13:00 28.09.2021

Срыв интеграции с европейским энергорынком станет очень негативным сигналом для всех интеграционных процессов Украины – эксперт CSIS

23 мин читать
Срыв интеграции с европейским энергорынком станет очень негативным сигналом для всех интеграционных процессов Украины – эксперт CSIS

Эксклюзивное интервью старшего научного сотрудника Центра стратегических и международных исследований (CSIS, Вашингтон), ведущего эксперта по вопросам международного развития энергетики, много лет занимающегося вопросами энергетической политики в Украине, Эдварда Чоу интернет-порталу "Энергореформа" (приводится на украинском языке)

Текст: Нина Яворская


- Пане Едварде, ще три роки тому ви у своїх інтерв'ю, в тому числі й "Енергореформі", зазначали недостатню швидкість реформування енергогалузі в Україні. Напередодні цього інтерв'ю в ході дискусії по газу ви висловилися приблизно так само. То ж на якому рівні, на ваш погляд, залишається просування реформ в енергетиці в Україні?

- Мої твердження залишаються релевантними і на сьогодні. Коли два роки тому президентом був обраний Володимир Зеленський, а потім відбулися парламентські вибори і його політична сила отримала монобільшість, вони здавалися новими обличчями і робили багато обіцянок, декларативно стверджували, що попереду великі зміни. Однак вже тоді відчувалося, що їм бракує певної світоглядної парадигми і певного підходу до управлінських практик, як б дозволили ці обіцянки виконати.

- Чим це загрожує, зокрема енергетичному сектору?

- Ви ж розумієте, що енергетика – це про довгострокове планування. Це дуже капіталомісткий сектор економіки. Він вимагає величезних капітальних інвестицій на дуже довгострокових горизонтах. Наскільки ми можемо уявити, то лише планування певних масштабних проектів може тривати від 1 до 2 років. Потім вихід на точку беззбитковості цих проектів може тривати від 3-х до 5-ти років. І лише після того, як пройде 5-ть і більше років, ці проекти можуть почати приносити реальний прибуток. Тож наразі бракує саме довгострокового розуміння організації операційного середовища у сфері енергетики і організації умов для залучення та розміщення капіталу. Ми бачимо, що за кілька останніх років змінився вже четвертий міністр енергетики, і це звісно, зовсім не додає стабільності галузі. І хоча задекларовані дуже великі амбітні цілі, вони не узгоджуються з тими умовами і з тим кадровим забезпеченням, які наразі існують у керівництві відповідних міністерств та відомств.

- А що ви можете сказати про політику нового міністра енергетики Германа Галущенка, який очолює напрямок п'ять місяців?

- Насправді, я не знаю добре цю людину, не знайомий з ним особисто. Проте знаю, що він є вихідцем з ядерної енергетики і був одним з керівників "Енергоатома". А в Україні ядерна енергетика є досить таким відокремленим сектором, який трохи відрізняється від усіх інших видів генерації і також, наприклад, від "Нафтогазу". Складається враження, що держава керує нею через якісь інші канали, відмінні від тих, якими відбувається керування всіма іншими енергетичними секторами. Тож є побоювання, що міністр, який раніше займався винятково ядерною енергетикою, може не мати належної експертизи в інших сферах, які йому зараз безпосередньо підпорядковуються.

У міжнародному експертному середовищі про нового українського міністра енергетики також немає якихось особливих відгуків – як поганих, так і хороших. Просто про нього ще ніхто нічого не чув. Хоч він був у Вашингтоні та супроводжував пана Зеленського під час його візиту до США, але він там не був помічений на офіційних заходах. Водночас з президентом як представник енергосектору переважно перебував пан Вітренко (Юрій Вітренко, глава НАК "Нафтогаз України").

Міністр також не проводив якихось окремих зустрічей з представниками мозкових центрів у Вашингтоні чи деінде на території США впродовж того візиту.

Але мені хотілося б видати йому певний кредит довіри, тобто сподіватися насамперед, що він є компетентною особою і з його підтримкою галузь реформуватиметься ефективно.

- Під час візиту було зроблено багато заяв щодо розвитку атомної енергетики в Україні. Про що це свідчить? Як це сприймається у світі?

