зазіхає економічно – одразу втрачає на порядок більше грошей. Він розвʼязує війну на чужій землі – війна приходить у його міста. Тільки так "ведмідь Павлова" припинить нам загрожувати.

Ми захищаємо не тільки себе, але й зрозумілі для світу речі: територіальна цілісність, продовольча безпека, вільне судноплавство, безпечна торгівля тощо. За підсумками війни буде сформований новий світовий лад. Це буде або лад заснований на правилах, або лад заснований на праві агресора силою вирішувати політичні питання.

Усі, хто прагне безпеки і правил, зацікавлені у перемозі України. Тому нас відкрито підтримує понад 50 країн, а в ООН тотальна перевага за голосами.

Майбутня роль України очевидна - щит Європи на Сході, донор безпеки на континенті, зокрема, у Чорноморському регіоні. Треба прокласти шлях.

 

Нове відчуття часу

Змінилася мета – змінилися завдання та підходи до їх виконання.

Ми плануємо на довгострокову перспективу, щоб здолати ворога у цьому марафоні і захистити результати. Ми говоримо з партнерами про довгострокові програми підтримки.

Поки наші воїни тримають фронт і вибивають окупантів, ми ставимо на рейки процес створення української армії майбутнього. Яка повністю врахує досвід цієї війни і вбере у себе найкраще, чим володіє світ.

Найбільша складність - ми діємо в умовах невизначеності. Невідомо, коли точно закінчиться війна. Невідомо, коли нас офіційно приймуть до НАТО.

Тому ми створюємо своєрідний каркас, який поєднує міжнародні домовленості, довгострокові процеси вдосконалення і розвитку, а також ресурси.

Ми розчистили майданчик, заливаємо фундамент і завозимо матеріали. Ми закладаємо логіку будівництва нової армії, щоб навіть при зміні політичної команди у Міноборони державна справа рухалася вперед.

Ми створили карту для цього руху. Ще влітку минулого року мій колишній перший заступник і нині мудрий радник генерал Іван Степанович Руснак переконав запустити огляд спроможностей ЗСУ. Це філософія за якою працюють країни НАТО.

Огляд закінчено у травні. Тепер ми розуміємо, які спроможності ЗСУ мають, що треба розвивати з огляду на оцінку безпекового середовища до 2032 року. Це основа для наших власних рішень та предметної розмови з партнерами – куди вкладати зусилля.

Вони будуть ґрунтуватися на Future Force Concept – нашому баченні майбутньої армії, яке активно формується.

Ми закладаємо справжні гарантії безпеки. Це пріоритет. У моєму розумінні, гарантія безпеки – це не папір. Це навчений український воїн, забезпечений і озброєний. Це техніка і боєприпаси в арсеналах, це здатність виробляти потрібну зброю у потрібній кількості.

Працюємо з партнерами на такому рівні, який було складно уявити.

Невдовзі будуть сигнали, які продемонструють динаміку цього руху.

Що попереду?

 

Місце на карті найкращого досвіду

Танкова коаліція. Родина ППО з можливістю перехоплювати балістичні цілі. Далекобійні ракети. Коаліція з постачання снарядів. Старт підготовки команд для літаків.

Це частина наочних результатів впродовж року, які збудовані навколо формату "Рамштайн".

За півтора роки ми отримали майже усі типи зброї, які реалістично на цьому рівні стосунків з партнерами. Наступний рівень – це те, що не дають нікому, або тільки найближчим.

F-16 – кожен українець відчує, що ми збиваємо російські ракети все далі від наших домівок. Харків, Одеса, Дніпро, Запоріжжя та інші міста мають бути захищені, як і Київ. Сприймаю це як особистий виклик. Іншими – українськими - засобами будемо діставати ворога у містах базування.

Під час діалогу про зброю я сприймав слово "неможливо" від партнерів як "привіт, як справи?". Бо чув його постійно.

Отриманого вистачило б на кілька армій європейських країн. Тепер головне питання – забезпечити стабільність. Це обслуговування, ремонт, навчання, виробництво запчастин тощо.

Ту зброю, яку нам ніколи не передадуть, ми зробимо самі. Або знайдемо спосіб діяти асиметрично. Особливе місце - у роботизованих платформ.

Рік тому ми провели рішення Уряду, яке змінило філософію прийняття ОВТ в експлуатацію. Завдяки цьому термін потрапляння нових зразків до війська скоротився з 2 років до 3-5 тижнів.

