Интервью избранного ректора Киевского национального университета имени Тараса Шевченко Владимира Бугрова агентству "Интерфакс-Украина" (на украинском языке)

Текст: Егор Шумихин

 

- Вже вдруге КНУ імені Тараса Шевченка очолює виходець з філософського факультету. Це можна розцінювати як авторитет факультету в рамках університету?

- Так, думаю, що про авторитет це може свідчити. Адже так склалося, що філософський факультет є відомим в університеті, бо ж на всіх факультетах та в інститутах  викладається філософія.

Я починав свою кар’єру викладачем кафедри Філософії та методології науки, яка читає базовий курс філософії на всіх природничих факультетах. Тому в моїй біографії була робота на Мехматі, на Фізичному, Радіофізичному, Біологічному і Хімічному факультетах. Звісно, це зіграло значну роль в особистісному відношенні, адже робота зі студентами інших спеціальностей накладає певну відповідальність. Але думаю, що найбільше до перемоги спричинилося те, що я в університеті все своє свідоме життя і мене знають практично усі.

 

- В Україні КНУ імені Тараса Шевченка посідає провідні позиції, але у світових рейтингах заледве досягає 500-х місць, а в деяких не входить і в ТОП-1000. Що потрібно зробити, щоб піднявся в світових позиціях?

- Насамперед варто відзначити, що рейтинги – це інструмент, і не більше. Кожен із рейтингів, що Шанхайський рейтинг, що QS World University Ranking, що Times Higher Education, що US News and World Report – це інструмент вимірювання.

Тут важливо зрозуміти критерії, за якими відбувається оцінювання тих чи інших показників. Наприклад, в QS ми щороку невпинно зростаємо в репутації у роботодавців, тому що ми взяли для себе за правило працювати з роботодавцями щодо удосконалення якості освіти. Це насправді дуже важливо, бо ми маємо знати сучасні професійні вимоги та орієнтуватися на ринок праці.

Коли кажемо про те, де ми програємо, то це інтернаціоналізація, хоч останні п’ять років поспіль вона у нас і зростає завдяки підготовці фахівців із медицини на англомовній програмі. Але цього замало. У співвідношенні кількості вітчизняних студентів і студентів іноземців ми програємо, а всі міжнародні рейтинги інтернаціоналізацію розглядають як ключовий показник. Також, незважаючи на те, що у нас найбільший в Україні індекс цитування у Web of Science, Scopus, але і кількість викладачів у нас теж дуже велика. Таким чином, коли індекс цитування ділиться на кількість працівників, то виявляється, що він нижчий.

Тому я б не драматизував що ми там на якихось не тих позиціях, але перед собою потрібно ставити цілі. Для цього потрібно суттєве фінансування від держави і від бізнесу для досліджень, тому що у всіх рейтингах є наукова складова. Якщо буде хороша дослідницька складова – то будуть і іноземні студенти їхати.

Рейтинги – це показник для всієї української освіти. Ми ж бачимо, що регулярно лише 6-7 закладів потрапляють в міжнародні рейтинги. Це є спільна біда для всіх українських університетів. А все тому, що українська освіта трохи упосліджена, а має бути стратегічна візія на рівні держави.

 

- Яка саме в цьому контексті потрібна підтримка від держави?

- Є різні кроки. Наприклад, в дуже великій кількості країн світу є випускники українських університетів. Росія їх всі приписує собі. Сумнозвісний Російський центр науки і культури що два роки проводить з’їзд випускників радянських і російських університетів, і під радянськими вони підписують зокрема і українські. А держава Україна, на жаль, цих людей забула.

Леонід Васильович Губерський з кожним прем’єр-міністром розмовляв про це, бо ті люди могли би бути агентами впливу і промоутерами нашої освіти, культури, економіки в світі. Це тактичний крок. При Міністерстві освіти чи при Міністерстві закордонних справ мав би бути потужний відділ по роботі з випускниками, який би щонайменше інформував їх про вітчизняну освіту. Це є державна справа – промоція України. А стратегічно потрібно, щоб на всіх державних рівнях утвердилася думка, так як, до прикладу у Німеччині, що освіта – це інвестиція в людський капітал.

 

- Яка ваша ректорська мрія чи ціль, в який рейтинг і на яку позицію має потрапити університет за вашої каденції?

- Думаю, що якщо ми впевнено закріпимся на 400-500 позиціях за ці п’ять років, то це буде дуже добре, бо в світових рейтингах динаміка достатньо виважена.

 

- Чи достатньо фінансування університету і як ви оцінюєте систему фінансування вищої освіти в Україні?

