Травма невизначеності: ми не побачимось більше ніколи?!
Коли кохана людина не виходить на зв’язок, зникає в зоні бойових дій, а офіційних підтверджень її долі немає, життя перетворюється на нестерпне очікування. Чекати чи змиритися? Надіятися чи прийняти втрату? Психологи називають такий стан “невизначеною втратою”. Це один із найскладніших типів втрати, оскільки відсутність чіткої відповіді породжує постійне емоційне напруження, тривогу та суперечливі почуття.
Що відчувають люди з невизначеною втратою?
Люди, які переживають невизначену втрату, стикаються з глибокими емоційними випробуваннями. Їхнє горе має хронічний характер, оскільки вони надовго залишаються між надією та страхом. Це супроводжується почуттям безпорадності, провини, тривожністю та емоційним виснаженням. Деякі відкладають життя «на потім», уникаючи прийняття реальності, тоді як інші намагаються знайти новий сенс, але відчувають труднощі з цим. Невизначеність також впливає на стосунки в сім’ї: зростає напруга, змінюються ролі, а члени родини можуть віддалятися один від одного. У дітей та підлітків така травма часто проявляється через емоційне відсторонення та ізоляцію. Важливо пам’ятати, що цей стан не має часових меж, і людина здебільшого потребує підтримки, розуміння та права переживати втрату у своєму темпі.
Не уникати, а проживати емоції
Найперше, що варто усвідомлювати — це важливість усіх емоцій. Не варто засуджувати себе за будь-яку з них. Дозвольте собі плакати, злитись або відчувати полегшення — це частина процесу проживання.
Шукайте свої способи давати вихід почуттям. Бити подушку, робити дихальні вправи, кричати. Головне — не завмирати та не замикати біль всередині. Потужним способом проживання складних почуттів є творчість. Малювання, спів, письмо, рукоділля тощо. Неважливо, чи маєте Ви талант — головне, що мистецтво дає змогу пережити свій біль, трансформуючи його в новий сенс.
Емоції, особливо гнів, тривога та відчай, часто залишаються «заблокованими» в тілі, спричиняючи м’язове напруження. Вправи на силу, біг чи навіть інтенсивні танці допомагають вивільнити цю енергію, даючи можливість транслювати те, що важко висловити словами. Під час фізичних вправ рівень кортизолу (гормону стресу) знижується, а натомість активніше виробляються ендорфіни — нейромедіатори, які відповідають за відчуття радості та зменшення болю.
Пишіть про свої переживання. Щоденник, лист до зниклої людини чи просто хаотичні нотатки допомагають структурувати думки, зрозуміти власні почуття та знизити рівень напруги. Виписування дозволяє знайти слова для болю, страху, надії чи провини. Це дає змогу побачити ситуацію зі сторони, осмислити її та поступово інтегрувати у власне життя. Крім того, письмове вираження емоцій може слугувати символічним актом відпускання — способом сказати те, що не було сказано, або завершити внутрішню розмову. Головне правило — не стримувати себе. Дозволити словам литися вільно, без аналізу та виправлень.
Приймайте суперечливі почуття
Важко одночасно триматися за надію і приймати ймовірну неминучість. Але можна дозволити собі думати двома паралельними шляхами: «Я сподіваюся, але живу тут і зараз». «Я вірю, що він/вона живий(а), але готую себе до будь-якого розвитку подій». В цей складний період Ваші змішані емоції є абсолютно нормальними.
Не залишайтеся з болем наодинці
Важливо знаходити людей, які вислухають Вас без осуду — це можуть бути друзі, родичі або психотерапевт. Відкрите обговорення своїх почуттів допомагає впоратися зі стресом, зменшити відчуття ізоляції та знизити внутрішню напругу.
Також сьогодні існує багато груп підтримки близьких зниклих безвісти. Розмови з тими, хто відчуває той самий біль, дають відчуття розуміння та прийняття.
Пам’ятайте про себе
У стані невизначеної втрати люди часто забувають про власні потреби, зосереджуючись лише на тривозі, очікуванні та пошуках відповідей. Однак піклування про себе – не егоїзм, а необхідність. Фізичне та емоційне виснаження лише поглиблює страждання, тому важливо знаходити способи підтримувати власний ресурс.
Здорове харчування, достатній сон і регулярна фізична активність допомагають знизити рівень стресу. Включайте у свій день ритуали турботи — запашний чай, прогулянка, цікава книга чи хобі — можуть повернути відчуття стабільності та контролю над життям.
Коли варто звернутися до психолога?
Якщо людина переживає невизначену втрату, їй може бути складно впоратися з емоціями самостійно. Важливо звернутися за допомогою фахівця, у разі таких симптомів:
- Неможливість виконувати важливі соціальні ролі, наприклад, батьківські чи професійні обов’язки.
- Хронічне безсоння або інші розлади сну.
- Харчові розлади, фізичні болі.
- Суїцидальні думки.
- Довготривалий стан апатії чи, навпаки, емоційної перенапруги.
- Нав’язливі спогади та думки, що виснажують організм і нервову систему.
- Виражена тенденція до самоізоляції та уникнення соціальних контактів.
Якщо хоча б кілька цих симптомів спостерігаються протягом тривалого часу, варто не зволікати та звернутися до спеціаліста. Психологічна допомога є вагомим кроком на шляху до відновлення внутрішнього ресурсу та повернення до життя.
Чекати чи відпустити?
Це рішення — одне з найважчих у житті. Важливо пам’ятати, що немає правильного чи неправильного вибору. Ви можете продовжувати чекати і сподіватися, але при цьому не відмовляти собі у праві на життя. Ви також маєте право поступово рухатися вперед, знаходячи для себе нові сенси і підтримку.
Жити з травмою невизначеності важко, але можливо. Головне — не залишатися наодинці зі своїм болем і пам’ятати, що навіть у найтемніші часи існує світло підтримки та надії.
Ця стаття написана у рамках психоедукаційного проекту для українців із Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Сумської та Донецької областей за підтримки ucare.me та Madair