В експлуатацію прийнято близько 30 моделей українських дронів різних типів, у тому числі – 10 моделей FPV-дронів. Йде постійне вдосконалення, виробництво збільшилось разів у 100.

Ми розуміємо, що дронів не вистачає, але ситуація швидко змінюється. Тінь над Росією, яку створюють наші дрони, все темніша.

Вже є досвід, якого немає ні в кого у світі. Це застосування дронів у небі, на воді, на землі проти високотехнологічної армії. Ми розраховуємо, що з часом на цьому досвіді буде створено центр експертизи НАТО у сфері застосування роботизованих платформ.

Рік тому ми посадили зернятка. Осінь-зима мають стати сезоном врожаю вітчизняних дронів. До наступної весни дозріють західні літаки.

 

Спроможне міністерство

Вже півтора роки Міноборони працює по двом умовним трекам.

Перший – це завдання, які необхідно вирішувати незалежно від того, є війна чи ні. Це та програма, для виконання якої мене було призначено у 2021 році.

Цифровізація, реформа закупівель, впровадження найкращих стандартів – все це робить армію сучаснішою. Війна тільки загострила ці потреби.

Я формулював цю програму так – вступ до НАТО де-факто.

Це відбулося, ми поглиблюємо співпрацю по усім напрямкам, не тільки по зброї та військовому мистецтву. Логістика, облік та планування (Logfas, Каравай, SAP). Забезпечення (Procurement Review спільно з NSPA). Реформа військової освіти, концепцію якої затвердив Уряд, тощо.

Другий трек – виклики, які створило повномасштабне вторгнення. З якими ніхто раніше не стикався на практиці. Усі дивляться на нас, бо ми перші.

Перехід на західну зброю – це було питання виживання. Імпорт зброї, коли до цього 30 років тільки продавали за кордон, – не без помилок, але налагоджено з нуля.

Розвиток українського ОПК – це питання суверенітету, війна чітко показала, що це таке. Суверенітет – це не гасло. Він складається з таких невеликих моментів, як спроможність виготовити комплектуючі для зброї тоді і в тих кількостях, коли потрібно.

Ми зміцнюємо, а в деяких вимірах - створюємо суверенітет країни та забезпечуємо нові спроможності для Сил оборони.

У сумі ми отримаємо армію майбутнього та нову систему організації оборони в країні. Ми вже подали своє бачення до "Української доктрини", ініційованої Президентом України Володимиром Зеленським.

Щоб була можливість рухатись по цим напрямкам, пріоритетом було підвищення інституційної спроможності Міноборони – процедури, зменшення залежності від нездорового людського фактору, створення механізмів, діяльність яких не залежить від персоналій.

Командна робота. Делегування. Розвантаження міністра від дріб’язкових питань для політичних функцій.

У мене потужна команда заступників і державний секретар, це дозволяє вирішувати багатогранні завдання, по яких немає досвіду.

Герой України генерал Олександр Павлюк забезпечує глибоке розуміння потреб армії. Генерал Володимир Гаврилов вибудовує нову філософію у сфері озброєнь та техніки, щоб українська армія майбутнього була однією з найсильніших у світі. Ростислав Замлинський управляє ресурсами, які складають десь третину державного бюджету, але яких критично не вистачає для забезпечення потреб ЗСУ. Денис Шарапов шукає зброю по всьому світу та курує питання закупівель. Андрій Шевченко закриває міжнародний напрямок, підхоплює напрацювання генерала Олександра Поліщука, який нещодавно посилив дипломатичний фронт, очоливши Посольство України в Індії. Віталій Дейнега має додати системності і динаміки у цифрових реформах. Ганна Маляр тримає руку на пульсі комунікацій. А Костянтин Ващенко - державний секретар, дивиться, щоб уся конструкція зберігала стрункість і вчилася працювати як годинник.

Сподіваюсь, що невдовзі буде з’ясовано усі обставини щодо В’ячеслава Шаповалова з твердим дотримання принципу презумпції невинуватості. Він зробив величезний обсяг роботи у найскладніший час.

 

Чисте середовище

Зміцнюючи Міністерство, створюємо умови для реалізації принципу нульової толерантності до корупції.

Знищуємо ґрунт для зловживань – проводимо структурні зміни, застосовуємо цифрові рішення.

Посилюємо інструменти попередження – зростають спроможності антикорупційного Департаменту, діє Громадська антикорупційна рада.

Пріоритет - культура доброчесності. Демонструю власним прикладом – добровільно подав декларації за 2021 та 2022 роки.