- Насправді, ці повідомлення викликали у нас серйозне збентеження. Насамперед, це пов’язано з тим, що у нас відсутнє розуміння того, у який спосіб та якими шляхами "Енергоатом" планує перейти до побудови нових генеруючих потужностей і будувати нові реактори. "Енергоатом" є переважно збитковою компанією. Він зараз перебуває в процесі виведення з експлуатації застарілих потужностей та реконструкції тих, які ще можуть працювати. Це все потребує величезних капітальних витрат. Структура балансу компанії та її фінансовий стан такий, що вони не дозволяють залучити якісь резерви, аби здійснити цю модернізацію. Не кажучи вже про те, що компанія декларує плани побудови нових реакторів. Тобто фінансова модель незрозуміла. І оскільки у "Енергоатома" традиційні історичні та економічні зв’язки з Російською Федерацією, співробітництво з виробниками витратних матеріалів з цієї держави, ми завжди побоювались, що він дотримуватиметься стратегії співробітництва з РФ. А через відсутність відповідей на багато ключових запитань, які зараз стоять на порядку денному, ця стурбованість посилюється.

І от нещодавно розпочалася робота за лінією Westinghouse, але все одно залишається питання, за які ресурси будуть побудовані ці нові реактори. Тобто, чи будуть закладені дієві механізми фінансування, кредитування чи якогось субсидіювання у ці процеси побудови основних потужностей? Які будуть далі експлуатаційні умови? Чи буде держава підтримувати процес як фінансово, так і встановленням додаткової надбавки до тарифу на генерацію е/е на цих новозбудованих потужностях, аби прискорити термін їх окупності? Оскільки у нас зараз немає якихось відомостей, якихось інсайдерських даних, які можна було б використати, аби зробити певні судження з приводу планів "Енергоатома" та оцінити, в якому напрямку він рухається та на які види співробітництва він орієнтується, зокрема, при роботі з Westinghouse, важко зробити якісь свідомі висновки.

Звісно, ми знаємо – в Україні є думка, що ядерна генерація стратегічно важлива з точки зору забезпечення національної енергобезпеки. Проте уже намітилася серйозна потреба в перегляді фінансової моделі операційної діяльності "Енергоатома" з прицілом на її адаптацію та залучення у майбутньому серйозних фінансових інвестицій. Люди в Україні чомусь переконані, що ядерна енергетика з точки зору споживача є дешевою. Проте з точки зору саме організації бізнесу, його фінансування вона абсолютно недешева. Оскільки у неї дуже важко залучити достатнє фінансування. І що ще важче – забезпечити формування фінансового резерву, який би передбачав певні операційні заходи: виведення з експлуатації реакторів, модернізацію існуючих потужностей, а також потенційну побудову нових реакторів. Тобто, це все питання фінансової моделі операційної діяльності компанії і того, наскільки вона відповідає реаліям ринку, реаліям споживання, місії галузі в структурі енергетичного балансу і також перспективам її розвитку.

І звісно, ми ж знаємо, що меморандум з Westinghouse, це не єдиний меморандум, підписаний протягом останніх років. Тобто ми мусимо краще розуміти те, що було нещодавно підписано і які цілі ставить перед собою цей програмний документ.

- Яка роль американських компаній може бути в розбудові наших атомних станцій, окрім поставок палива?

- Якщо ми говоримо про традиційну ядерну енергетику, то ми знаємо, що вона дуже ресурсомістка. Це все великі проекти, які потребують серйозних капіталовкладень. Звісно, це тягне за собою значні фінансові ризики. Проте в Америці останнім часом намітилась інша тенденція – перехід від великих реакторів, традиційних і дуже громіздких, до таких модульних, менших реакторів, які є більш гнучкими з огляду на можливість масштабування цих проектів до конкретних операційних умов. Мені відомо про те, що в Америці низка компаній займається розробкою таких технологій. Вони ведуть науково-дослідні випробування та розробляють зразки такої продукції.

Вам відома така американська компанія як Holtec. Вона тривалий час працює в Україні та займається розробкою таких модульних реакторних систем, які можуть потенційно замінити собою громіздкі та великі реактори традиційної генерації.

