Жовква: Нам не потрібні посередники – нам потрібні країни, які готові жорстко розмовляти з Росією, бо мова російських ультиматумів закінчилась
Ексклюзивне інтерв'ю заступника керівника Офісу президента Ігоря Жовкви інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"
Автор: Інна Кардаш
За підсумками Саміту миру є рішення про проведення тематичних заходів в окремих країнах щодо пунктів Формули миру. Канада заявила, що прийматиме зустріч щодо незаконно депортованих Росією українських дітей та звільненню полонених. Чи є вже конкретні погодження з країнами щодо заходів з ядерної та продовольчої безпеки?
Президент озвучив низку країн, з якими ми вже працюємо по цим зустрічам: Франція, Німеччина, Туреччина, Великобританія. Це європейські держави. А є, наприклад, такі, здавалося б, неочікувані держави, як Чилі чи Кенія. Ці держави зараз готові працювати над конкретними пунктами Формули миру і проводити у своїх столицях відповідні тематичні заходи. Це будуть заходи не на рівні глав держав чи урядів, а зустрічі на рівні міністрів, радників з нацбезпеки, політдиректорів МЗС, експертів. Вони відбуватимуться у розвиток інаугураційного саміту і на підготовку другого саміту. Їх завданням стане підготовка відповідних дорожніх карт по кожному з пунктів Формули миру.
Відповідні драфти вже готові. Ще до Саміту миру були 4 зустрічі в різних країнах на рівні радників з нацбезпеки, було 10 зустрічей в Україні під головуванням керівника Офісу президента Андрія Єрмака з послами іноземних держав. Тому це не робота з нуля, вона просто буде продовжена. І в результаті має з'явитися узагальнена дорожня карта, яка може бути представлена Російській Федерації тими країнами, які з нею спілкуються. І за умов готовності Росії брати цей план до уваги, а не диктувати нам і усьому світу ультиматуми на зразок тих, що з'явилися напередодні саміту, то так – вони можуть з'явитися на другому саміті миру.
Чи можливим буде запрошення саме вже на ці тематичні заході представників Росії з огляду на те, що базова позиція по пунктах Формули миру вже заявлена в комюніке?
Думаю, що на початок – ні. Уявіть, якби ми запросили Росію на інавгураційний саміт? Були ж такі ідеї, і деякі країни їх висловлювали. Ви вважаєте, саміт би відбувся? Ви вважаєте, було б ухвалено комюніке з тією кількістю держав? Тому ми спершу попрацюємо в колі “like-minded countries” (країн-однодумців – ІФ-У). А вже результати роботи кожної тематичної групи, безумовно – так, ми готові доводити до відома агресора.
Поясніть, будь ласка, щоб остаточно розставити крапки над “І“: що, зрештою, сталося під час голосування за комюніке щодо позицій Йорданії та Іраку: вони спочатку з'явились на табло голосування, але потім зникли зі списку тих, хто підтримав комюніке, на сайті швейцарського МЗС? Також цікаво щодо Руанди…
Процедура приєднання до комюніке проходила за так званого процедурного умовчання. Ті країни, які готові були приєднатися до комюніке і не порушували цю процедуру умовчання до певного встановленого швейцарською стороною дедлайну, вважалися такими, що приєдналися. Дві країни – Йорданія і Ірак – подали надто пізно свій сигнал про те, що вони переривають процедуру умовчання, і швейцарська сторона встигла їх врахувати в своєму списку. Щодо Руанди – переговори тривають, йде уточнення їх позиції. Тобто нічого такого не сталося, ніякої "зради" немає.
Наше комюніке відкрите до підписання, але в Україні мало хто розуміє, що насправді цією конференцією твориться історія. Знаєте, в світі більше цінують цей саміт, ніж ми в Україні. Жодної країни від комюніке не від'єдналося. Крапка. І не від'єднаються.
Натомість вже приєдналися чотири учасники: Вселенський патріархат, який був на конференції і виступав на підтримку України, але з технічних причин не з'явився в першому варіанті списку. Також Організація американських держав, генеральний секретар якої заявив, що поділяє цінності конференції. Замбія – важлива держава африканського регіону. І також Антигуа і Барбуда. Ця країна дуже хотіла взяти участь у саміті, але з організаційних причин цього не сталося.
