Интервью

Замминистра Божок: Тактическая задача МИД - обеспечить присоединение Украины к ПДЧ, а пока - приобщиться к Программе усиленных возможностей НАТО

Эксклюзивное интервью заместителя министра иностранных дел Украины Егора Божка агентству "Интерфакс-Украина".

(публикуется на языке оригинала)

- Як Ви прокоментуєте ситуацію з ухваленням Верховною Радою заяви щодо подальшого просування в НАТО? Наскільки важливий цей документ і чому так сталося, що на сайті парламенту у вівторок увечері з'явився "не той" текст документа?

-  У ній міститься заклик до Парламентської асамблеї НАТО та парламентів країн-членів Альянсу "натиснути" на своїх міністрів закордонних справ, щоб вони теж включили хоч якийсь "турборежим" і нарешті приступили до розгляду заявок України і Грузії на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), які вони прийняли до розгляду на Бухарестському саміті (саміт НАТО в Бухаресті 2008 року - ІФ). Якщо ми пригадаємо декларацію Бухарестського саміту, там чітко сказано, що глави держав і урядів НАТО визнають заявки України та Грузії на приєднання до ПДЧ, що ПДЧ - це наступний крок на їх прямому шляху до членства. Ті ж глави держав і урядів ще в 2009 році уповноважили міністрів закордонних справ країн-членів НАТО прийняти рішення щодо ПДЧ для України та Грузії. Минуло 10 років - "віз і нині там".

Наша мета - нагадати керівникам зовнішньополітичних відомств країн-членів НАТО за допомогою їх парламентів про те, що у них є невиконане завдання, що терміни "прострочені".

Стосовно заяви Верховної Ради. Свого часу фракція "Європейська солідарність" у Верховній Раді виступила з ініціативою щодо такої заяви. Але це було ще до візиту Північноатлантичної ради НАТО в Україну, до зустрічі президента України Володимира Зеленського з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом, до виступу генсека НАТО в парламенті. Тобто ця заява надійшла на розгляд у парламент і потрапила в профільний комітет, де розглядалася.

На прохання профільного комітету МЗС підключилося до цієї роботи, тобто від нас попросили рекомендації, чи вважаємо ми доцільним ухвалювати цю заяву, і якщо так - то в якій редакції. Остання редакція, яка, власне, і була ухвалена вчора (3 грудня - ІФ), є тим варіантом, який враховує всі пропозиції та рекомендації МЗС України і яка, я підкреслюю, була одноголосно ухвалена Комітетом Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва минулого тижня. Тобто всі - представники фракції "Слуга народу", "Голос", "Батьківщина", "Європейська солідарність" – одностайно проголосували за проект заяви, яку парламент схвалив учора.

Чому так трапилося? Це перша редакція, яку секретаріат Верховної Ради за якимись регламентними вимогами опублікував. А оскільки остання редакція голосувалася після 18.00, то знову ж таки, за якимись їхніми внутрішніми регламентними вимогами, вони зможуть розмістити цю заяву тільки сьогодні (в середу - ІФ), починаючи з 9.00.

Важливо те, що, незважаючи на всі спекуляції, істерію, пошуки сенсацій, що відбувалися навколо цього питання останнім часом, ця заява засвідчила, що питання членства України в ЄС і НАТО є консолідуючим. Тобто за це проголосували всі фракції парламенту, крім однієї ("Опозиційна платформа – За життя" - ІФ). Але це зрозуміло. Не знаю, що мало би трапитися, щоб вони проголосували "за". Це дуже важливий сигнал усім столицям країн-членів НАТО, що курс, внесений у Конституцію України в минулому році, залишається незмінним.

Більше того, як ви пам'ятаєте, в квітні цього року був виданий указ президента "Питання європейської та євроатлантичної інтеграції", і там був величезний план заходів щодо того, що нам необхідно зробити задля того, щоб просунутися на цьому шляху. Також було багато спекуляцій щодо того, що цей указ був більше політичним, у рамках передвиборчої гонки тощо. Але указ президента від 8 листопада цього року "Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави" в пунктах 11 і 12 містить не просто верифікацію попереднього указу, але і його уточнення та посилення.

