12:50 17.05.2021

Президент КШЭ Милованов: Со временем будем дрейфовать в сторону технического университета

16 мин читать
Президент КШЭ Милованов: Со временем будем дрейфовать в сторону технического университета

Интервью президента Киевской школы экономики Тимофея Милованова агентству “Интерфакс-Украина”

Текст: Дмитрий Кошевой, Анна Родичкина

(подается на украинском языке)


— Вдалося виконати заявлену п’ять років тому мету зростання кількості студентів в 10 разів?

— Ми дійсно зросли з 2016 року до 2021 в 10 разів. Коли я прийшов, зі школи випускалося 24-30 студентів. Зараз навчається до 300 студентів плюс професійні програми. Нова мета: за наступні 5-10 років зрости ще в 10 разів. Частково це вже реалізується: запускаємо бакалаврат: це 100-200 людей на рік. Коли у нас буде зрозумілий, гарний бакалаврат – до тисячі людей легко наростити, бо якість вищої освіти в Україні низька, за виключенням кількох топових вузів.


— Тобто точка зростання – бакалаврат? Чим це відрізняється від того, чим раніше займалася школа?

— В системі вищої освіти в світі взагалі відбуваються фундаментальні зміни. Програми стають коротшими. Скажімо, дворічна магістерська програма – це вже немодно. Популярність таких програм падає. В Україні дворічна програма завжди була поширеніша. Цього року вперше річна програма популярніша. Хоча більшість стипендій надається на дворічну програму, а за однорічну майже всі сплачують повну вартість.

З бакалавратом відбувається щось схоже. В Україні бакалаврат – чотири роки, тоді як у світі – три. Українське законодавство передбачає чотирирічний бакалаврат, і ми цього дотримуємося. Однак будемо лобіювати, пропонувати, щоб в Україні бакалаврат відповідав сучасним трендам.


– Які ще зміни відбуваються?

– Дві фундаментальні зміни в бакалавраті. Якщо раніше дослідники мали накопичувати данні певний час, то нині це не потребує років. А це відкриває двері до більш дослідницької освіти, а не тільки академічної. Уже на бакалавраті студент має вчитися створювати нові знання.

Університети мають бути дослідницькими, бо творчість і створення нових знань – то вищий щабель. І в цьому ми сильніші порівняно з усіма університетами України, адже більшість наших викладачів – практики або науковці з західними докторськими ступенями та публікаціями в світових виданнях. У наглядовій раді школі є люди рівня Нобелівського лауреата, директора економічного інституту Єльського університету. Це дозволило побудувати культуру створення знань, і ми її передамо бакалаврату.

Друге: сучасні прогресивні університети роблять ухил від академічності до пошуку власної місії. Під час навчання в університеті маєш стати архітектором, дизайнером свого життя.

Маю ідею відмовитись від академічних спеціальностей на бакалавраті, хоч це трохи радикально навіть для KSE. Замість них – тип місій. Ви хочете працювати в державному управлінні, в бізнесі чи в науці? В бізнесі ти намагаєшся щось створити, а в науці ти хочеш пізнати світ.


— Але цю програму МОН має затвердити? Чи не занадто революційно – бакалаврат без спеціальності?

— Так, сьогодні це неможливо, але світ буде в цьому напрямку рухатися. Я щонайменше буду це адвокувати. Маємо створювати університет місії, університет впливу, де людей вчать впливати і змінювати середовище навколо себе і таким чином здійснювати свою місію. Для цього потрібні зміни законодавства, але на сьогодні воно достатньо гнучке. Наприклад, у нас два напрямки – економіка та ІТ. У кожному напрямку є технічний фах (це ухил в бізнес) і аналітика (data sience). Хочеш пізнавати світ –тобі в аналітику, а мрієш змінювати його – тоді в бізнес. Потім ми побудуємо систему лабораторій навколо цих факультетів.