До речі, щодо Антигуа і Барбуди. 27-30 травня в Антигуа і Барбуда відбувся саміт малих острівних держав за участі держав Карибського басейну, представників європейських держав, єврокомісара з питань міжнародного співробітництва, генсека ООН і делегації України на чолі зі мною. Ми провели понад 20 зустрічей з лідерами малих острівних держав, зокрема з генерал-губернатором, прем'єр-міністром і міністром закордонних справ Антигуа і Барбуди, президентом Палау та міністром закордонних справ Суринаму. І бачимо – Палау і Суринам взяли особисту участь у нашому Саміті миру. А Антигуа і Барбуда приєднались до комюніке.
Щодо комюніке – українська сторона була залучена в роботу над цим документом поряд зі швейцарською стороною. Робота над документом тривала буквально за декілька годин, навіть хвилин до його оприлюднення. Давайте відкриємо з вами цей текст і почитаємо по пунктах – про ЗАЕС, яка має повернутися під контроль світового співтовариства, про невикористання ядерної зброї в Україні, про харчову безпеку чи безпеку цивільних суден, про повернення українських дітей.
Ще до початку Саміту миру Росія намагалася перешкодити його проведенню. Було б помилково думати, що цього не буде й надалі, адже будуть тематичні зустрічі щодо Формули миру та, зрештою, готується другий Саміт миру. Росія має вплив на країни Глобального Півдня. Тоді - яка в нас буде стратегія щодо цих країн і взагалі - як ми можемо тут протидіяти РФ??
Лише проводячи постійну і наполегливу роботу: розмови, зустрічі, запрошення лідерів цих держав в Україну. На Саміті миру не пролунало позиції про жодну альтернативну формулу миру, крім української. Бо єдиною формулою, яка може принести мир в Україну, є формула президента Зеленського. Війна триває в Україні, тому не можна вирішити війну будь-якою іншою формулою, крім української формули, але так – доповненою резонними пропозиціями з боку інших країн.
Тобто, коли ми бачили в китайській ініціативі підтримку територіальної цілісності України, так це теж про Формулу миру Зеленського – про п’ятий її пункт. Коли ми бачимо про неприпустимість шантажу ядерною зброєю, це також про Формулу миру Зеленського. Ідея саміту була в тому, щоб посадити за стіл усі держави і ще раз пройтися по тим трьом пунктам, які були визначені на цей саміт. Але ми ж не забуваємо і про решту пунктів Формули миру.
Україна, як заявив президент, вже розпочала переговори щодо місця проведення другого Саміту миру. Вже багато хто пише, що це може бути Саудівська Аравія…
Безумовно, в нас є розуміння щодо таких потенційних країн. І це тому, що з цими країнами ми вже провели певну роботу. Але давайте не полегшувати роботу агресору…
У нас є низка країн, і можу сказати з великою долю вірогідності, що такий саміт може відбутися в одній з країн Глобального Півдня. І це було б логічно, тому що перший саміт відбувся в європейській державі, в нейтральній Швейцарії. Тепер, за логікою подій, цей саміт має відбутися в одній з країн Глобального Півдня. Яка це буде країна, побачимо. Це живий процес.
Також, безумовно, та країна, яка матиме честь провести другий саміт, має вже на сьогоднішній день активно працювати. І низка таких країн вже є, і вони працюють. В тому числі ті з них, які були на першому Саміті миру. І, можливо, не всі з них були представлені на рівні президентів і прем’єр-міністрів. Але не можу розкривати навіть потенційний перелік цих країн, щоб в агресора не з'явилося шансів завадити його проведенню.
Від чого залежатиме проведення другого Саміту миру? Бо позиція міністра зовнішніх справ Швейцарії така, що він може статися ще до президентських виборів в США в листопаді цього року. Наскільки взагалі це реально?
Безумовно, вибори в США – це важлива подія, за якою слідкує весь світ. Але, мені здається, визначальним для дати проведення другого саміту є саме інтенсивність роботи в тематичних групах. Ви ж чули президента, який сказав, що другий саміт миру буде не через роки, а через місяці. Ось така установка України.
Ми хочемо провести другий Саміт миру до кінця року. Процес не має бути затягнутим. Україна, як ніхто, хоче якнайшвидше миру. Але ми точно не хочемо миру на основі так званого російського "визнання реальності", як вони про це кажуть. Президент сказав, що можна було б хоч завтра почати переговори з Росією – з однією дуже простою умовою: виведіть війська з території України. Але ми ж з вами бачимо, що навіть натяків про це немає. Навіть не задумується ніхто про це. Тому давайте тут не поспішати з якимись дедлайнами і датами.