Тобто президент Зеленський додав зовнішньополітичному відомству України ще одне завдання: протягом наступного року забезпечити приєднання України до Програми посилених можливостей НАТО, що є наступним кроком нашої інтеграції. Завдання складне, не у всіх столицях союзників є "апетит" до цього. Але ми працюємо.

Нас меседж такий: ми не женемося за піаром, ми не шукаємо сенсацій чи рейтингів, ми просто спокійно та цілеспрямовано робимо свою роботу. Наше тактичне завдання - забезпечити ухвалення міністрами закордонних справ країн-членів НАТО рішення щодо приєднання України до ПДЧ у розвиток рішення Бухарестського саміту НАТО. Наше завдання на найближчу перспективу - це забезпечити приєднання України до Програми посилених можливостей НАТО, що нам, до речі, було обіцяно на Вельському саміті Альянсу, який відбувався (4-5 вересня 2014 року - ІФ) на фоні трагічних подій у нашій державі, і коли було вирішено главами держав і урядів країн Альянсу - я живий свідок цього, - що питання приєднання України до цієї програми вирішено, але коли - це буде наступний крок. Ми б хотіли, щоб цей наступний крок відбувся в наступному році. До речі, про це міністр закордонних справ України Пристайко говорив учора (3 грудня - ІФ) в Лондоні.

- До речі, поясніть, будь ласка, що відбулося з ситуацією стосовно запрошення пана Вадима Пристайка  до Лондона.

- З самого початку МЗС України, так само як МЗС Грузії, Північної Македонії, працювало зі штаб-квартирою НАТО над форматом в рамках зустрічі глав держав та урядів НАТО в Лондоні, який би дозволив нам, найближчим партнерам, приєднатися до цього заходу. Буквально до останнього дня не було розуміння, який це буде захід, і тільки в п'ятницю ввечері стало відомо, що наш міністр, грузинський міністр, віце-прем'єр Північної Македонії запрошуються на робочу вечерю міністрів закордонних справ НАТО. Саме тому Пристайко не міг не поїхати туди. Але у зв'язку з тим, що він уже туди поїхав, звичайно, не міг не взяти участь у конференції, яка відбувалася поруч із зустріччю лідерів і глав урядів країн-членів НАТО. З самого початку планувалося, що Україна буде представлена на цій конференції. Водночас планувалося, що рівень цього представництва буде коригуватися залежно від того, чи буде запропонований Україні формат повноцінної участі саме в ключовому заході, тобто в рамках зустрічі лідерів і глав урядів країн-членів НАТО в Лондоні. Якщо б нам не був запропонований такий формат, міністр закордонних справ України не поїхав би туди, поїхав би я, як його заступник, який відповідає в цьому міністерстві за трек НАТО і ЄС.

І ми дуже вдячні союзникам і штаб-квартирі НАТО, і приймаючій британській стороні, що незважаючи на те, що наші угорські друзі, сусіди та партнери все-таки чинили опір участі нашого міністра в цьому заході, вони знайшли оптимальний формат, яким чином врахувати і застереження Угорщини, і наші інтереси та не дати винести двостороннє питання, що стосується угорської меншини в Україні, в натівський контекст та провести цей захід за участі нашого міністра.

- Які існують інструменти, щоб Україна могла отримати ПДЧ і приєднатися до Програми посилених можливостей НАТО?

- Нам треба виконати низку завдань в контексті "домашньої роботи". Вони вже були озвучені та виписані в указі президента України від 8 листопада.

Нам треба зробити низку додаткових кроків у сфері оборонної реформи, насамперед у частині, що стосується реформування та реорганізації Міністерства оборони.

Ключове питання - розведення посади головнокомандувача Збройних сил України та начальника Генерального штабу ЗСУ. Іншими словами - введення в структурі Генштабу так званої "J-структури НАТО". Це той ключовий стандарт, на якому побудовані всі збройні сили НАТО. Наскільки мені відомо, міністр оборони України (Андрій Загороднюк – ІФ) планує це зробити це вже з 1 січня наступного року. Це завдання буде виконане.

Далі нам треба провести низку заходів, пов'язаних з завершенням оборонного огляду, комплексного огляду сектора безпеки та оборони України і підготовки нового Стратегічного оборонного бюлетеня. Це планується робити до середини наступного року.