Водночас виступаю категорично проти декларування для військових у воєнний час у тому вигляді, як це пропонується. Це просто небезпечно і немає стосунку до боротьби з корупцією. Це чиїсь хворі амбіції.

Якщо в тебе в руці молоток, все здається цвяхами. Якщо ти професійний борець із корупцією, і загалом більше нічого не вмієш, то тобі все здається корупцією. Це нормально. Але якщо ти під час війни неперевірені чи хибні факти виливаєш у публічний простір – то "корупціонером" стаєш уже ти сам, адже корупція – це псування, спотворення. Особливо під час війни це небезпечно, тому що корупція - зброя росії, і кожним медійним вкидом вона вміло користується, навіть і особливо, якщо це неправда.

Історія з вигаданим перетворення зимових курток на літні має для усіх стати уроком.

Я закликаю журналістів, перед тим, як самі того не усвідомлюючи, ставати інструментом в руках ворога, перевіряти факти. Ви можете направити запит нам та отримати позицію МОУ. Ви можете з нею не погодитись, але це право на відповідь однієї зі згадуваних у матеріалі сторін та елементарні стандарти щодо обʼєктивності журналістського матеріалу.

Також про підозрілі факти ви завжди можете повідомити до Громадської антикорупційної ради, де, власне, в тому числі і ваші колеги журналісти є. Ці факти будуть ретельно перевірені антикоррадою і надані висновки: чи є підстави для "зради" чи їх немає. А розслідувачі уникнуть незручного положення в майбутньому.

Боротьба не має бути самоціллю. Треба бачити мету – заради чого? Якщо заради спільної перемоги над російським окупантом – ми союзники.

 

Проміжні досягнення

Реформа закупівель на фінішній прямій. Створено дві сервісні агенції – одна для зброї, інша для ресурсного (часто його називають тиловим) забезпечення. Вчора я призначив Арсена Жумаділова керівником другої агенції. Очікую, що в жовтні вона покаже перші результати.

За напрямком ОВТ створено Акселератор Міноборони. Його місія – швидко проводити розробників і виробників бюрократичними нетрями, щоб якісні продукти найшвидше опинялися у війську як серійні вироби.

Спільно з МЗС та Мінстратегпромом готуємо міжнародний форум у сфері оборонних технологій. З боку Міноборони відповідає Володимир Гаврилов, бо має унікальний досвід міжнародної співпраці та глибоке знання предмету.

Ми вже серійно виробляємо українську артилерію 155-мм калібру. Вже налагоджено виробництво лінійки боєприпасів і радянського, і натівського зразку. Чого не було. Є багато напрацювань по бронетехніці. Ми вийдемо з цієї війни сильнішими. Але виробництво зброї потребує часу.

ОПК має створювати сюрпризи і дивувати. Тому ми мало говоримо, щоб противник не зрадів передчасно.

За повідомленнями росіян, вони постійно збивають якісь ракети, які Україна від партнерів не отримувала і сама начебто не виробляє. Але щось постійно вибухає. Якась містика. Брешуть, напевно.

За рік ми поставили на озброєння автоматизовану систему управління та систему ситуаційної обізнаності, навколо яких роками ломалися списи. Вони вже працюють в інтересах Сил оборони України.

Зараз більше уваги буде приділятися зонам, які мають велике соціальне значення.

Процес отримання УБД вже спрощено до одного документу.

Стрімко розгортається процес цифровізації ВЛК. Буде менше хаосу, черг і ґрунту для зловживань. 

Реформа ТЦК – це ремонт машини на повному ходу під час ралі по бездоріжжю. Але ми вже розробили алгоритм дій, щоб не зупинитися і змінюватися. Комплексна реформа можлива тільки у мирний час, коли буде 6-8 місяців на потрібні процедури і кадрову політику. 

Ми маємо перемогти не тільки російську армію, наш ворог – паперова армія.

Це питання не тільки процедур, але й свідомості. Зміни у голові – це найскладніше. Є відносно молоді офіцери, які не уявляють військо без журналу обліку журналів. Вилучення журналу руйнує картину світу…

"Справжній солдат бʼється не тому, що ненавидить те, що перед ним стоїть, а тому, що любить те, що позаду нього". Честертон сказав це наче про сучасних українців.

Треба навчитися битися за рахунок якісних переваг і міцних союзів. Створювати їх. Щоб проблему "ведмедя Павлова" не перекладати на наступні покоління.