До речі, треба відзначити Швейцарію за безумовно вдалу організацію першого Саміту миру. Надзвичайно висока особиста роль пані президента Амгерд в успішному проведенні саміту. Працювала уся її команда. Ми підтримуємо зараз зв'язок з її командою щодо оновлення списку по приєднанню нових країн.
Швейцарія, провівши в себе цей перший саміт, хоче мати, скажімо так, активну роль і в подальших подіях. Ми не заперечуємо, але треба робити конкретні дії, конкретні вчинки, чітко визначати свою позицію.
Нам потрібні країни, які готові, якщо треба, дуже жорстко розмовляти з Російською Федерацією, говорити “ні”, бо мова російських ультиматумів закінчилась. Зараз говоритиме спільний голос світового співтовариства. На нашій стороні за підсумками саміту вже є більшість країн світу. І цей список точно зростатиме. Тому кожна країна, яка хоче брати активну участь в цьому процесі, має чітко визначити свою позицію.
Мексика на полях проведення Саміту миру запропонувала перенести ці переговори під егіду ООН. Як в Україні ставляться до такої пропозиції?
Ми завжди бачили і бачимо роль ООН в процесі реалізації пунктів Формули миру. У нас є позитивні приклади того, як ООН залучається до конкретних питань. Згадайте як формувався зерновий коридор. Тоді роль генсека ООН була, поряд з Туреччиною, доволі активною. Вони вели прями переговори з країною-агресором, ми не вели. Але певний час, поки Росія не вийшла з угоди, ми мали стабільний функціональний зерновий коридор.
В ООН є всі шанси зберегти таку ж потужну і активну роль щодо реалізації пунктів Формули миру. На Саміті миру була присутня заступниця генсека організації. В середу, до речі, Формула миру була винесена на обговорення під час засідання Ради безпеки ООН. Відбулися доволі плідні дебати. В Раді безпеці є країни, які абсолютно відверто підтримують Україну, але є і інші країни. Але всі позитивно говорили про Саміт миру. Крім однієї, зрозуміло, країни, яка говорила своєю традиційною мовою: “сходняк“, “междусобойчик“, “вихлоп нульовий“. Це навіть не хочеться коментувати. А всі решта – 14 членів Ради безпеки ООН говорили абсолютно правильні речі про те, що цей вдалий захід відбувся.
Ви кажете про можливість для ООН зберегти активну роль, але ж Росія – член Ради безпеки ООН. Вона може завадити…
Є Рада безпеки ООН, де – так, Росія має право вето. Але є Генеральна асамблея ООН, де Росія права вето не має. Тому побачимо.
Щодо Китаю, який був відсутній на Саміті миру. Минулого місяця з'явився їх – спільний з Бразилією – новий план з 6-ти пунктів, де вже в тексті прямо не йшлося, на відміну від початкового плану з 12 китайських пунктів, про підтримку територіальної цілісності України. Вони більше не підтримують наш суверенітет?
Ні, абсолютно ні. Територіальну цілісність і суверенітет України Китай як підтримував, так і підтримує. І я впевнений – буде підтримувати. Це ми чітко бачимо і чуємо від китайської сторони.
Але дуже шкода, що представники Китаю були відсутні на Саміті миру. Хоча вони раніше долучалися до певних зустрічей на рівні радників з нацбезпеки. І тут, в Києві, посол Китаю був присутній на більшості зустрічей тематичних груп.
Китай точно не ворог для України. У нас одна країна-агресор – це Російська Федерація. Тому дуже б хотілося, щоб Китай все ж взяв предметну участь в реалізації тієї формули, яка може принести мир. Китай точно за мир, Китай точно не за війну. Наскільки ми розуміємо з заяв китайської сторони, Китай не підтримує і не передає Російській Федерації якихось видів озброєння чи будь-якої військової допомоги, як це, на жаль, роблять, як мінімум, дві інші країни.
Президент дуже чітко сказав, що ми хочемо бачити Китай в рядах тих країн, які просувають мир в Україні. Я знаю, що Китай дуже уважно стежить за результатами Саміту миру і за тим, як йде процес. Наші партнери також працюють з китайською стороною. Були візити низки лідерів наших країн-партнерів в Китай, а також китайський лідер їздив в три європейські держави. З кожним з цих лідерів ми мали свої розмови і до візиту, і після візитів, і говорили на саміті. Українська сторона буде працювати над залученням Китаю до процесу привнесення миру в Україну.
А останні декілька днів після Саміту не було якихось сигналів від Китаю?
Принаймні, в Офісі президента ми таких сигналів не отримували.