У мене є ще одна доволі неоднозначна ідея: якщо студент під час навчання створює компанію, всі, хто вчиться разом з ним, а також викладачі, мають отримувати маленьку частку цієї компанії. Наприклад, студент провчився чотири роки на бакалавраті. За цей час було створено десять стартапів – студентами, викладачами, співробітниками, слухачами бізнес-школи. Якийсь відсоток цих стартапів ділиться на всіх студентів і всіх викладачів, які на той час працювали. Я би хотів, щоб студенти і слухачі курсів розуміли, що вони – частина спільноти, яка разом щось створює. Це також дає надію людині стати багатим. Бо колись один із цих стартапів стане "Єдинорогом". Це не гарантовано, але імовірність є. Але це на рівні ідеї.


— Хто ваші основні конкуренти? МІМ, Києво-Могилянська бізнес-школа? А по ІТ - Київський політехнічний університет, Unit.City?

— У кожному сегменті є конкурент. В бізнес-школі, звичайно, є трійка топових шкіл. Крім нас, це Український католицький університет, Києво-Могилянська академія і МІМ. Якщо освіта розвиватиметься, хороших бізнес-шкіл стане менше, але вони стануть більш потужними. В якийсь момент в Україні буде парочка сильних бізнес-шкіл, а потім разом з розвитком економіки виникнуть інші сильні центри бізнес-освіти. Зараз же жодна з названих шкіл не йде в порівняння з європейськими та американськими по впливовості, бюджету. Якщо ми навіть об’єднаємося, то, може, витягнемо на бюджет одного департаменту західної бізнес-школи середнього рівня.

Нам це неприємно визнавати, але навіть зараз Москва витягує таланти після шкіл. У нас навіть Астана намагається забрати таланти, пропонуючи викладачам шалені зарплати: по $80 тис пропонує тамтешній Університет Назарбаєва. Допомагає, що не всі хочуть покидати Київ.

Ще до мого приходу стався конфлікт в Київській школі економіки між адміністрацією та викладачами. В результаті викладачі переїхали в Австралію, Нову Зеландію, і назад їх вже складно повернути. Тож ми роками працювали, щоб збільшити викладацький склад, набрати фахівців з західними ступенями.


– А як щодо конкурентів в площині економічного бакалаврату та магістратури?

– Що стосується економічного бакалаврату, наші прямі конкуренти – Київський національний економічний університет (імені Вадима Гетьмана - ІФ), департаменти економіки в КПІ та в Київському національному університеті ім. Шевченка. Але я очікую, що тут ми швидко заберемо лідерство за рахунок того, що якісь магістерських програм передамо моментально.


– В ІТ теж?

– В ІТ складніше. Там нас не знають. Тут свій бренд треба ще довести. На наш бренд працює наша система академічних стандартів і поваги до студента як особистості. Крім того, в ІТ у нас уже багато індустріальних партнерів, які разом з нами розробляли curriculum (навчальний план - ІФ). До речі, в якості викладачів також будуть люди з бізнесу. Тут для нас найбільший конкурент – КПІ. В УКУ, в КНУ є також непогані програми. Що стосується Unit.City, таких програм має бути більше. Це швидкі і професіоналізовані програми на півроку-рік. Такий-собі освітній “Дикий Захід” – десятки різних програм з різними підходами. Прогнозую, що вони будуть укрупнюватися. Ринок вимагає два-три бренди.

Насправді на ринку освіти шалена структурна проблема – українські виші готують не тих людей, яких потребує ринок. Випускники мусять після завершення навчання ще 3-4 роки довчатися на роботі. У наших програмах ми намагаємося це врахувати, щоб випускник одразу був якісним фахівцем для роботодавця. Будемо відкривати факультети там, де є потреба. Зараз видається, що ми з часом будемо дрейфувати в бік технічного університету. А економіка і бізнес залишаться в рамках бізнес-школи.


— Ваші дипломи котируються за кордоном? Плануєте отримувати якісь міжнародні сертифікації чи щось подібне?

— Вирішальним чинником є якість освіти. Бренд швидко підтягується. Серед докторських економічних програм знають KSE, у нас є випускники школи, включно зі мною, які можуть написати рекомендаційні листи, щоб студента взяли в топові програми світу. Хоч це й непросто.

