Интервью

Нельзя вводить закон о медстраховании до решения вопроса, что делать с "черным налом" и с зарплатой в конвертах – Радуцкий

Вторая часть эксклюзивного интервью с главой парламентского комитета по вопросам здоровья нации, медицинской помощи и медицинского страхования Михаилом Радуцким

(подается на языке оригинала)

- Повернемося до приватного медичного бізнесу. Ви з нього вийшли.

- Так. Жалкую дуже, але вийшов.

- Ви в ньому довго пробули?

- 26 років.

- Наскільки я пам’ятаю, клініки "Борис" і "Добробут" (якій ви продали клініку "Борис") не були активними прихильниками реформування…

- Ні, не так. Перша приватна клініка, яка підписала угоду з НСЗУ про декларації на первинній ланці, це була клініка "Борис".

- Скільки у "Бориса" декларантів?

- Коли я ще був власником клініки, ми вирішили, що будемо надавати послугу сімейного лікаря під брендом "Борис", ми можемо собі дозволити. Взяли на роботу сімейних лікарів, набрали дві тисячі декларантів. Ми підтримали реформу, МОЗ, НСЗУ. Показали, що приватні лікарні теж можуть і мають бути в єдиному медичному просторі (ЄМП). Проте, коли ми це впроваджували, думали, що витрачатимемо на це додаткові кошти, що це буде збитково і грошей НСЗУ нам не вистачить. Ми тоді дійсно зробили політичний крок. Однак за рік роботи з НСЗУ ми зрозуміли, що нічого не втратили - збитків не було. Ми небагато заробили, але точно не втратили.

- Глава НСЗУ Олег Петренко в одному з інтерв’ю агентству "Інтерфакс-Україна" сказав, що вони наполягатимуть на тому, щоб у держбюджеті на 2020 рік були передбачені кошти для підвищення капітаційної ставки, за якою НСЗУ сплачує за медичні послуги на первинній ланці (сьогодні це 370 грн за пацієнта). Чи будете ви підтримувати цю ідею?

- Я повністю з цим згоден. Та потрібно розуміти, що дуже багато експертів просять підвищити фінансування різних програм і додаткові гроші на різні потреби. Доводиться пояснювати, що бюджет обмежений - в державі є, умовно кажучи, 100 грн. Не 200, не 350, а 100, ми не можемо дати більше, ніж 100 грн. На комітеті ми будемо обговорювати пропозиції МОЗ щодо бюджету на 2020 рік, щось підтримуватимемо, а щось - ні.

Ми подали в бюджетний комітет пропозиції по медицині. Точно будемо підтримувати підвищення витрат на орфанні захворювання. Вважаємо, що закладене в проекті скорочення цих витрат - це технічна помилка. Немає жодних підстав зменшувати фінансування орфанних захворювань, хоча б тому, що ліки в Україні не подешевшали.

Дуже сподіваємося з 1 січня 2020 року запустити трансплантацію в Україні, але точно не хочемо зменшувати бюджет на лікування за кордоном. Хоча, якщо трансплантацію нирки проводитимуть в Україні, то і грошей на лікування за кордоном треба буде менше, або ж тих сум, що є, буде вистачати для більшої кількості пацієнтів.

- Ви вірите, що в Україні вже з початку наступного року почнуть робити трансплантацію?

- Так. Наразі з точки зору проведення самої операції, тобто з медичної точки зору, Україна абсолютно готова до цього: є кваліфіковані лікарі, є препарати імуносупресії. Охматдит запевняє нас, що готовий, Запорізька обласна лікарня, Інститут Шалімова, Інститут серця, Лікаря швидкої допомоги - готові. Єдине, чого бракує, - це єдиного електронного реєстру трансплантації, а через це не працює закон про трансплантацію, і ми витрачаємо кошти на лікування за кордоном і на гемодіаліз. Минулого року на гемодіаліз ми витратили 1,257 млрд грн.

- Суму планують збільшити?

- Ми хочемо розвивати трансплантацію. Зараз планується велика нарада з постачальниками витратних матеріалів для гемодіалізу. Ми їм дамо гарантії, що "відкатів" у медицині більше немає - працюємо чесно і прозоро. Натомість будемо вимагати зменшення цін на витратні матеріали. За аналітикою СБУ, яку вони підготували, за одні й ті ж витратні матеріали в одній області платять 1300 грн, а в іншій 2200 грн. Як це може бути? Тож після цієї наради МОЗу дамо доручення розрахувати на 2020 рік вартість послуги з гемодіалізу. В Румунії, зокрема, така послуга коштує EUR80. Думаємо, що для України економічно обґрунтованою ціною має бути 1300-1400 грн. Для закупівлі послуги гемодіалізу ми будемо вимагати реальну ціну.