Напередодні Саміту мира Зеленський здійснив так зване “азійське турне“. Які маємо підсумки?
Так, цей візит допоміг досягнути багатьох цілей. Перш за все, залучити країни південно-східної Азії до участі в Саміті миру. І всі країни, де був президент, чи лідери країн, з якими він зустрічався, всі приїхали до Швейцарії: Сінгапур, Філіппіни, Індонезія, Тимор-Лешті. Це була важлива мета президента, але не єдина.
Сам формат конференції “Діалог Шангрі-Ла”, яка відбулася в цьому регіоні, є унікальним. Цей майданчик там вважається рівним з тим, чим є Мюнхенська безпекова конференція для Європи. І дуже важливо, що президент України вперше прийняв участь на такому рівні, бо до цього там брали участь лише наші міністри.
Кожного дня на полях конференції там були присутні лідері тих чи інших держав. В перший день був якраз лідер Філіппін. Президент Зеленський був лідером на третій, заключний день конференції і виступав на заключній панелі. І знаєте, напевно, ми трошки ”перебили” організаторам чи іншим лідерам їхні результати, тому що головним гостем став президент України попри те, що він був там лише один день. Він зібрав найбільшу увагу преси, а там, здається, було понад 350 журналістів з 55 країн.
Для нас дуже важливо було показати присутність України у регіоні Південно-Східної Азії. І не лише виступити президенту, а провести зустрічі. Такі зустрічі були з президентом і прем'єр-міністром Сінгапуру. Також була дуже важлива зустріч з новообраним президентом Індонезії (Прабово Субіанто – ІФ-У), який ще не вступив на посаду і залишається поки міністром оборони. Було дуже цікаво.
А що саме?
Індонезія – лідер і одна з найбільших країн цього регіону з населенням в 280 мільйонів. Ми говорили про те, яким чином її позиція в регіоні може бути важливою і сприйнятою там для принесення мира в Україну. Ми говорили про наші економічні відносини. Ми ще й до війни мали доволі високий рівень економічного співробітництва, тому є всі підстави його відновлювати. Крім того, Індонезії цікава наша агропродукція, наші технології і інтелектуальні ресурси. З президентом Індонезії зав'язався дуже хороший особистий контакт.
До речі, якщо ви пам'ятаєте, досі ще чинний президент Індонезії (Джоко Відодо – ІФ-У) відвідував Україну з візитом в 2022 році. Тому ми органічно продовжуємо ці контакті на найвищому рівні. І з жовтня, коли чинний міністр оборони Індонезії (Прабово Субіанто – ІФ-У) стане вже президентом, наші контакти інтенсифікуються ще більше.
Також на полях конференції ”Діалог Шангрі-Ла” у нас була зустріч з міністром оборони США і депутатами американського Конгресу. Це були хороші зустрічі в контексті майбутніх зустрічей з Байденом. Ми говорили про зброю і інше.
На жаль, під час конференції, не вдалося зустрітися з президентом Філіппін – коли президент Україні прилетів, президент Філіппін вже відлітав. Тому нами було прийнято рішення відвідати Філіппіни. Філіппінська сторона миттєво запросила президента України. Це був перший в історії незалежності візит президента України до Філіппін. До речі, у нас досі немає там посольства. Але рішення прийняте, і до кінця року посольство України на Філіппінах відкриється. Крім іншого, це країна, яка має в своєму регіоні непросту ситуацію з військово-політичної точки зору. Там присутні американські бази, кількість яких росте.
Філіппіни зі зрозумілих причин дуже добре розуміють ситуацію в Україні. Ми встановили контакт на рівні лідерів, була розмова президентів Зеленського і Маркоса. На жаль, президенту Маркосу не вдалося особисто відвідати Саміт миру, але був його міністр. Філіппіни підтримали комюніке.
Чи будуть у нас безпекові угоди з країнами Азії та Глобального Півдня?
Я хочу нагадати, що укладена в Вільнюсі декларація ”G7” про безпекові гарантії для України відкрита до приєднання. Вже 32 держави приєдналися. Це майже всі країни ЄС і НАТО, за винятком декількох країн.
Безумовно, ми готові розповсюджувати декларацію про безпекові гарантії на інші регіони, включаючи регіон, про який ви говорите. Знову ж таки, не буду поки відкривати всі карти, але думаю, що дуже скоро ми побачимо країни з цього регіону, які приєднаються до декларації ”G7”.