Наскільки мені зрозуміло, то досвід Holtec по роботі на ринку в Україні є досить неоднозначний. Проте також справедливо сказати це й стосовно до досвіду роботи Westinghouse на українському ринку. Оскільки репутаційною прикметою України є досить жорстке бізнес середовище. І умови роботи є абсолютно не стійкими.

Тож з точки зору потенціалу впровадження нових технологій, можливо, Україна і не є місцем першого вибору для того, аби спробувати реалізувати подібні проекти.

Звісно, тут йдеться про певні репутаційні речі. Україна має довгу історію з впровадження технологій ядерної генерації, добре з ними ознайомлена. Вона має великі потужності, великий потенціал для розвитку галузі. І звісно, тут існує великий розвинений людський потенціал – тут багато інженерів ядерної енергетики, вони надзвичайно кваліфіковані. І от всі ці переваги можуть бути й відсутні у деяких інших країнах, у яких бізнес середовище є більш сприятливим. Але все одно, компанії - новатори можуть вирішити розвивати свій бізнес саме у таких країнах.

Тож, Україні я б порадив насамперед звернути увагу на розвиток привабливості власного бізнес середовища. Тоді сюди потягнуться як американські інноваційні компанії, так і компанії з інших країн світу.

Якщо ділове середовище в країні поліпшиться, можливо, деякі країни захочуть побудувати тут заводи з виробництва компонентів ядерних елементів, реакторів. І таким чином включити Україну у свій виробничий ланцюжок. І тоді Україна стане частиною цієї виробничої системи і буде майданчиком для експорту цих технологічних чи інженерних рішень до інших країн світу.

Ще раз підкреслю: великий інтелектуальний та інженерний потенціал не тільки в атомній, а й у інших галузях, металургійній, машинобудівній, сильно нівелюється тією ворожістю ділового середовища, яка існує.

Оскільки тут є така певна "вотчиність" і неприязнь до іноземних інвесторів. Люди просто звикли, наприклад, сидіти на ренті, і по суті їм не комфортно, коли приходять іноземні інвестори і починається процес реальної економічної конкуренції. І можливо, новому міністру енергетики потрібно у своїй діяльності звернути увагу і на цей аспект.

Це якраз стосується всієї енергетичної галузі України. Країна могла б серйозно сформувати її протягом тих 30 років незалежності, якби була політична воля. Україна могла б генерувати більшу кількість е/е. Могла б впровадити велику кількість енергозберігаючих технологій, забезпечуючи відновлювальну генерацію. Є ще багато перешкод, які доведеться усунути.

І мені як досліднику, науковцю та експерту Україна та її енергетична галузь цікава – яким чином ось ці системні недоліки подолати. Очевидно, шляхом запровадження правильних управлінських політик.

- Що нам зараз робити, аби повернути розвиток ВДЕ і зацікавити тих же американських інвесторів, яких у цьому секторі, здається, порівняно мало?

- Є багато речей стосовно України, яких я не розумію. Якраз ринок відновлювальної енергетики – це добрий приклад, щоб проілюструвати це моє нерозуміння. У вас два роки тому був сформований новий уряд. Уже на той час гостро стояла проблема погашення заборгованості за "зеленим" тарифом.

Було зрозуміло, що цей тариф є досить проблемним питанням. Оскільки багато хто вважав, що він є сильно завищеним, були запропоновані варіанти його коригування з прив’язкою до специфіки певного типу генерації.

Новий уряд міг ще два роки тому зробити якісь реальні кроки в напрямку подолання проблеми з заборгованістю і переформатування "зеленого тарифу" за якимось сценарієм. Тоді вони, якби були досягнуті якісь конкретні результати, вже могли б з легким серцем лаяти Порошенка чи Януковича, за президенства яких ці проблеми були накопичені. Оскільки, з політичної точки зору це було б гарним рішенням.