І нарешті, якщо запрацює трансплантація, то витрати держави на гемодіаліз зменшуватимуться. В усьому світі гемодіаліз призначають у випадку, коли людині потрібно дочекатися трансплантації нирки, дуже невеликий відсоток людей сідають на гемодіаліз пожиттєво. А от в Україні, на жаль, гемодаліз - це вирок на все життя, бо трансплантація недоступна. Сподіваємося, що з введенням трансплантації у нас почнуть вивільнятися кошти від діалізу, і ми зможемо їх передати на трансплантацію і закупівлю якісних імуносупресорів.

Наскільки я розумію, одними з найбільших лобістів того, щоб не працювала трансплантація, є лобісти збереження витрат на гемодіаліз.

- Та ж історія зараз і з інсулінами, і з багатьма іншими речами. Із введенням реєстру інсулінозалежних з’ясувалося, що в Україні кілька десятків тисяч "мертвих душ", на яких багато років виділялися кошти з бюджету на закупівлю інсулінів. Що ви думаєте про цю ситуацію?

- Я підтримую електронні реєстри. Якщо є електронний реєстр, одразу видно, чи є мертві душі, коли інсулін призначається тільки "на папері". До того ж одразу видно, якщо є лобіювання певних виробників. Є дуже багато речей, які eHealth може виявити.

- Як ви бачите розвиток механізмів концесії або ДПП (державного-приватного партнерства) в контексті включення приватного капіталу в систему охорони здоров’я?

- Нещодавно був прийнятий закон про концесії. В системі охорони здоров’я це дуже перспективний інструмент. Для прикладу, є комунальна лікарня, в яку держава повинна "влити" багато грошей. І є інвестор, який хоче зробити щось хороше для себе і для країни, і готовий вкласти кошти у цей проект. Держава висуває певні умови, приміром - не робити в цій лікарні готель чи казино, оздоровчий заклад має залишатися лікарнею, яка повинна надавати такі-то послуги. І віддає інвестору лікарню в управління. Інвестор 25 років керує нею і за цей час отримує оплату від НСЗУ медпослуг за програмою медгарантій. Упродовж (умовно) 15 років він повертає свої інвестиції, а ще 10 років працює на прибуток.

Нормальний механізм, який працює в цивілізованих країнах. Але у нас чомусь вважають, що в охороні здоров’я це погано, хоча готові застосовувати аналогічний механізм при будівництві аеропортів.

- Якщо, умовно, директор Інституту серця чи просто якоїсь абстрактної клініки захоче взяти її в концесію, як ви до цього поставитеся?

- Я якось сказав про це директору Інституту серця Борису Тодурову в ефірі одного з телеканалів: "Борисе Михайловичу, а вам не набридло залежати від МОЗ, від міністра, який може не підписувати вам контракти? Ви знаєте можливості і потреби інституту, держава напише інвестиційні умови - знайдіть гроші, залучіть інвестиції, візьміть в концесію і оперуйте в Інституті. Лише дотримуйтеся законодавства України щодо якості медпослуг і приймайте пацієнтів від НСЗУ".

Не готовий сказати, чи погодився він, але наступного дня, наскільки я знаю, він вже був на прийомі у міністра. Напевно, задумався.

- Чи можна очікувати, що механізм концесії дозволить чинним керівникам клінік, головним лікарям райлікарень легалізуватися і взяти в концесію ці медустанови?

- Я дуже хочу, щоб вони це зробили.

- Це буде добре?

- Не секрет, що із 108 млрд грн бюджету на медицину ще приблизно стільки ж іде з кишені пацієнта, а це чорні, необліковані гроші. Концесія - ідеальний варіант, щоб ці гроші почали працювати на пацієнтів. Коли пацієнт просто приніс "в кишеню", то він безправний. І, хочу підкреслити: концесія - це точно не приватизація, і це буде прописано в технічних умовах передачі в концесію.

За допомогою цього механізму держава усуватиме дефіцит у тих чи інших напрямках, (наприклад, закриє потребу в ортопедичних ліжках).

- А державно-приватне партнерство (ДПП) дозволить "легалізуватися"?

- В цей механізм я не вірю. Не думаю, що нинішні керівники і власники лікарень (тих же районних), головні лікарі та голови місцевих рад готові до партнерства з бізнесом. Вони можуть бути концесіонерами, залишаючи за собою управління, але вони не готові до партнерства.

- А що ви думаєте про приватизацію лікувальних установ?

- Я не прихильник приватизації лікарень, оскільки понад 50% людей в країні поки що живе за межею бідності. Тому ми не можемо, на жаль, зробити це, на відміну від Грузії яка все приватизувала. Грузія - невелика країна, їм було простіше - там були донори. Ми не можемо собі цього дозволити. Тут я прихильник 49-ї статті Конституції (право на безоплатну медичну допомогу – ІФ), але я точно за нормальні умови господарювання, за те, щоб лікарня з будь-якою формою власності жила за економічними законами, а не за популістським законом.