До того ж в азійському регіоні існує низка моделей безпекових угод зі Сполученими Штатами Америки. Ми їх всі чудово вивчили перед тим, як вести переговори з США, і знаємо, чим одна модель відрізняється від іншої. І так, ми можемо використовувати цей досвід, вже маючи свою угоду з США. Вони ж (країни Азії та Глобального Півдня – ІФ-У) мають свої відповідні угоди зі Штатами. І, таким чином, цей трикутник замикається.
До речі, під час візиту до Азії Зеленський провів зустріч з президентом дуже такої цікавої, як на мене, країні, як Тимор-Лешті. Які в нас спільні інтереси з цією країною?
Дивіться, насправді – це невеличка країна, яка нещодавно здобула незалежність. Але тут принцип дуже простий: рахується кожен голос. І голос Тимор-Лешті, яка, до речі, взяла участь на рівні лідера в Саміті миру, був такій же рівний, як і голос віце-президента США, чи прем'єр-міністра Великої Британії, чи президента Аргентини, чи прем'єр-міністра Японії. Тимор-Лешті підтримує нас. До речі, ця країна була присутня і раніше на наших форматах, наприклад, на Кримській платформі. Тому навіть невеликий розмір тієї чи іншої держави абсолютно не означає, що вона не має впливу.
На сьогодні агресор працює з багатьма країнами проти нас. Це вже вдається їм все гірше і гірше, але вони все ще не полишають своїх зусиль. Відтепер завданням усієї світової дипломатії є те, щоб агресор залишився наодинці. Україна ж і далі буде працювати над тим, щоб кожну країну, якого б масштабу чи розміру вона ні була, залучати до ідеї мира.
Бачила коментар посла Вірменії в Україні, який сказав, що його країна отримала погрози, які пов'язані з участю в Саміті миру, але представник Вірменії все одно приїхав…
Взагалі те, що Вірменія взяла участь в Саміті миру, і був їх досить високий представник, секретар Ради національної безпеки Армен Григорян, – це дуже важливо. Так – вони поки що не приєдналися до фінального комюніке. Але в цьому питанні, я думаю, теж рано ставити крапку.
До речі, давайте відзначимо, що взяла участь президентка Грузії і президентка Молдови, у якої був дуже потужний виступ, і яка сказала, що безпека України – це зараз пряма безпека і Молдови. На жаль, не взяли участі, наприклад, держави Центральної Азії, які були запрошені. Але будемо працювати.
Чи вела Україна розмови під час візиту в Азію про оборонну підтримку?
Скажу вам так: говорили про всі аспекти, в тому числі і про це. Але не буду розкривати всі деталі.
Україна напередодні Саміту миру уклала одразу – в один день – безпекові угоди з США і Японією. Це дуже важливі для нас, але різні країни. В чому відмінність угод?
Так. Процес підготовки обох цих угод був доволі тривалий. Першими з усіх країн переговори щодо гарантій безпеки ми почали з США. Це було ще в серпні минулого року. І от лише 13 червня цього року ми з США уклали таку угоду. Чому так? Тому що ця угода не просто нам давалася. Ви пам'ятаєте: була певна пауза з боку США щодо військової підтримки України. І це також вплинуло на перебіг переговорів. Як тільки навесні Конгрес ухвалив “Supplementary Budget“ (додатковий бюджет – ІФ-У), ми відновили ці переговори ще з більшою інтенсивністю.
В тексті американської угоди сказано дуже чітко, що, по-перше, вона “Legally binding“ (юридично зобов'язуюча – ІФ-У). І з моменту підписання ця угода є юридично зобов'язуючою для всіх органів США. Вона буде подана в Конгрес, буде прийнята відповідна резолюція на її підтримку обома палатами Конгресу. Це не ратифікація, бо вона не потребує ратифікації. Це так звана “Executive agreement“ (виконавча угода – ІФ-У). Але в угоді чітко зафіксовано, що Сполучені Штати Америки будуть постійно звертатися до свого Конгресу для того, щоб забезпечити стабільну фінансову і військову підтримку України протягом дії цієї угоди, тобто, всі 10 років.
Друге: в угоді йдеться про те, що Сполучені Штати підтримуватимуть Україну до її перемоги. Раніше була інша риторика: “As long as it takes“ (так довго, як це необхідно – ІФ-У). Вперше чітко, на папері закріплено: “до перемоги України“.
Третє: така допомога Україні буде надаватися і під час війни, і під час миру, що дуже важливо.
Четверте: основою системи ППО України будуть “Patriot“, тобто, назва цієї системи чітко вказана в угоді.