- Я скажу, що не достатньо, навіть попри те, що у нас кошторис, напевно, найбільший серед закладів освіти в Україні і фінансується окремою програмою у державному бюджеті. Але ви не почуєте ректора жодного університету світу, будь то Єльський університет, Прінстон чи Гарвард, які скажуть, що грошей достатньо.

Грошей бракує тому що університет потребує щонайменше двох нових хороших навчальних корпусів. Наразі у нас майже у всіх корпусах функціонує по декілька підрозділів. Також нам бракує одного хорошого нового гуртожитка. До нас вступає багато іногородніх студентів, і ми зацікавлені, щоб приходили талановиті абітурієнти. Тому ми будемо звертатися до держави щодо додаткового фінансування.

Загалом в Україні достатньо непоганий рівень фінансування освіти і науки, але, на жаль, він розпорошений. Ми маємо велику кількість закладів вищої освіти, які насправді такими не є, це трансформовані заклади з профтехучилищ і технікумів. Вони насправді не є університетами, бо університет – це той заклад, де є дослідження. Тому ми вже давно говоримо про те, що має бути якась диверсифікація за функціями закладів вищої освіти. Якщо ти маєш лише навчальний підрозділ – це одна справа, якщо маєш дослідницький підрозділ, як ми, - це інша справа. Формула, за якою відбувається фінансування закладів вищої освіти, була покликана певним чином врахувати ці речі, але через пандемію її повноцінно не запровадили. Через те для нас важливо збереження окремого рядка фінансування в держбюджеті саме з тієї причини, що ми потребуємо самостійності у вирішенні низки питань, а також для забезпечення сталості функціонування університету.

 

- У вас зараз орієнтовно 2 млрд грн фінансування. Скоро почнеться підготовка держбюджету на 2022 рік, скільки ви б хотіли щоб було передбачено на університет?

- По-перше, ми б хотіли щонайменше зберегти те фінансування, яке є. По-друге, ми були б не проти, якби був приріст близько півмільярда гривень. Тут ми виходимо з того, що потрібні інвестиції на початок будівництва корпусу і гуртожитку. Але ми розуміємо стан в державі і сприймаємо життя таким, яким воно є.

 

- Щодо можливої корупції в університеті. Яким чином бачите боротьбу з хабарництвом в освітньому процесі чи зловживаннями при поселенні в гуртожиток?

- Боротися з цим мають правоохоронні органи, а ми маємо запобігати і не допускати. Це моя принципова позиція.

Колись у нас був такий казус: дві студентки одного з факультетів університету написали заяву ректору, що їх науковий керівник вимагає хабаря. Ректор Губерський викликав цю особу, вона все спростувала, але підстав не вірити студенткам не було. Тоді прийняли рішення звільнити її за аморальну поведінку, є відповідна стаття. Після того, вона подала в суд. На той час ті дівчата вже закінчили навчання, роз’їхалися по своїм містам, і декілька раз не з’являлися в суд, поки мало чи не під приводом їх туди доставили. Там вони сказали, що уже і не впевнені, чи було вимагання чи не було. В результаті суд прийняв сторону позивачки і поновив її на роботі. Ми виплатили компенсацію за вимушений прогул. Після того вона написала заяву і пішла професором в сусідній київський університет. Тому після цього казусу я для себе виробив позицію, що такі звернення можуть бути лише тоді, коли цьому передує заява в Національну поліцію чи прокуратуру про кримінальне правопорушення.

Університет не має правоохоронних функцій, ми не можемо встановити істину, але ми можемо запобігати. Зокрема, у нас діє постійний моніторинг сесій, і телефонна “гаряча лінія” і поштова адреса, і періодично фахівці ректорату відвідують екзамени і заліки на факультетах. Сказати, що на 100% я впевнений, що немає якихось негативних явищ, мабуть, це було б перебільшенням. Але ми робимо все, що можна раціонально і законно робити в цій ситуації.

Щодо гуртожитків, то найкращим запобіжником є те, що в Комісію по поселенню входять студенти, і в студентському середовищі всі знають хто є хто. Ясно, що найкращий варіант – це мати достатньо місця, бо там де створюється дефіцит – одразу йде можливість зловживання. Через те ми мусимо добиватися будівництва нового гуртожитку.

 

- Чи маєте ви на меті провести аудит діяльності ваших попередників в частині закупівель, земельних питань?