Так, у 2020 році був підписаний меморандум між виробниками ВДЕ та урядом з погашення заборгованості. Але зараз сума заборгованості "Гарантованого покупця" перед "зеленою" генерацією вимірюється сотнями мільйонів доларів, що є величезною сумою. А тепер уявіть собі. Ви потенційний американський інвестор в українську енергетику. Ви сидите собі у Вашингтоні і читаєте звіти, новини з України. І бачите, що є якась американська компанія, яка займається генерацією в Україні, і перед нею уряд має величезні борги. І відповідно, ця компанія вирішила судитися з українським урядом, аби відсудити ті гроші. От думайте самі, якою буде ваша реакція на подібний стан речей.

Головна моя думка в тому, що з точки зору залучення нових інвесторів ключовим є захист тих інвесторів, які вже працюють на українському ринку.

Якщо я іноземний інвестор, і в мене є 1 мільярд доларів, який я можу інвестувати в будь-яку країну світу, і я маю вибір – Україна чи різноманіття країн: Індонезія, Аргентина, Бразилія... У кожному випадку я прораховую ризики, які притаманні таким інвестиціям – політичні, економічні ризики кожної країни. Я розраховую період окупності своїх інвестицій і хочу розуміти всі перспективи інвестування у конкретну економіку. А я бачу аналітику по всім країнам, вона мені доступна, інформація поширюється абсолютно легко. Тож Україні потрібно також намагатися конкурувати з іншими економіками за інвестиції. Це конкурентний процес. Це глобальний світ. І загалом для цього потрібно зміцнювати не лише передумови для інвестування в енергетичний сектор, але також загальну конкурентоздатність української економіки як такої.

Можливо, уряд і розуміє важливість цих процесів. Але я не бачу, якими конкретними шляхами вони планують йти для того, аби покращувати умови для іноземних інвесторів.

- Як гадаєте, наскільки наша влада готується чи готова до мінімізації ризиків, які несе нашій енергосистемі запуск Північного потоку-2?

- Я експерт у галузі енергетики. Я не політичний експерт з питань національної безпеки, оборони чи міжнародної політики. Може, тому я ніколи не міг збагнути, чому Україна приділяла таку велику увагу і спрямовувала такі величезні ресурси на те, щоб здійснити політичне блокування проекту Північний потік-2. Але очевидним є те, що натомість Україна мала б більше зосередитися на зусиллях, які потрібні для реформування її внутрішнього енергетичного сектору. Україна має тут величезний потенціал. Якби вона це зробила, питань, пов’язаних із запуском ПП-2, могло взагалі не постати. Потрібно мати лише волю до модернізації цього сектору та забезпечення його належного функціонування.

Для мене в Україні у цьому відношенні залишаються доволі дивними деякі питання. Наприклад, ви сильно залежні від того, чи РФ, яка воює з вами на сході країни, прокачуватиме через вашу транзитну систему свої енергоресурси. Ви також сильно залежні від імпорту рідкого палива з РФ та Білорусі.

Тож, на мій погляд, ось ця енергетична вразливість України може бути вилікувана не стільки за рахунок політичного врегулювання навколо ПП-2, скільки за рахунок більших зусиль на внутрішньому національному енергетичному фронті для того, щоб вирішувати ті питання, які вже роками назрівають.

Деяку надію дав президент після свого обрання. Він на прес-конференції заявив, що Україна не має бути занадто романтичною з приводу того, що якісь країни суто з міркувань симпатії до нашої держави будуть блокувати проект ПП-2. Мовляв, всі прагматичні та переслідують власні економічні інтереси.

Але врешті проект ПП-2 з точки зору того, як Україна на це реагувала, мені здавався завжди тим фактором, який відволікав українську владу від реальної роботи над модернізацією та реформуванням енергетичного сектору. Це ж не перший проект, який РФ будує, аби обійти українську газотранспортну систему. Був "Блакитний потік" через Чорне море і був ПП-1. І Україні якось вдалося вижити.

Якби Україна працювала над вирішенням реальних проблем, то вона б напевно вже досягла б значно більших успіхів на цьому шляху.

Що таке 1-2 мільярди доларів для держави з населенням під 40 мільйонів осіб? Тож, якби темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні становили наприклад не 3-4% на рік, які Держстат декларує, а хоча б реальні 6-8%, то для вас ці цифри (від транзиту газу) ніякого значення не мали б.