П'яте: Сполучені Штати Америки разом зі своїми союзниками будуть поставляти Україні ескадрильї F-16 мінімум покоління “4+“ і не тільки .
Це революційні речі. У нас ніколи не було такої сильної угоди зі Сполученими Штатами за 33 роки нашої незалежності. І це давалось непросто. Переговори були одними з найскладніших. Американська делегація була доволі підготовлена. ЇЇ очолювала людина, яка дуже добре знає Україну. Це пан Кріс Сміт – заступник помічника держсекретаря США. Він мій добрий друг, але за столом переговорів кожен з нас захищав інтереси своєї країни.
Щодо угоди з Японією – це безпрецедентно для країни, коли вона вперше після Другої світової війни надає допомогу країні, яка знаходиться у стані війни. Так, вона не надає нам військову допомогу, але надає технології, санкції, фінансову підтримку – 4,5 мільярди на цей рік, і ще зобов'язання на такому ж рівні надавати допомогу протягом 10 років чинності цієї угоди.
Нещодавно президент України анонсував підготовку 10-ти нових безпекових угод з партнерами. Чи можна детальніше про це?
Я можу вам назвати деякі з них, які вже знаходяться на завершальній стадії переговорів або переговори щодо них закінчились, і ми просто шукаємо можливість для підписання. Це, наприклад, дві балтійські країни. Ви знаєте, що з Латвією була угода укладена, але є Естонія, є Литва. Найближчим часом ці угоди будуть готові до підписання.
Також буквально позавчора ми провели черговий і фінальний раунд переговорив на цю тему з ЄС. Це загальна угода з ЄС, як з інституцією, що об'єднує 27 країн. Не маю права розкривати зміст угоди, але ви побачите, що вона також буде доволі потужною і буде дуже швидко укладена (очікується, що це станеться 27 червня – ІФ-У). Нагадаю і про те, що до вільнюської декларації “G7“, окрім країн “Групи семи“, приєдналися також президент Європейської ради і президентка Європейської комісії.
Також працюємо зараз дуже інтенсивно з Чехією, Люксембургом і Румунією. Вчора говорили з Ірландією. Сьогодні провели фінальний раунд з Польщею.
Розкажіть детальніше про Ірландію, бо ж вона, як і Швейцарія, нейтральна…
Це дуже чудовий приклад, бо Ірландія одразу приєдналася до декларації ”G7”. У середу була зустріч з делегацією ірландського МЗС на чолі з заступницею генерального секретаря МЗС пані Хайленд. Ми обговорили потенційну готовність Ірландії почати переговори про гарантії безпеки.
Знову ж таки – нейтральна країна. Які вона може надати гарантії безпеки? Може. Тому що гарантії безпеки це не лише про зброю. Це також про економіку, про санкції, це про те, щоб російські активи працювали, про те, щоб був встановлений трибунал для покарання агресора за злочин агресії і так далі.
І от дивіться: Японія – також країна, яка не може, відповідно до своєї Конституції, надавати військову допомогу іншим країнам. Але відкрийте угоду з Японією: це 4,5 мільярди доларів загальної допомоги для України на 2024 рік.
Я думаю, що вже ближчим часом ми почнемо переговори про гарантії безпеки з Ірландією і матимемо також відповідну угоду. Запрошуємо і інші країни, які декларують чи мають такий нейтральний статус, наприклад, ту ж саму Австрію чи Мальту, приєднатися до декларації ”G7” і мати відповідні угоди з Україною.
Ви сказали, що підписано вже 17 безпекових угод з партнерами. А щодо їх реалізації?
Ви знаєте, що пройшов майже рік з моменту підписання декларації “G7“ в Вільнюсі. Так, вже час підбивати підсумки і оцінювати, як ці угоди імплементуються. В Україні створена окрема робоча група з імплементації, яку очолює з українського боку генерал-лейтенант Євген Мойсюк. Він працює з нашими органами влади і оборонними товариствами, бо дуже важливо, щоб угоди працювали.
Так, наприклад, працює вже угода з Великою Британією. У квітні Ріші Сунак оголосив про додаткові 500 мільйонів фунтів стерлінгів додаткової військової допомоги Україні до тієї , що була прописана в січневій угоді – а це 2,5 мільярди фунтів стерлінгів. Окрім цього, пан прем’єр заявив, що нинішній рівень підтримки обсягом 3 мільярди фунтів буде збережений на весь десятирічний період дії безпекової угоди між Україною та Великою Британією. І так працюватиме кожна наша безпекова угода.