Ще одне особливе питання стосувалося того, що посада міністра оборони має бути цивільною. Але це вже виконано, і навіть більше - у нас міністр оборони не просто людина, яка "зняла погони", але й яка їх ніколи не носила чи, може, носила в інституті. Але він (Загороднюк - ІФ), як колишній керівник Офісу реформ при Міністерстві оборони, досить добре орієнтується в усіх процесах. Він є одним із драйверів реформ, і тому дуже важливо, що він зараз очолив це міністерство. Ці дві речі принципові з частини, що стосується Міністерства оборони.

Далі є парламентське питання. Нам треба завершити процес вирішення питання, пов'язаного з посиленням парламентського контролю не тільки за сектором оборони, а за сектором безпеки та розвідки. Це питання майже вирішене шляхом створення оновленого комітету, в якому всі ці питання врегульовані. Наскільки мені відомо, наші партнери з НАТО в цілому позитивно це сприймають, і як тільки цей контроль повноцінно на практиці запрацює, це питання теж буде знято.

Крім того, існує дуже болюче питання, яке, втім, не можна обійти. Це реформа системи оборонних закупівель. Це дуже актуальна тема з точки зору внутрішньої політики, і вона не залишається поза увагою наших партнерів. Це також один з фундаментальних принципів, на яких працює НАТО. Якщо ми не переведемо цю систему на стандарт, який сприймається в Альянсі, не буде серйозної розмови.  Зараз ця робота ведеться. Нам у цьому допомагають і партнери зі штаб-квартири НАТО, і з інших країн. Ключову роль відіграють наші американські партнери. У нас є спеціальний радник, якого президент США направив в Україну - пан Дональд Вінтер, який з паном Абромавичусом (генеральним директором державного військово-промислового концерну "Укроборонпром" Айварас Абромавичус - ІФ) і з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України активно працюють у цьому напрямку. Розраховуємо на те, що результати будуть протягом першого півріччя наступного року.

У зв'язку з відомою ситуацією, пов'язаною з підприємством "Мотор Січ", на порядок денний вийшло питання запровадження в Україні системи контролю іноземних інвестицій, особливо в оборонній галузі. Це новий тренд, який виник буквально останніми місяцями, і тут теж Міністерство економіки працює з американськими партнерами для того, щоб втілити в нас таку систему. Це буде щось на зразок державної служби експортного контролю. Тобто формат експортного контролю, але в частині, що стосується інвестицій. Бо оборонна галузь не є класичною економікою, вільним ринком. У будь-яких країнах світу це чутливе питання, і перш, ніж допускати якісь інвестиції, їх треба перевіряти.

- Але ж "Мотор Січ" формально не було в складі "Укроборонпрому", коли його купували...

- Однак, наприклад, у США іноземні інвестиції будь-якого характеру, що стосується оборонної галузі - приватних оборонних підприємств, підприємств, які виробляють продукцію подвійного призначення - це все сертифікується і ліцензується спеціальною комісією.

- Тобто у нас теж буде якийсь аналог урядової комісії?

- Зараз над цим ведеться робота, але ця система буде запроваджена в Україні. Хочу зазначити, що ми тут ідемо навіть трошки попереду ЄС, бо ЄС раптом відчув ту саму проблему, і вони теж тільки зараз почали замислюватися, що їм це треба робити.

Крім того, існують ще два важливих елементи. Реформа Служби безпеки України. Процес триває, ведуться консультації. Є серйозна налаштованість керівництва служби все-таки вирішити це питання, але знайти здоровий баланс між політикою та практикою. Тому що, все-таки, спецслужба - це та сфера, де не можна спиратися тільки на пораду політиків. Треба, щоб дали свою оцінку і представники партнерських спецслужб. Наскільки мені відомо, у питанні реформування СБУ бачення політиків з країн-членів НАТО і бачення представників  спецслужб країн-членів НАТО трохи відрізняється. І зараз триває процес у тристоронньому форматі: СБУ - представники західних спецслужб - представники західного політикуму щодо пошуку правильного алгоритму реформування цієї структури.