Сьогодні ВВП України ще нижчий за той, який країна демонструвала у 2013 році. Ось у чому полягає ключова проблема. Не якісь втрати від того, що транзит не буде проходити через газотранспортну систему, який ви хочете отримати від вашого ворога. Чому ви мусите продовжувати бути залежними від країни, з якою у вас війна? Чому ваш ворог повинен мати перед вами якісь економічні зобов’язання? Це просто не відповідає здоровому глузду.

Тож ви мене питаєте, наскільки українська держава в особі органів управління готова до викликів та ризиків, які несе в собі запуск ПП-2, то я скажу так: можливо, коли ці всі спекуляції навколо ПП-2 нарешті припиняться і в Україні почнеться реальна робота над вирішенням проблем енергетичного сектору, можливо, тоді зможуть бути готовими до цих ризиків.

Наприклад, Україні потрібно скорочувати свою залежність від РФ у рідких паливах. Коли я вперше 20 років тому приїхав в Україну, тут працювало 5 чи 6 нафтопереробних заводів. Наразі працює лише один. І це, звісно, не вкладається в жодні рамки. В України є величезний потенціал у ВДЕ. Його також потрібно використовувати по максимуму.

З точки зору залучення як внутрішніх, так і міжнародних інвестицій, то тут потрібно забезпечити прозорі та рівні правила для всіх гравців. Потрібно дозволити їм вільно оперувати. Забезпечити однаковий підхід регулятора до всіх учасників ринку. Забезпечити механізм економічного захисту інвестицій і гарантій з боку держави. Це всі універсальні і загальновідомі рецепти. Треба лише їх послідовно впроваджувати.

Я вважаю абсолютно шкідливим, контрпродуктивним та хибним сигналом те, коли деякі українські політики роблять заяви про зниження ціни на е/е.

Складається враження, що ці політики самі не розуміють, про що говорять. А ще вони посилають хибний політичний сигнал про те, що вони є володарями цього процесу, що вони можуть тримати його під контролем і що ціни вони встановлюють на свій власний розсуд.

- Але це зробили президент, прем’єр-міністр та міністр енергетики...

- Так, це відомо. Хоча, не хотілося б називати їх поіменно. Але, оскільки вони вже це задекларували, то тепер це справа їхньої честі та їхнього політичного майбутнього – виконання цих обов’язків. Це вже питання, яке переходить у галузь політики.

Звісно, це прекрасно, якщо ви хочете побудувати соціалістичну державу. Але, оскільки ви прагнете побудувати ринкову економіку, то ці сигнали є тотально хибними.

- Можлива інтеграція української енергосистеми в європейську?

- Це надзвичайно важлива та позитивна мета. Оскільки в Україні існують певні складнощі з тим, щоб інституційно оформити деякі стандарти внутрішнього ринку, аби він відповідав реаліям ринкової економіки, з приєднанням до європейського енергоринку вам не потрібно буде створювати ніяких інститутів. Вам лише потрібно буде забезпечити відповідність тим, які готові та вже функціонують в межах європейського співтовариства.

Але для України надзвичайно важливо добре зрозуміти певні засадничі основи європейського енергоринку. Не можна просто брати і абсолютно копіювати всі ті підходи, які вам пропонують, не аналізуючи їх та не розбираючись, на чому вони побудовані.

Щоб проілюструвати це твердження, можу сказати наступне. Для європейських регуляторів було надзвичайно важливим те, що відбувся анбандлінг між "Укртрансгазом" та "Нафтогазом". Але водночас, якщо ми керуємося основами загальноекономічної теорії, то ми розуміємо, що компанія, яка займається видобутком нафти, не може співіснувати в одній юридичній особі з компанією, яка займається її транспортуванням. То ж чому "Укрнафта" не відокремилася від компанії з транспортування нафти?

Україна повинна збагнути: це не просто так, коли кажуть, що треба робити, як в Європі. Це випливає з загальноекономічних засад.

Друга причина, з якої Україні варто інтегруватися з Європою полягає к тому, що Європа є найбільшим торговим партнером України. І звісно, вже зараз Європа перебуває у процесі переходу на зелену генерацію. Підписано угоду про зелений перехід – Green Deal. Тобто ці процеси активно стимулюються у Європі. Тож найближчим часом, можливо, протягом наступних кількох років, неприйнятною стане ситуація, коли Європа дозволятиме Україні грати за її власними правилами та ще й за гарними тарифами експортувати до Європи свої енергоносії. Європа вже вимагатиме від України відповідності тим самим стандартам, які діють в європейському співтоваристві.