Перші десять років KSE працювала з Могилянкою і видавала її дипломи. А з 2006 по 2016-й ми не мали офіційного диплому, працювали в "сірій" зоні. У нас не можна було забрати ліцензію – її не було. Але ми видавали диплом Університету Г’юстону - не топовий американський університет, але серйозний, з хорошим рівнем. З їхньої точки зору ми – campus extension. Тобто при коли акредитаційна комісія штату Техас перевіряє Університет Г’юстону, перевіряють і нас. Якщо перевірка покаже невідповідність KSE їхнім стандартам, то в Університету Г’юстону будуть проблеми.

У нас не подвійний диплом чи дуальна програма, вони вважають нас частиною свого університету. Частина курсів має бути вичитана викладачами Університету Г’юстону, але це викладачі (частково іноземці), які працюють у нас. Університет Г’юстону зараховує їх adjunct-профессорами (додатковими - ІФ). Це працює для магістратури економіки. Зараз ми ведемо перемовини з ними, щоб запровадити те саме для економічного бакалаврату. Щоправда, ще не вирішили, чи це нам потрібно. Чи буде попит. Адже вони консервативні і можуть зробити наші програми менш гнучкими. Можливо, якщо досягнемо певного масштабу, виникне обидві опції. Як на магістратурі: хочете г’юстонський диплом – доплатіть пару тисяч євро за рік.

Щоб отримати міжнародну акредитацію для бізнес-школи, треба акредитувати всю інституцію, а не лише саму школу. Враховується фінансова усталеність закладу, чи достатня частка викладачів є активними вченими, знаними на світовому рівні. У нас є європейська акредитація CEEMAN. Ми зараз починаємо процес міжнародних акредитацій, зокрема, американських. Це довгий процес - на п’ять-сім-десять років, адже тут потрібно довести свою усталеність і якість. Довести, що ви не разово показуєте красиву картинку.

В магістратурі публічної політики і врядування у нас ідуть перемовини з Університетом Пітсбургу, де я досі працюю.

Але міжнародна акредитація більше важлива для маркетингу, ніж для роботодавців. Вони звертають увагу на бренд, але більше цікавляться якістю випускників. Досить часто компанії звертаються до нас з проханням надати рейтинг студентів: "Дайте нам найкращих п’ять випускників такого-то напрямку". Або топова компанія каже: "У нас проблема з diversity (різноманіттям - ІФ), ми хочемо набрати жінок. Дайте топ-5 випускниць KSE за останні п’ять-десять років". Студентам ми цього не говоримо, щоб не було мотивації "підкрутити" статистику. Хай вчаться як вчаться. Іноді ми самі рекомендуємо компаніям кращих студентів.

На Заході університети відкривають для випускників двері компаній високого рівня, це не тільки знання, але й частина відбору. У нас небагато випускників – сотні. Для них доволі хороших позицій в Україні, і ми їх підтримуємо непрямо, обережно.


— Навчання англійською – це, з одного боку, своєрідний "фейсконтроль", а з іншого – бар’єр: хтось би хотів вступити, але побоюється саме англомовного навчання.

–- Про цей ефект ми часто дискутуємо, що люди іноді бояться навіть подаватися до нас. Але найскладніше тут не англійська, а саме навчання. Криву англійську вам пробачать. Як це працює на магістратурі з економіки: 5 міні-термів на рік, у кожному – 3-4 курси. Міні-терм – це 8 тижнів. Тобто кожні 8 тижнів у вас сесія. Не дві сесії на рік, а п’ять. Є також практика мід-термів – коли в середині терму іспит. Тож кожен місяць маєте так чи інакше кілька іспитів. Коли я вчився, це відчувалося таким інтелектуальним спецназом. Це важко, я собі навіть молився, щоб більше в мене не було в житті іспитів. Такий ритм вчить шаленій працездатності, вмінню обробити великі обсяги неструктурованої інформації.


— Стосовно масштабування. Щоб нарощувати кількість студентів, потрібно і збільшувати пул викладачів. Це тільки питання фінансів чи ще й кадрова проблема?