На жаль, цього всього не було у нас до моменту як мінімум прийняття Путіним рішення про відкриту агресію проти нас. Уявіть: якби на той час у нас була б хоча б низка таких угод, думаю, що країна-агресор задумалася б, чи ухвалювати відповідне рішення. На сьогоднішній день угоди у нас є, але знову ж таки, ми з вами про це говорили не один раз, і президент про це говорить, що найкращою гарантією безпеки України буде, безумовно, членство НАТО. Всі ці угоди містять дуже сильні положення про підтримку членства України в НАТО. До речі, дуже сильні положення з цього приводу є в угоді зі Штатами. Подивіться: там прописано, що ця угода є ланкою до членства України в НАТО, що майбутнє України в НАТО. Тут вже немає ніякої двозначної позиції Штатів.
Але там є і наші зобов'язання щодо впровадження реформ…
Є, безумовно, тому що ми не відмовляємось від реформ.
Це таке вперше, що і в нас є зобов'язання?
Ні, потрібно уважно читати інші угоди з іншими країнами. Зобов'язання по реформам є в одному з розділів декларації “G7“. В наших угодах є також зобов'язання щодо впровадження реформ. І на сьогодні немає жодної реформи, яку ми не проводимо.
За результатом саміту “Великої сімки“ є рішення партнерів про виділення нам 50 мільярдів євро за рахунок доходів від заморожених російських активів? Чи є ризики для практичної реалізації цій ініціативі?
Дійсно – це важливий саміт “Групи семи“. І наш президент вже вдруге бере в ньому особисту участь. Вже нікого це не дивує, і це вже нормально і буденно – і хоча, можливо, ще зарано казати про “Групу восьми“, але, принаймні, Україна вже бере повноцінно участь в цьому саміті.
Ми мали свою окрему панель з лідерами “G7“. І президент України долучався і надавав свої аргументи, чому і саме в якій формі нам ці кошти потрібні. Так, рішення було ухвалено за результатами саміту, але дискусії були непрості.
Взагалі навіть не було питання – надавати чи не надавати нам ці 50 мільярдів. Під питанням був механізм, яким чином надавати кошти. Але і рішення, і основи механізму визначені. Тому ризику того, що ці 50 мільярдів не будуть надані, немає. Ми вже розуміємо приблизні часові орієнтири, коли почнуть находити перші транші.
Коли?
Давайте не будемо попереджати події…
До кінця цього року це буде?
До кінця року, я думаю, буде. Зараз йдуть переговори вже на рівні технічних спеціалістів, яким чином – вже не лише виділяти, а покривати цю угоду, бо вона видана під ті російські активи, які вже сьогодні мають працювати.
Тобто ми вже досягаємо свої мети, коли російські активи працюють. Не лише податки на відсотки з заморожених активів, що вже працює відповідно до рішення ЄС, а фактично це зараз починає працювати основна сума. Але це все одно ще не та мета, яку хотіла досягти Україна. Бо ми хочемо, щоб працювало власне усе “тіло“ цих активів.
В Офісі президента цим питанням займається заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра. Вона зробила величезну роботу. І кожен такий крок важливий. Спочатку почали виділяти податки на відсотки. Тепер буде цей кредит. Були вже заяви партнерів, що Україні не потрібно буде його повертати. Нам ці кошти потрібні і на забезпечення зброї, що це дуже важливо, і на відновлення, реконструкцію, і на підтримку бюджету.
А чи є вже якесь погодження від партнерів, що ми зможемо вільно витрачати ці кошти на все те, що нам потрібно?
Дуже мало речей, які Україні зараз можна не дозволити. Ми ж також резонні в своїх, скажімо так, прагненнях і вимогах. Але те, що потрібно Україні для перемоги – це треба дозволити.
Давайте ще про перемовини з ЄС про наш вступ, бо ж посли ЄС погодили відповідні переговорні рамки. Які там далі будуть наші першочергові завдання?
Ми очікуємо, що у визначену дату дійсно відбудеться і затвердження переговорної рамки ЄС для України 21 червня, і початок міжурядової конференції 25 червня, що власне вже і буде початком вступних переговорів.
Плани дуже прості. Є чіткі графіки роботи України по вступним переговорам вже починаючи з липня. Виходимо з того, що в кінці червня рішення буде ухвалено, і одразу в липні буде продовжена робота щодо скринінгу. Цей процес вже розпочався на так званих попередніх фазах. А з липня почнеться вже повноцінний двосторонній скринінг українського законодавства.