Якщо у тебе 60 ліжок, а заповнені лише 30, то не треба утримувати всі 60 тільки тому, що інакше обітнуть фінансування. Закон про державні фінансові гарантії, коли держава платить за послугу, якраз вирішує цю проблему.

- Депутати минулого скликання прийняли закон про сільську медицину. Як гадаєте, він потрібен?

- Я не хочу зараз оцінювати, вкрали гроші на будівництві сільських амбулаторій чи ні, але глобально завдяки цьому закону дуже багато сільських амбулаторій стали сучасними і якісними, тож запропонований механізм працює.

- Ця програма буде розвиватися?

- Ми її точно не будемо знищувати. Сільську медицину не можна знищувати, тим паче в умовах наших українських доріг. Будемо вивчати перспективи розвитку програми.

- Проведете аудит програми?

- Розумію, що це провокаційне питання, але повірте, ми будемо проводити аудит всього. І не з тим, щоб знайти крайніх і влаштовувати скандал, а щоб розуміти стан справ.

Нам потрібен аудит матеріально-технічної бази системи охорони здоров’я. І хоча НСЗУ заявляє, що збір інформації від лікарень в процесі підписання договорів зі службою - це і є аудит, проте це не так.

Класичний аудит - це трохи інше. Якщо ми сьогодні вводимо протокол лікування апендициту, ми ж розуміємо, що матеріально-технічне і інтелектуальне оснащення районної лікарні в Кіровоградській області та оснащення лікарень у Києві різні.

Ми повинні прийняти протокол, який можуть виконати в обох лікарнях. Коли у 2014 році я прийшов на посаду заступника мера Києва, я передусім попросив показати мені інформацію про матеріально-технічну базу київських лікарень. Якщо приймати управлінські рішення на основі того, що мені показали, то це буде катастрофою. Було враження, що паспорти київських лікарень складали так, як у фільмі "Службовий роман" проводили інвентаризацію.

Потрібно розуміти, що той протокол, який можуть виконати в Інституті Шалімова, ніколи не зможуть виконати в районній лікарні.

Ми, до речі, разом з Міністерством охорони здоров’я готуємо зараз програму розвитку системи охорони здоров’я до 2030 року. Програма буде представлена на парламентських слуханнях. Не можна планувати медицину на п’ять років. Розвиток медичної галузі має плануватися мінімум на 20 років - це світова практика. Зважаючи на певні особливості України, давайте заплануємо хоча б на 10 років, визначимося, куди йдемо, чого повинні досягнути і як оцінювати результати роботи міністрів, голови обласного управління охорони здоров’я, губернаторів, голови комітету. Якщо очікувані результати отримали, то добре, поїхали далі, якщо ж результатів нема - хлопці, ви не впоралися, до побачення. У цивілізованому світі це працює приблизно так.

- Якою ви бачите стратегію розвитку приватних клінік в системі охорони здоров’я? Чи буде формуватися єдиний медичний простір?

- Єдиний медичний простір (ЄМП) передбачений законом, він включає не тільки приватні клініки, а й насамперед клініки Національної академії медичних наук України (НАМНУ), відомчі лікарні, "Феофанію" (відомча лікарня Державного управління справами, Київ - ІФ). У нас має бути ЄМП, куди повинні увійти всі.

Щоб в ЄМП увійшли всі приватні клініки, можливо, треба буде повернуться до поняття співоплати. Але це не означає, що, посилаючись на співоплату, держава встановлюватиме занижені тарифи на медпослуги. Інакше ми прийдемо до того, від чого хочемо відмовитися - до платної медицини. Не можна формувати тарифи з огляду на те, скільки є грошей. Якщо проводити реформу, все потрібно правильно порахувати. Тут я згоден з тим, щоб відтермінували реформу вторинки до 1 квітня, щоб не наробити помилок. У нас дуже успішно пішла реформа первинки, без запущеної на 100% первинки ми нікуди далі не рушили б.

Цю реформу я підтримую і ніколи не буду критикувати, хоча там теж є проблеми, зокрема щодо уніфікації зарплати лікарів. До речі, МОЗ до нас звертався з цим питанням, ми готові підтримати. Я взагалі за те, щоб лікар отримував якусь мінімальну зарплату, ставку, а решту грошей отримував як відсоток від того, що заплатила НСЗУ за надану цим лікарем послугу. Нам така ініціатива подобається, і ми дуже хочемо її підтримати, щоб була справедлива оплата.

Вважаю, що ми як суспільство допустили злочин, що лікар, який відповідає за наше життя, отримує зарплату на рівні низькокваліфікованої людини.

Первая часть эксклюзивного интервью с Михаилом Радуцким

Реклама
Реклама

ЕЩЕ ПО ТЕМЕ

ПОСЛЕДНЕЕ