— Перш за все, кадрове питання. Людей не можна просто знайти або навіть купити. Їх доводиться вирощувати. От чому так повільно змінюється Україна. КШЕ пишається тим, що більшість співробітників і викладачів – це українці, які повернулися в Україну, або випускники КШЕ. Я, а також голова напрямку досліджень і консалтингу Наталія Шаповал, голова Vox Ілона Сологуб, голова напрямку економічної освіти Олеся Верченко – випускники Київської школи економіки. У школи зайняло десь 20 років, щоб передати управління власним випускникам. Нам щастить, що нам не потрібно вирощувати ІТ з нуля – в Україні багато хороших спеціалістів, кращих з яких треба переконати, що ми варті їхнього викладання. Так зараз віце-президент з бакалаврських програм Єгор Стадний і робить. Зазвичай, ми таких фахівців беремо в наших конкурентів. Скажімо, з Києво-Могилянки. Сподіваюся, колись і в нас будуть забирати викладачів. В Могилянці велика проблема з низькими зарплатами. Ми вважаємо, що викладачі мають отримувати високі зарплати, на що, авжеж, потрібен ресурс. Це життя. Конкуренція за справжнього фахівця, професора зараз відбувається на світовому рівні.


– Можете озвучити фінансові показники? Бюджет?

–- Я вам скажу, скільки потрібно фандрейзити. Щоб функціонувати з бакалавратом, нам потрібен $1 млн на рік. Для масштабування в десять разів треба буде залучити від $30 млн до $50 млн. Це дозволить побудувати кілька будівель і заснувати різні кафедри (закупити обладнання для них і залучити викладачів). Щоб повернути викладача з європейської країни, треба запропонувати йому європейську зарплату.

У нас є різні моделі фінансування, іноді це гроші від шведського уряду, але я вірю в те, що українську освіту мають фінансувати багаті українці. Потрібна культура меценацтва. Бо якщо наші еліти не готові бути меценатами в освіті, то це або освіта неякісна, або це не потрібно суспільству.


— По структурі власності це все одно буде благодійний фонд з радою директорів і науковою радою?

— Власника немає, хоч це складно пояснити. Це американська корпорація, під якою є група компаній. Засновники померли або вийшли давно. Цим керує рада директорів з фіксованими межами по кількості членів. Вона сама себе обирає, як в афінській демократії. Рада директорів вирішує, кому з директорів продовжити термін, кому ні. Система сама себе оновлює. Крім ради директорів, є дорадча академічна рада з фахівцями міжнародного рівня.

За американським законами, коли директорів стає менше трьох, на них лягає зобов’язання ліквідувати всі компанії, і вони підпадають під перевірку Департаменту юстиції США за всю історію, адже фундація як неприбуткова організація має якісь привілеї. Це дуже неприємна історія, тому ніхто ніколи не ліквідовує такі структури. Час від часу американські органи нас перевіряють, до слова. Ось нещодавно перевіряла IRS (Служба внутрішніх доходів США – ІФ).

Ось ця американська неприбуткова організація є 100%-вим власником благодійної фундації "Київська школа економіки" в Україні. Ця фундація виступає власником кількох компаній, з яких найважливіша – приватна наукова установа "Університет "Київська школа економіки". Її заснував благодійний фонд, яким повністю володіє ця американська компанія. Це убезпечує від рейдерського захоплення та інших ризиків. Директори змінюються. Працюють, до речі, без зарплати. Рада директорів призначає президента, казначея і секретаря.


— Чи важко шукати фінансування в Україні? Є ті, від кого ви б не взяли гроші чи на благі цілі годиться будь-яка допомога? Наприклад, колись Дмитро Фірташ став меценатом УКУ і навчальному закладу почали дорікати цим…

–– Відповідь "ні" на обидві опції. Ні - не готові брати у будь-кого, і ні – ми не обмежуємо коли тих, хто хоче фінансувати. У нас є внутрішні процедури комплаєнсу. Є гранична межа, нижче якої ми беремо і не перевіряємо, наприклад, кілька тисяч доларів. Якщо сума більше $10 тис., я цим займаюся. Суму вище $100 тис. – уже має затвердити рада директорів.

Ми не можемо відмовляти. Якщо хтось пропонує $50 тис., $100 тис. чи мільйон і ми відмовляємо, це ображає.