- Звичайно, це нормальна процедура. Коли новий керівник вступає на посаду, він має розуміти, що він приймає: фінансові баланси, господарські баланси, особливо що стосується діючого кримінального провадження по термомодернізації за Кіотським протоколом. Тому, коли у мене будуть такі повноваження, ми будемо проводити аудит. Але це навіть не з точки зору, щоб когось звинуватити, а саме з позиції, що ми мусимо знати реальний стан речей, тому що вони переходять до нас.

 

- Наскільки критичний вплив дистанційного навчання у зв’язку з пандемією на рівень підготовки студентів? Не вийде так, що сьогоднішній студент буде “гірший” за вчорашнього?

- Коли проходять зустрічі випускників, то ті люди, які не працюють в системі освіти, запитують, які нинішні студенти, кращі чи гірші за нас. Я відповідаю, що вони не кращі і не гірші, вони інші.

Дійсно, рік тому це був кризовий момент, але ми зробили дуже багато, щоб втримати ситуацію. Ми одразу ж запустили опитування викладачів і студентів, за результатами яких виявили для себе чотири точки. Перша точка – технологічна. У нас було багато досвіду роботи онлайн, але повного застосування не було. Тому з технологічної точки зору людей потрібно було навчати працювати з різними платформами. Друга проблема – дидактична. Лекція онлайн – це не є звичайне перенесення в інший формат. Коли ти в аудиторії 1 годину 20 хв читаєш лекцію, ти можеш пройтися, зробити якісь паузи і тому подібне. Перед монітором все зовсім інакше. Тому лекція онлайн – це 15-20 хв викладу, а далі мають бути якісь зачіпки: відео, тест, якийсь якорець, щоб переключити увагу, а потім знову повертатися до викладу. Третій момент – психологічний. Люди відчувають дискомфорт, і психологічна служба зараз щотижня проводить вебінари для студентів і викладачів як запобігти вигоранню. Четвертий момент – ідеологічний. Має бути відчуття співпричетності. Таким чином, ми встановили ці чотири моменти, і регулярно проводимо курси цифрової компетентності, педагогічної майстерності, психологічні розвантаження та інші онлайн заходи.

Часто говорять, що студент перед монітором може не слухати викладача. А хіба це не та сама ситуація, коли студент в аудиторії і не слухає викладача? Тому, головне вмотивованість і якість. Звісно, є певні програші, бо ми не можемо чітко отримати фідбек, але саме для цього і має бути дидактична вправність, щоб виміряти знання і налагодити співпричетність.

Тому, все не так критично. Звісно, крім окремих випадків, наприклад, хімія, біологія, де лабораторні роботи. Онлайн це неможливо організувати, люди мусять самі все це виконати. Тут погіршення якості буде, але це об’єктивно в цілому по світу.

 

- Чи підтримуєте ви всі карантинні заходи щодо вищої освіти, які провадяться урядом?

- Звичайно. Всі заходи доцільні, зрозумілі і ми їх підтримуємо. Але потрібно знімати недовіру в суспільстві до вакцинації і швидше її проводити. Ми готові в себе провести вакцинацію, але, на жаль, поки це не доступно.

 

- Свого часу міністр освіти озвучував думку щодо збільшення ваги атестату і зменшення ваги зовнішнього незалежного оцінювання при вступі. На вашу думку діюча система зарахування є ефективною, чи є поле для вдосконалення?

- Чесно кажучи, я б сьогодні зовсім не змінював систему вступу. Суспільство звикло до цієї системи, вважає її ефективною. Поки ми нічого кращого не придумаємо і не відпілотуємо, вона має залишатися.

Тут треба чітко розуміти, що ми є прихильниками ЗНО як інструменту запобігання корупційним діям. Але коли ЗНО запроваджувалося, воно було покликане виконати дві функції: запобігання корупції і вимірювання якості освіти. З першою функцією ЗНО блискуче справилося, а з другою ні. Тому слід шукати оптимальні моделі вступу, але поки не знайшли їх -  не потрібно нічого змінювати, бо репутаційні збитки від таких рухів будуть набагато більші.

 

- Чому вчена рада університету досі не позбавила звання почесного доктора КНУ Олександра Лукашенка? Коли це відбудеться і чи відбудеться взагалі?

- Насправді на сьогоднішній день відсутня процедура. Ми живемо в правовій державі, тому має бути механізм позбавлення таких звань. Наразі, Історико-меморіальна комісія надала висновок Вченій раді університету, що такого прецеденту не було в жодні роки. І на тому дискусія призупинилася, але вона не завершена. Це питання політико-правового характеру. Тому я буду пропонувати Вченій раді створити комісію з фахівців юристів, істориків і політологів, щоб розробити якусь візію щодо можливості позбавлення, щоб Вчена рада цю візію прийняла. Якщо така політико-правова можливість є – це потрібно робити.

