“Відцентрові” тенденції у відносинах між “центром” та “регіонами”, пов’язані з місцевими виборами, створюють ризики для національної єдності, - підсумки відкритого обговорення
28 липня 2020 року відбулося засідання Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” на тему “Національна єдність: як “зшити” країну в умовах нестабільності і загроз”.
В обговоренні, яке модерував співзасновник платформи Володимир Лупацій, взяли участь провідні політичні експерти, соціологи, представники влади, журналісти та історики. Відкриваючи дискусію, Володимир Лупацій зазначив, що глобальна (а не лише наша внутрішня) нестабільність суттєво змінила “місце” національної єдності в державних політиках. Раніше це було окреме секторальне питання, але зараз воно має безпосереднє відношення до національної безпеки, тому має бути компонентом економічних, соціальних, гуманітарних та інших програм. Модератор запропонував учасникам першої панелі стисло визначити, як українське суспільство розуміє національну єдність та соціальну згуртованість й, загалом, що є головним у їх трактуванні.
Антон Дробович, який очолює Український інститут національної пам’яті, вважає, що такої концепції національної єдності, яка б поділялася всіма, наразі немає. Наприклад, що означає “національна”? Адже нація може бути як етнічною, так і політичною. Концептуальної згоди щодо цього питання можна дійти лише в діалозі. Водночас соціальна згуртованість – більш прикладне поняття, яке стосується процедур (правил співіснування) та комунікації.
Олена Богдан, голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, переконана, що “необхідним мінімумом” для національної єдності є спільні цінності взаємодії, і лише потім – спільна візія майбутнього.
“Чи є в нас бажання жити разом?” – на думку голови Центру дослідження політичних цінностей Олеся Донія, відповідь на це питання є ключовим для оцінки стану справ з національної єдності. Потрібно шукати спільні секулярні цінності й долати політичні розколи, вважає він.
Олеся Островська-Люта, генеральна директорка ДП “Національний культурно-мистецький та музейний комплекс “Мистецький Арсенал”, стверджує, що українців може об’єднати “спроможність до трансформацій країни та суспільного життя”. Відчуття, що “ми маємо вплив” та “можемо самі зробити собі країну” має потенціал. Але трансформації триватимуть довгі роки й не одне покоління.
Власне, далі спікери запропонували свої ідеї щодо можливих пріоритетів у політиці національної єдності. Серед них були, зокрема, такі:
- до обговорення інтегральних цінностей важливо залучати суспільство й використовувати діалог як спосіб домовитися. Перед тим варто з’ясувати “червоні лінії” – те, що для нас точно є неприпустимим. Варто розуміти, куди ми рухаємося, але також “ґрунтувати” спільні цінності на історії та досвіді спільнот (Антон Дробович);
- нам потрібні спільні цінності з “позитивним змістом”. Наприклад, не суцільна боротьба та жертви, а “право українців на щастя”. Хоча при цьому важливо не нав’язувати іншим своє розуміння щастя (Олесь Доній);
- взаємодію, яка є підґрунтям національної єдності, активує правова культура, бо знаючи про права і обов’язки, простіше довіряти один одному (Олена Богдан);
- єдності сприяє культурне “зростання”, адже воно також дає можливість взаємодіяти людям з різним досвідом. Але ресурси потрібно передавати туди, де є ідеї. І паралельно – долати інфраструктурну слабкість (занедбаність та недофінансування) закладів культури (Олеся Островська-Люта).
Учасники другої панелі визначили ризики для національної єдності й також висловили декілька пропозицій щодо подолання (або зменшення) цих ризиків. Якщо узагальнити, то серед основних ризиків – політизація суспільства та певні “відцентрові” тенденції у відносинах між “центром” та “регіонами”, пов’язані з місцевими виборами, а також – конфлікт на Донбасі і поширення радикальних настроїв.
На думку генерального директора “Інтерфакс-Україна” Олександра Мартиненка, “політизація” виборів до обласних і місцевих рад може призвести до відокремлення одних регіонів від інших за ознакою політичних вподобань. А це особливо небезпечно для Південного Сходу країни.
Політолог Володимир Фесенко наголосив на тому, що у перспективі виборів викликом є можливе порушення балансу між центральною владою та місцевим самоврядуванням, проте будь-яка “сепаратистська риторика” з боку місцевих політичних лідерів має бути під забороною. Так саме слід “пропагувати” нетерпимість до актів насилля (хто б їх не вчинив) та вимагати покарання для порушників.
Науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи”, професор Олексій Гарань бачить небезпеку у невизначеності ситуації “навколо Донбасу”. Наприклад, нещодавно укладені домовленості щодо перемир’я викликають багато питань, а відсутність відповідей на них породжує нові загрози. Також небезпечним є формування образу військового, як людини, що “несе проблеми”.
Координаторка однієї з робочих груп, співзасновниця Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” Юлія Тищенко вважає, що одночасно з питанням про національну єдність варто ставити питання про довіру. Українці можуть об’єднуватися, але переважно проти чогось, а не за щось.
Подібні думки поділяє Олександр Мартиненко: державу “єднають” проблеми, а суспільство – недовіра до держави. Люди шукають вихід із стресових ситуацій й, зрештою, дають прості відповіді на складні питання. Але це не відміняє пошуку відповідей, адекватних серйозності викликів. Учасники дискусії вважають, що для посилення національної єдності потрібно:
- шукати “відносний консенсус” щодо конфлікту на сході (Володимир Фесенко) й водночас активно відбудовувати підконтрольні райони Донбасу (Олексій Гарань);
- формувати спільну ідентичність, яка б поєднувала минуле з образом майбутнього, залучаючи до цього як профільні міністерства, так й громадський сектор разом із медіа (Володимир Фесенко);
- підтримувати (у тому числі, ресурсно) взаємодію між різними громадами та спільнотами, а також – “доцентрові” тенденції на національному рівні (Юлія Тищенко);
- знаходити різні формати залучення для різних аудиторій і, зокрема, започатковувати нові медійні проєкти – діалогові за формою, але відмінні від традиційних ток-шоу (Юлія Тищенко та Володимир Фесенко).
Кожен із запропонованих кроків може стати предметом подальших обговорень, які продовжуватиме Національна платформа. Невдовзі її представники презентують результати експертного дослідження з національної єдності.
Національна платформа “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” започаткована у лютому 2018-го року. Це дискусійний майданчик для обговорення питань врегулювання конфлікту на сході України й безпечної реінтеграції. Діяльність Національної платформи спрямована на посилення консенсусу та стійкості в Україні щодо попередження та вирішення конфліктів. Шлях до цього – розширення громадської участі у мирному процесі, надання пропозицій владі у виробленні відповідних політик, у тому числі – щодо безпечної реінтеграції та національної єдності, а також забезпечення суспільної обізнаності у цих процесах. Ініціатива реалізується у партнерстві з Комітетом з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України IX скликання. Ініціатива фінансується за рахунок механізму сприяння стабільності та миру Європейського Союзу в рамках проєкту “Побудова стійкості до конфлікту шляхом діалогу”.