Ми не можемо в умовах війни зруйнувати СБУ. Бо більше, ніж 50% цієї гібридної війни, і ви це добре знаєте, відбувається не на передовій, а тут. А ключовий інструмент боротьби з цим - саме СБУ, і ми не можемо її зараз паралізувати.

Останнє питання - це розвідоргани, реформа сектору розвідки відповідно до стандартів НАТО. Я з гордістю хочу сказати, що я свого часу почав цей процес, і мені дуже приємно, що закон, який розробила робоча група розвідорганів за моєї координації, нарешті внесений у парламент. Це є ключовим серйозним кроком уперед у реформуванні сектору розвідки України відповідно до стандартів НАТО.

До речі, цей закон розроблявся у взаємодії з експертами з НАТО, США, Німеччини, Литви, Естонії, Румунії та Польщі, і він враховує всі найкращі практики у цій сфері, які існують в країнах-членах НАТО.

Якщо ми цей закон ухвалимо, ситуація з довірою розвідспільноти НАТО до України кардинально зміниться. Ми вже зараз спостерігаємо позитивні тренди, але наші партнери очікують на ухвалення цього закону. Таким чином, коли цей закон буде прийнятий, ми знімемо ще одне питання в нашому переліку "домашніх завдань" на шляху до ПДЧ і Програми посилених можливостей.

- Програма розширених можливостей - це перший крок до ПДЧ?

- Немає прив'язки. Формально є такі статуси на шляху до членства в НАТО: партнер-аспірант, який задекларував своє бажання (це ми), партнер-аспірант, якого визнали таким, що стане членом НАТО (це ми, рішення бухарестського саміту), партнер, який готується до членства в НАТО шляхом виконання річних національних програм (це ми), партнер, якого переведено в статус країн, які виконують ПДЧ (це те, чого ми прагнемо) і після того - країна, яка має так звані accession talks, тобто переговори про вступ. Тому середньострокова наша тактична мета - це дати політичну назву тому, що ми робимо практично.

Програма посилених можливостей - це паралельний трек. Але вона відкриває для нас низку сфер, в яких ми до цього часу недостатньо глибоко взаємодіємо з НАТО, зокрема обмін розвідданими. Для нас, як і для НАТО, це важливо не тільки з прикладної точки зору. Ми можемо суттєво допомогти їм посилити їх ситуаційну обізнаність у чорноморсько-азовському регіоні, який усе більше є регіоном занепокоєння, тому що три країни НАТО є чорноморськими країнами. Але це для нас важливо і з точки зору зміцнення довіри. Якщо ми вийдемо на етап повноцінної нормальної щоденної роботи у сфері обміну розвідданими, це означатиме, що ми з НАТО вийшли на новий ступінь взаємної довіри. Погодьтеся, сфера розвідки - це щось інтимне, і будь-яка країна дуже неохоче розкривається в цьому контексті. А коли ми все-таки на це вийдемо, це означатиме, що ми не просто особливий партнер, партнер-аспірант, країна, яка прагне ПДЧ, а країна, якій довіряють. І це важливо.

- Що Альянс може зробити, щоб Угорщина не блокувала засідання Комісії Україна-НАТО?

- Ми і, без перебільшення, всі інші наші партнери по НАТО - генсек особисто, міжнародний секретаріат - намагаються переконати чи пояснити Угорщині, що НАТО не сприймається тактика, коли двосторонні питання виносяться в формат "29 плюс партнер". Тобто коли безпекові відносини НАТО, як організації, з партнером стають заручниками суто національних інтересів. Але особливість і велика перевага НАТО полягає в тому, що там усі рівні, незалежно від того, який потужний ти є у військовому плані, який у тебе бюджет, скільки ти вкладаєш у безпеку НАТО... навіть якщо ти вкладаєш дуже мало, твій голос є таким же, як інші.

Тому єдине, що можна зробити в цій ситуації - не змусити Угорщину, тому що так НАТО не працює, а переконати, і робота ця триває. Зі свого боку ми теж намагаємося пояснювати нашим угорським партнерам, що закон про українську мову, закон про українську освіту і всі інші речі, які зміцнюють українську ідентичність, не спрямовані проти угорської громади.