Ми дуже вдячні за кожну гривню, але коли йдеться про більші суми, про фінансування будівлі, лабораторії чи програми, ми дивимося, чи благодійник дійсно вірить у це. Коли Фірташ став меценатом УКУ, питання до нього тільки одне: чи він дійсно вірить в освіту в Україні? Для мене особисто такий критерій. Раніше я більш радикально підходив до цих критеріїв. Потім попрацював в політиці і побачив, що публічно людина виглядає привабливо, а половина її доходу – сіра або й чорна. Або навпаки.

Зрештою, західні університети теж магнати засновували. Хто зараз пам’ятає в США, чим Ліленд Стенфорд-молодший відзначився як магнат? А Стенфордський університет на слуху.

Тож для мене важливо, чи меценат щиро вірить в освіту в Україні та яка його мотивація.


— У березні ви відкрили Центр взаємодії з владою. Гадаєте, зараз той момент, коли можна говорити про можливість публічної альтернативи корупційним стосункам влади і бізнесу або роботі "на домовленостях"?

— Так. Бізнес продовжує частково працювати "на домовленостях", але є більше запиту на дослідження, комунікації, переконання протилежної сторони. Маємо рухатися в сторону цивілізованих стосунків бізнесу та держави, ухвалити закон про лобізм, писати правила гри – що можна фінансувати і що ні.


— Питання про політичні впливи. Нещодавно був створений Центр економіки охорони здоров’я, в який увійшов екс-замголови МОЗ Павло Ковтонюк, який критикував нинішнє керівництво МОЗ. І ось доволі швидко він покинув цю структуру… Можна залишатися поза політикою і бути суто академічними?

— Конфлікт з Ковтонюком пов’язаний з тим, що я виклав фотографію з міністром освіти Шкарлетом, а не в площині роботи самого центру. Я співпрацюю з міністром освіти, який є моїм регулятором. І це доросла робота. Нам потрібно всім дорослішати, мені також.


— Наскільки є небезпека школі, університету бути втягнутими в політичні ігри? І чи є можливість утриматися від цього?

— Небезпека завжди є, але на зараз нам це невигідно стало – ми достатньо великі, різноманітні. КШЕ побудувала репутацію на основі того, у що вона вірить. Звичайно, ми намагаємося не ображати, бути делікатними, як це в американській культурі. Якщо потрібно критикувати, починаємо з приватних розмов. Проте є і червоні лінії, після яких йдемо на барикади. Багато з нас (і викладачів, і віце-президентів) були на Майдані - на першому і на другому. Є багато випускників, які були в АТО, ми розробили програми для ветеранів. Коли студенти провідних вишів виходять на протести і йдуть колонами, це знак для суспільства. Діти, студенти є запорукою того, що ми не можемо перетворитися на щось продажне. Не дадуть дорослим зробити принципово погані речі – підуть протестувати. Після мого фото з Шкарлетом студенти попросили зустрічі, були протести всередині університету. Я пишаюсь тими протестами. Для них питання академічної доброчесності важливе. Вони хотіли зрозуміти, що я тією фоткою хотів сказати.

Ми консультуємо уряд з багатьох питань, але дотримуємося принципу інтелектуальної чесності: не боятися задавати незручні питання і не боятися давати відповіді, в які віриш.


— Яка вартість вашого навчання?

— Бакалаврська програма коштує 80 тис. грн на рік. У магістратурах схожі цифри, у бізнес-школі – значно більше, в рази.

Ми балансуємо. У нас буде кілька безкоштовних стипендій для тих, хто цього потребує. І буде система фінансування, щоб люди могли оплатити значну частину після навчання, коли знайдуть роботу. А ми впевнені, що вони знайдуть гарну роботу. А якщо ні, то буде допомагати спеціальний фонд.


— А яку частку оплата навчання складає у бюджеті школи?