Ось чому інтеграція з європейськими стандартами і підходами є важливою, щоб займатися цим вже сьогодні. Звісно, Україна забезпечила б собі більшу енергетичну незалежність, якби вона належала до європейського енергоринку. Ви навіть забезпечили б додаткові можливості у сфері національної безпеки.

- То чи візьмуть наш ринок електроенергетики у 2023 році до європейського?

- Все ще залишається величезний обсяг роботи, яку слід зробити у цьому відношенні. І я абсолютно не впевнений, чи готовий уряд до виконання такого обсягу. Оскільки, звісно, в уряді будуть свої ренегати, які всіляко чинитимуть опір цьому процесові. Які, наприклад, пов’язані з фінансово-промисловими групами, що перебувають у більш виграшному становищі на внутрішньому ринку. Які займаються імпортом е/е з Білорусі та РФ, як це нещодавно було.

Але якщо процес приєднання до європейського енергоринку, не дай Боже, буде зірвано, то це стане дуже негативним сигналом для всіх інтеграційних процесів, і не тільки європейських, а наприклад, в таких структурах як НАТО.

Це буде свідченням одного: Україна хоч і декларує якісь плани з приєднання до якихось ринків чи організацій, але не в змозі втілити їх у життя. Звісно, в Росії будуть дуже радіти з цього.

- Можете прокоментувати ситуацію з наглядовою радою в "Нафтогазі"? Як це вплине на діяльність компанії і сигналом чого це може бути?

- Є таке переконання, що пану Вітренко, який має повний кредит довіри як від президента, так і від уряду, можливо, варто більш чітко сформулювати своє власне бачення щодо того, як організувати діяльність наглядової ради НАК. Протягом останніх місяців я зустрічався декілька разів з Вітренко у Вашингтоні.

Відверто кажучи, думаю, що у НАК не відбулося належним чином змін, які насправді потрібні були, починаючи ще з 2014 року. Тобто, прогрес був незначним.

Метою призначення пана Вітренка на посаду голови правління НАК було те, що від нього вимагалося покращити операційні показники та ефективність компанії, вивести її на вищий рівень, ніж той, що був за керівництва пана Коболєва.

Якщо наглядова рада втратили довіру уряду, то це доконаний факт. Власне те, що вони подали у відставку, не було якимось таким хвилюючим моментом і не справило якогось серйозного враження. Але, звісно, цей акт не дав впевненості широкій громадськості та експертному середовищу. Адже так і не зрозуміло, в якому напрямку рухається компанія та які у неї перспективи.

- А що ви радите пану Вітренко, коли зустрічаєтеся з ним? Щоб покращити діяльність НАК?

- Власне, я не є радником пана Вітренка і я не працюю на український уряд.

Мені б хотілося загалом розуміти, в чому полягає ідея існування НАК як державної нафтогазової компанії.

"Нафтогаз", а також, до речі, "Центренерго" – це все чудові приклади того, що держава зловживає своїми правами. У мене інколи складається враження, що основною метою діяльності державних компаній є не заробіток грошей, а їх витрачання. І витрачання в інтересах вузького кола осіб.

Приватні фірми виробляють товари та надають послуги в інтересах своїх бенефіціарів, забезпечуючи їм прибуток. А держава має забезпечувати вільну конкуренцію між приватними компаніями на вільному ринку. Відтак і споживчі ціни для кінцевих споживачів будуть на обґрунтованому рівні. Не надто високому, бо існує вільна економічна конкуренція.

Можливо, звісно, у деяких галузях обґрунтоване існування державних компаній, оскільки ці галузі є так званими природними монополіями. І тоді, звісно, потрібно здійснювати ефективний нагляд компаніям та забезпечувати їх найбільш ефективне функціонування. Але чому вам потрібні державні компанії, які займаються видобутком нафти та газу? Який у цьому глибинний сенс? Чому держава не може забезпечити надходження від цих ресурсів за рахунок продажу ліцензій та оподаткування діяльності цих компаній у приватному секторі? Я розумію пана Коболєва, у якого була генеральна лінія – забезпечити інтегровану нафтогазовидобувну компанію, яка була б контрольована з боку держави.