Угорська громада в Україні ж не унікальна. Є польська, румунська, грецька, болгарська, єврейська, російська громади, але чомусь усі ті кроки, які робить Українська держава для зміцнення своєї національної ідентичності, викликають проблеми тільки в двох країн - Росії і Угорщини.

Існують рекомендації Венеціанської комісії, які ми мали виконати, і угорська сторона пообіцяла, що якщо ми виконаємо їх, вона зніме з багатостороннього порядку денного цю ситуацію. Відтермінування застосування закону про мову до 2023 року виконано. Друге питання - виведення з дії закону про українську мову приватних шкіл. У проекті закону про освіту, який, наскільки мені відомо, парламент проголосує до кінця цього року, це питання вирішено. Таким чином до кінця року ми виконаємо всі рекомендації Венеціанської комісії і, ми сподіваємося, що це дозволить нам з нашими угорськими партнерами нарешті зняти це некомфортне тло, на якому зараз відбувається наша взаємодія - і двостороння, і в рамках НАТО та ЄС.

- Який досвід НАТО може запозичити в України?

- Найбільшою загрозою у сучасному світі, і я в цьому переконався, перебуваючи в тому числі з робочими поїздками в Австралії, Сінгапурі, є гібридна війна. Цього бояться, без винятку, всі країни світу. НАТО визнає гібридну війну як одну з загроз безпеці євроатлантичного простору, тобто не тільки НАТО, а й членів і партнерів Альянсу. Практичний досвід протидії гібридній війні має тільки Україна.

Можна бути прекрасним теоретиком, але поганим практиком. Україна кров’ю, життям своїх громадян стала єдиним практиком у світі, який знає, як боротися з гібридною війною. І ми з задоволенням поділимося цим досвідом з нашими партнерами з НАТО, тому що їх безпека – це наша безпека. Не може бути безпечної України, якщо НАТО під загрозою. Так же, як не може бути безпечного НАТО, якщо Україна під загрозою. І це розуміють у НАТО.

Ви не один раз чули фразу, що Україна є східним форпостом НАТО. Так і є. Тому що ми є форпостом у боротьбі з гібридною війною, загрозою, яка розгорнута РФ не проти України, а проти всього цивілізованого Західного світу, тобто те, що не є Радянським Союзом у їхньому розумінні.

Почитайте діючу військову доктрину РФ, там прямо, чорним по білому написано, що НАТО є головним супротивником. Ось тому ми де-факто є східним форпостом НАТО. Наш практичний досвід боротьби з гібридною загрозою є нашим внеском у колективну безпеку Альянсу, який ми вже зараз, не будучи членами, робимо.

- Дані опитування опитування соціологічної групи "Рейтинг" від червня нинішнього року свідчать про те, що 53% українців підтримують вступ до НАТО. Які існують програми, що пояснюють українцям переваги вступу до цієї організації?

- Ми зараз над цим думаємо. Програма підвищення обізнаності громадян України щодо ЄС і НАТО існує не перший рік. До цього часу ключовий акцент завжди робився на глобальних речах, це була інформаційна робота стратегічного рівня.

Я дуже часто їжджу на Схід, я розумію, що там це не працює. До людей треба йти точково, прямо.

Свого часу Сєвєродонецьк був оплотом анти-НАТО. У них були і кульки, і все, що завгодно. Зараз Сєвєродонецьк є форпостом НАТО в Луганській області. Я там часто буваю, і люди цікавляться.

І в цьому контексті для мене важливі не ті 53%, які "за", і не ті 10 чи 15%, які проти, а ті 30%, які не визначилися. Це наша аудиторія. Переконати тих, хто проти, неможливо, бо це підсвідомо. Переконувати тих, хто "за", не потрібно. А решта – це наша цільова аудиторія, до якої ми будемо йти точково.

І насамкінець, для мене показово, що все більше людей, особливо на Сході, говорять таке: "Синку, це вже не мені вирішувати. Це майбутнє України, нехай мої діти чи онуки вирішують". Це те, що я дуже часто чую на Сході, і це важлива тенденція. Тому наша цільова аудиторія – це молодь, адже це правда, що це вирішувати молоді, це їх майбутнє .

Реклама
Реклама

ЕЩЕ ПО ТЕМЕ

ПОСЛЕДНЕЕ