Найближчими днями буде створена і затверджена делегація України і визначений головний переговірник. А далі, коли вже почнеться робота над угодою і будуть відкриватися глави, кластери – а ви знаєте, що зараз можна відкривати так званими кластерами декілька глав одночасно – будуть працювати відповідні фахові делегації по кожній з цих 35-ти глав. На сьогоднішній день уряд вже активно веде свою роботу по формуванню таких делегацій. Вже ми розуміємо і контур таких делегацій.
Чи можуть бути перешкоди з боку Угорщини, яка головуватиме в ЄС з липня?
Що стосується Угорщини: ми знаємо, що проєкт переговірної рамки вже підтримано, і Угорщина не блокувала його. З першого липня Угорщина буде мати головування в Європейському Союзі. Вона також хоче провести саміт Європейської політичної спільноти. Тому ми сподіваємось на певні конструктивні позиції угорської сторони щодо питання нашої євроінтеграції.
Україна веде двосторонні переговори з Угорщиною щодо тих питань, які хвилюють угорську сторону, в тому числі, з питань національних меншин. Керівник Офісу президента Андрій Єрмак веде переговори з головою МЗС Угорщини Петером Сійярто. Я веду переговори з першим заступником Сійярто Левентем Мадяром. Ми вже мали відповідний раунд переговорів в Будапешті.
Але ми говоримо про те, що спектр наших двосторонніх відносин набагато ширший, ніж питання національних меншин. В нас є питання економіки, відкриття нових пунктів пропуску на кордоні, збільшення транзиту української продукції через Угорщину, і не лише аграрної. До слова, транзит нашої продукції в країни ЄС через Угорщину за останній час збільшився на 30%. І це ще не межа. Є низка транскордонних проєктів. Є питання енергетичної співпраці.
Прем'єр-міністр Угорщини – бажаний гість в Україні. Ми дуже відкриті до співпраці з Угорщиною. Була низка зустрічей президента Зеленського з прем'єром Орбаном, також було кілька телефонних розмов. Ми налаштовані на позитивний результат.
До речі, одна з передумов зустрічі Зеленського і Орбана, як про це заявляла сама Угорщина, це виконання Україною пунктів щодо відновлення прав національних меншин, які, по їх словах, були у місцевих угорців, до стану 2015 року…
Ми працюємо над цим питанням. Є так звані “одинадцять кроків“. Більша частина з них вже близька до розуміння – як їх виконувати, скажімо так. І це, до речі, не моя оцінка, а оцінка угорської сторони. Але, знову ж таки...
Потрібен ще час?
Ще потрібен час, але і розуміння, що це не єдине питання в наших відносинах. І тут не може бути якоїсь прив'язки. Працює команда на різних рівнях. Є відповідна експертна група, яка працює по цих “одинадцяти кроках“. І є формат роботи керівника Офісу президента по інших питаннях з угорською стороною.
Щодо Саміту НАТО в Вашингтоні. Вчора генсек Альянсу Єнс Столтенберг розповів, що члени НАТО все ж таки працюють над формулюванням, яке буде стосуватися перспектив вступу України. Саміт буде для нас позитивним? Чи є таки сигнали?
Україна хоче, щоб рішення саміту в Вашингтоні було сильним. Україна заслуговує на сильне рішення. Україна робить все необхідне, щоб стати членом НАТО. Вона робить це на полі бою – а ми воюємо зброєю, яку нам постачають країни-члени НАТО. Також ми проходимо взаємосумісність зі збройними силами країн НАТО.
Ви ж пам'ятаєте, що під час візиту в Німеччину на конференцію з питань відновлення Україні ми з президентом відвідали базу за 200 км від Берліну, де навчаються наші фахівці з управління системами “Patriot”. І вони проходять це навчання дуже швидко, щоб після навчання ця система одразу була поставлена в Україну. І наші фахівці стояли поряд з німецькими інструкторами, такими ж військовими, – і наші не гірше, а інколи, як кажуть деякі армійці, краще опановують ці види зброї.
Тепер українці точно довели всьому світу, що російську балістику можна збивати системою “Patriot”. Якщо це раніше було теоретичне припущення, то зараз це практична реальність. I тепер точно виробники “Patriot” знають, що їхні системи одні з найкращих у світі.
Тому працюємо над тим, щоб рішення було максимально сильним. Ми знаємо про те, яке формулювання зараз обговорюється. Україна тримає руку на пульсі.