Я як член Вченої ради буду голосувати “за” таке позбавлення. Я вважаю, що це справа честі. Але в таких питаннях завжди дуже важливо дотриматися процедури, щоб ми правильної мети досягли в правильний спосіб.

 

- А як щодо інших прикладів? Член вищої ради партії "Єдина Росія" Віктор Садовничий є теж почесним доктором КНУ, відзнаку Вченої ради КНУ має Андрій Шутов, який є членом Центральної виборчої комісії Російської Федерації.

- За Садовничого знаю. Московський державний університет ім.М.В.Ломоносова, де В.А.Садовничий є ректором, був нашим партнером упродовж десятків років. І ще у вересні 2000 року Вчена рада КНУ присвоїла українцю із Слобожанщини Віктору Садовничому звання почесного доктора – як талановитому математику, як колезі та другові КНУ.

Щодо Шутова не пам’ятаю, здається він декан факультету політології МДУ ім.М.В.Ломоносова, але подивлюся. Його ж відзначали не як політика, а як колегу-викладача.

На відміну від Лукашенка, це не політики, це академічні працівники. Тому, власне, тут і не виникало якихось засторог.

 

- На вашу думку, чи не варто взагалі відмовитися від цієї досить радянської практики роздачі різних формальні подяк і звань?

- Можливо, так. Швидше за все, якщо це заклади вищої освіти, то присуджуватися такі відзнаки мають викладачам і науковцям. Але як бачимо на прикладі Садовничого і Шутова, і тут ми не убезпечені від можливості таких казусів. Тому тут треба бути обережним і від певних речей відмовлятися. В то й же час, там де заслужено – це потрібно зберігати, просто зробити набагато жорсткіший відбір. Це мають бути дійсно бездоганні науковці і педагоги.

 

- У минулому році відбувалася гаряча дискусія через проведення на території вишу партійної конференції “Слуги народу”. При вашому керівництві університет буде відділений від політики, чи це не можливо для одного з найбільших національних закладів вищої освіти?

- Це не можливо ні для якого вишу. Як філософ за освітою скажу, що ти завжди перебуваєш в певних взаєминах з владою та політикумом. До прикладу, понад 80 народних депутатів України у всіх фракціях і групах є випускниками університету. Для університету всі вони є випускниками.

В той же час, я за те, щоб партійних заходів на території університету ніколи не відбувалося, це моя принципова позиція. І про той захід, який ви сказали, я теж не знав. Я вважаю, що жодній партії це не додає бонусів. Тому що університет – це трохи інше місце.

Якщо ви звернули увагу, у нас на території немає жодної церкви – це теж принципова позиція. Це не означає, що ми не релігійні, чи не віруючі люди, кожен має свої вподобання, але це все за межами університету.

У нас бувають зустрічі з політиками для студентів політологів, істориків чи міжнародників – це абсолютно нормально. Як і з релігійними діячами теж. Але це зустріч, а не проведення партійного заходу чи молебну.

Звісно університет, не тільки український, не зможе бути поза політикою, бо це є життя країни, але це все має бути з дотриманням чітких норм і правил. Якщо це візит президента України,  то треба розуміти, що незалежно від вподобань – це є глава держави. Прем’єр-міністр, голова Верховної ради – це є вищі посадові особи, вони можуть у будь-який момент звернутися і прибути до університету для зустрічі зі студентами. Це норма для будь-якої країни.

 

- До речі, а чи не плануєте розглядати питання щодо відкриття внутрішнього дворику Червоного корпусу для усіх бажаючих?

- Така ідея існує. Ми її уважно вивчимо, але це слід, як на мене, розглядати в комплексі з питаннями університетського Ботанічного саду – щоб був такий собі культурний простір у центрі нашого красивого міста. Тому чи буде це в найближчий час – потрібно обговорити, адже тут і питання збереження історичної спадщини, і безпекові та інші проблеми.

 

- Три головні завдання на 2021 рік?

- Розпочати побудову цілісного цифрового середовища університету, бо сьогодні у нас є багато інформаційних систем, які між собою не узгоджені. Співпрацювати з Міністерством фінансів і Бюджетним комітетом Верховної Ради щодо планування бюджету на 2022-24 роки. Підготовка до проведення вступної кампанії 2021 року, бо від її успішності залежить добробут на найближчі три-чотири роки. Чим більше якісних студентів ми маємо, тим краще і з фінансуванням і з якістю освіти. Це ті завдання, які є невідкладними, і над якими потрібно починати працювати.

.