Тепер мені цікаво бачення Вітренка про те, яким мусить бути нафтогазовий сектор на горизонті наступних 5-10 років. Оскільки я особисто знайомий з Коболєвим та Вітренко, то маю припущення з приводу того, що бачення пана Вітренка може суттєво відрізнятись від бачення Коболєва. Також буду сприяти тому, щоб він міг висловитися і оголосити своє бачення перед міжнародною експертною спільнотою.

Щоб він сказав: чи "Нафтогаз" є якоюсь регуляторною структурою, чи конкурентом, чи партнером для потенційних іноземних інвесторів в українську енергетичну галузь. "Нафтогаз" не може виконувати всі ці три ролі одночасно. Проте "Нафтогаз" є вкрай важливим гравцем на українському енергетичному ринку, бо він добуває 70% природного газу в Україні і практично всю нафту. Але водночас його структурний підрозділ "Укрнафта" не є повністю контрольованою з боку держави, адже вона акціонована приватними особами. І ось ця ситуація невизначеності з корпоратизацією "Укрнафти" якраз на руку внутрішнім гравцям. Іноземні інвестори можуть бути налякані такою невизначеністю і неврегульованістю і вирішити розмістити свої інвестиції в іншій державі. Перед паном Вітренком стоять величезні виклики, і я бажаю йому успіхів на цьому шляху. І якщо він спитає в мене порад, як досягти кращих результатів, то я, безумовно, їх дам.

- І які саме?

- Пан Вітренко є головою правління. У принципі рішення з приводу наглядової ради НАК відносяться до компетенції уряду і вирішувати їх має уряд. Але зі свого боку скажу – я ніколи не вірив у те, що залучення іноземців до наглядової ради держкорпорацій є якоюсь магічною пігулкою, яка одразу дає чудові результати. Все залежить від їхнього походження, позиції, компетенції, того, що вони знають про Україну, галузь та наскільки вони обізнані в поточній ситуації.

Звісно, іноземні експерти можуть надати дієву допомогу. Проте останнє слово і прийняття рішень належить українцям. Те, як вони бачать розвиток тих чи інших процесів чи діяльність тих чи інших компаній. Інколи іноземних експертів залучають просто на такі посади, як вивіску, як вітрину для того, щоб просто надати якоїсь ваги цьому органу. Але важливо, щоб такі особи були не лише компетентні, незалежно від національності і громадянства, а й мали повну політичну незалежність та незаангажованість. Вони не мають вступати у якісь переговори з членами уряду.

Ще важливо про нафтогазовидобування. Їй притаманні високі і дуже диверсифіковані ризики. Це і ринковий ризик, і ризик ціноутворення, і ризик геологічних умов видобутку. На мою думку, споживачі цих ресурсів і платники податків, якщо йдеться про те, що ця видобувна компанія державна, не мають розділяти ці ризики і брати їх на себе.

Тож завдання уряду, насправді, дуже просте. Воно полягає у тому, щоб забезпечувати привабливий інвестклімат на території держави. Щоб забезпечити незмінність існуючих умов для інвестування, їх покращення і залучення якомога більшої кількості внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Тож, якщо вони справляться з цією роллю якнайкраще, то й економіка країни буде зростати достатньо швидко і доходи уряду зростуть в структурі національних доходів.

У випадку з нафтогазовидобувною галуззю уряд тут отримає більші надходження від ренти. У США просто відсутня як така національна традиція існування нафтогазовидобувних підприємств державної форми власності.

Що стосується тих країн, де все ще діє ця форма, наприклад, у Норвегії, Франції, Китаї, то всі їхні компанії пройшли процедуру IPO і їхні акції торгуються на біржах. Вони мають доступ до міжнародних ринків капіталу і вони дисципліновані цими відносинами, більш інтегровані до ринкових умов.

Доступ до ринків капіталу дисциплінує ці державні компанії, тому що вони мають забезпечити якість торгівлі акціями в публічному вимірі, надати якісь показники економічної ефективності. Наприклад, дохідність на інвестиційний капітал.