— Приблизно 20% від наших витрат. Вони можуть покривати 30% собівартості навчання або навіть 35%. Собівартість навчання в КШЕ приблизно така ж, як вартість приватної школи в Києві – $10-12 тис. Наш розподіл схожий на розподіл доходів Гарварда або Пітсбурга. Там приблизно половина доходу йде від контрактів, грантів, консалтингу, досліджень, ще третина – від фандрейзингу, 20-25% – плата за навчання. На таку модель орієнтуємося. Нам важливо, щоб талановиті діти тут навчалися, а не тільки ті, хто можуть собі дозволити. Саме тому КШЕ – неприбуткова організація.


— Нова будівля зробить атмосферу школи ще більш автентичною. Але університет без кампусу важко уявити. Є плани щодо кампусу?

— Наступним кроком нам потрібно побудувати або знайти гуртожиток. А тоді будемо розвивати технічні напрямки і нам будуть потрібні додаткові будівлі. Подивимося, чи зможемо по аналогії з Єльським Університетом вбудуватися в урбаністичний ландшафт. Як ні, будемо під Києвом шукати. Можливо, навіть на порожньому місці – десь в регіонах, але тоді розвиток проекту потягне на двадцять років.

Нової будівлі нам вистачить на кілька років. У нас є команда, яка займається питанням розширення, але поки що навіть в цьому місці буде досить затишно. Місця навколо не так багато, але навіть що є, ми використовуємо ефективно.


— Пандемія позначилася на багатьох університетах. Студенти нарікають – ми платили гроші за атмосферу, нетворкінг, спілкування, а його зараз немає. При цьому платня не змінилася.

— Є навколоосвітня дискусія щодо того, що онлайн-освіта зруйнує університети. Хтось каже: університети – це минуле, можна все навчитися онлайн або на робочому місці. Я кажу, що ні. Щоб навчитися створювати знання, треба дискутувати. Університет дає середовище, де люди діляться ідеями. Уже багато разів були застереження, що інновації зруйнують освіту, та цього не сталось.

Пандемія завершиться, сподіваюся, адже почалася вакцинація. З вересня відновлюємо нетворкінг, а поки що вчилися онлайн. І всі вже засмагли від онлайну і хочуть живого спілкування.


— Ви погодилися бути в.о. Націнвестфонду, хоча, очевидно, що школа займає досить значну частину вашого життя.

— Стоїть задача цей фонд перетворити в акціонерне товариство, щоб згодом можна було капіталізувати. Під це потрібно розробити законопроект, який треба ще прийняти. Далі – відкритий конкурс для відбору керівництва цього фонду. Тоді й виберуть людину, яка буде займатися цим. Я допомагаю створювати.


— Тобто ви залишитеся в школі?

— Школа для мене – дім і справа життя. Сподіваюся, вона буде зростати. Мені дуже пощастило, що маю можливість працювати на її розвиток, разом з командою прекрасних людей залишити якийсь слід. Я вибір давно зробив, коли в науку пішов, а не в бізнес наприкінці 90-х.

ЕЩЕ ПО ТЕМЕ:

РЕКЛАМА

ПОСЛЕДНЕЕ

Поддержка Украины на пути к справедливости должна была постоянной, потому что это работа на годы и десятилетия – генпрокурор

Глава "Центрэнерго" Андрей Чуркин: Нам удалось вернуть и поставщиков угля, и покупателей электроэнергии, поэтому ОЗП пройден успешно

"Укртелеком" увеличит объем инвестиций минимум на 70% в 2024г - гендиректор

Ситуация с заоблачными ценами на картофель в 2024-2025 МГ не выровняется - вице-президент УАВК

Сложный процесс замены обязательного страхования требует продления переходного периода закона "О страховании" до конца года

Россияне поставили себе задачу уничтожить нашу авиацию и инфраструктуру для западных самолетов - заместитель начальника ГУР МО Скибицкий

Характер действий РФ с громким названием "наступления" предполагает затяжную войну, и это противник пытается нам навязать, жертвуя огромным количеством своих людей – заместитель начальника ГУР МО

Польский протест приобрел довольно агрессивную форму – из мирной демонстрации он превратился в проявление злостного неуважения к украинским гражданам

В ближайшие месяцы планируем запустить тестирование электронного кабинета пациента – замминистра здравоохранения Карчевич

Нам навязывают неверную парадигму, что противостояние идет по линии между бизнесом и правоохранителями – Гетманцев

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА