Сліпа статистика чи прихована трагедія? Чому в Україні "зникли" діти-сироти з діабетом
Звернення Почесного президента Української діабетичної федерації Богдана Бенюка до всіх небайдужих
Напередодні Дня захисту дітей Українська діабетична федерація (УДФ) б'є на сполох через загрозу системної медико-соціальної сліпоти, яка ставить під загрозу життя найуразливішої категорії маленьких українців — дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Прагнучи забезпечити вихованців інтернатних закладів та дитячих будинків сучасними системами безперервного моніторингу глюкози, УДФ офіційно звернулася до Департаментів (Управлінь) охорони здоров’я обласних державних (військових) адміністрацій по всій Україні із запитом щодо точної кількості дітей-сиріт із діагнозом "цукровий діабет І типу" (інсулінозалежний).
Результати цього моніторингу виявилися шокуючими та аномальними:
- Більшість областей відповіли абсолютно однаково: за офіційними даними регіональних відомств, на обліку "дітей із такою патологією не зареєстровано".
- 6 Департаментів охорони здоров'я наразі взагалі ігнорують запит громадськості та зберігають мовчання.
- Виняток Волинська область: обласне управління охорони здоров'я вчинило інакше — вони не обмежилися загальними реєстрами, а спустили прямі запити на місця, у райони. Проте і звідти прийшли невтішні, порожні відповіді:
- "не маємо".
- Єдина позитивна відповідь на всю країну, що офіційно підтвердила наявність лише однієї дитина-сироти з цукровим діабетом. Дитина перебуває під опікою в родині, повністю забезпечена турботою, необхідними медикаментами, її життю та здоров'ю нічого не загрожує.
- У чому полягає привід для тривоги?
В Україні понад 10 тисяч дітей живуть із цукровим діабетом І типу. За законами медичної статистики, серед майже 60 тисяч українських сиріт має бути щонайменше 80–100 дітей із цим діагнозом. Повсюдні відповіді про "нуль пацієнтів" є статистично неможливими.
Це породжує страшну та реалістичну гіпотезу: через тотальну завантаженість або непідготовленість персоналу інтернатів первинні ознаки блискавичної маніфестації діабету у сиріт (спрага, втрата ваги, млявість) просто пропускаються.
Як наслідок — діти потрапляють до реанімацій у стані термінальної цукрової коми і гинуть, так і не встигнувши отримати офіційний діагноз та потрапити до медичних баз даних під своїм юридичним статусом. Така ж ситуація можлива і у процесі оформлення сироти до місця майбутнього перебування.
Заклик
"Ми звикли, що 1 червня — це свято з кульками та подарунками. Але для дитини-сироти в інтернаті головний захист — це право дожити до наступного дня народження. Дитина в сім’ї має маму, яка за перших симптомів схопить її на руки і побіжить до лікаря. Дитина в інтернаті має лише державну систему, яка сьогодні виявилася абсолютно сліпою.
Відповіді обласних департаментів про те, що сиріт із діабетом в Україні "не існує" — це не просто паперова помилка. Це страшний сигнал. Це означає, що хвороба або взагалі не діагностується на ранніх етапах, або медична система повністю ізольована від соціальної. Ми вимагаємо від Міністерства охорони здоров'я та Мінсоцполітики негайно розпочати службове розслідування, об'єднати реєстри та перевірити кожен випадок дитячої смертності від кетоацидозу за останні два роки. Ми маємо знайти цих дітей, поки не надто пізно".