Тож, навіть, якщо уряд хоче все ж таки утримувати у своїй власності "Нафтогаз", тоді потрібно поставити питання: НАК це одна компанія чи десять різних. І чи її акції повинні торгуватися на міжнародних ринках капіталу. Якщо ні, буде дуже важко конкурувати у національному та міжнародному вимірі та ефективно працювати.

І політикам відтак стає дуже просто і легко використовувати їх, щоб просто розтрачувати кошти бюджету і створювати різні схеми, аніж робити ці компанії справді операційно ефективними зразками бізнесу

- Про візит президента. Якісь висновки: позитивні чи негативні. Як далі буде Україна розвиватися в енергетичному секторі після цього візиту?

- Вважаю, що візит Зеленського до Вашингтону був вкрай важливим та надзвичайно необхідним кроком. Але, щоб мати можливість судити, чи був цей візит успішним, ми маємо спостерігати за тими діями, які будуть вчинені після нього. І українська сторона має слідкувати, щоб ті домовленості, які були досягнуті під час візиту, втілювалися у життя.

Тож, оскільки було проголошено повну політичну підтримку Україні на президентському, міністерському рівні, ми надамо всю необхідну допомогу при здійсненні цих перетворень.

Але у Вашингтоні сконцентровано багато різних питань з різних куточків світу, і, можливо, Україна в цьому переліку не посідає якесь провідне місце. Та вона має постійно про себе нагадувати і звітувати про те, що от ми зробили стільки-то з наших домовленостей.

Українцям насправді дуже важливо переконати американців у тому, що вони зможуть бути успішними, якщо Америка їм допоможе.

В Америці всі прагнуть мати справу лише з успішними націями. Ніхто не хоче мати справу з невдахами. Якщо б я діяв від імені українського уряду, то мені в очах Америки насамперед хотілося б намалювати резонансну історію успіху. Все починається з успіху. Люди слідують за тими, які самі є успішними.

Якщо ближче до енергетики, то відверто кажучи, та ж угода з Westinghouse – достатньо глобальний документ, розрахований на багато років реалізації, а ще більше має пройти, щоб можна було судити, чи збулись якісь прогнози, пов’язані з її підписанням. Це може бути прикладом історії успіху. Але репутація України та її надійність як місця інвестування не поліпшиться у сприйнятті міжнародного інвестиційного співтовариства навіть за рік після підписання угоди. Це було більше як символічний акт, аніж той, який несе в собі практичну користь.

Насправді все залежить від української сторони, як вона буде виконувати цю угоду.

Отже, якщо зараз нова адміністрація президента США гостинно відчинила двері перед Україною, то українцям тепер слід увійти у більш активну роль та самим давати про себе чути і заявляти про те, що вони досягли та чого планують досягти. Сподіваюсь, що у вашому уряді це розуміють.

РЕКЛАМА

ПОСЛЕДНЕЕ

Наша основная задача - сохранение архитектурных памятников Украины, поврежденных войной, - представитель WMF в Украине

аirBaltic немедленно возобновит полеты, как только воздушное пространство Украины будет открыто, - Мартин Гаусс

Надеемся избрать новых судей ВАКС до конца этого года, возможные связи с государством-агрессором проверяем тщательно – судья ВАКС, член ВККС Колиуш

Поддержка Украины на пути к справедливости должна была постоянной, потому что это работа на годы и десятилетия – генпрокурор

Глава "Центрэнерго" Андрей Чуркин: Нам удалось вернуть и поставщиков угля, и покупателей электроэнергии, поэтому ОЗП пройден успешно

Директор Государственного центра занятости Жовтяк: Наша задача - изменить стереотип, что мы "биржа труда"

"Укртелеком" увеличит объем инвестиций минимум на 70% в 2024г - гендиректор

Мы реально боремся за то, чтобы биржевой рынок агро существовал – член НКЦБФР Ильин

Ситуация с заоблачными ценами на картофель в 2024-2025 МГ не выровняется - вице-президент УАВК

Сложный процесс замены обязательного страхования требует продления переходного периода закона "О страховании" до конца года

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА