Інтерв'ю з головою правління "Експортно-кредитного агентства" (ЕКА) Русланом Гашевим
Текст: Лідія Гришан
– Державна програма страхування воєнних ризиків діє уже понад дев'ять місяців, тож можна підбити перші підсумки. Наскільки ви задоволені її функціонуванням?
– Так, у цілому задоволені. Хоча ми, як адміністратор, не можемо бути задоволені програмою завжди. І саме про це свідчать зміни, які в ній відбувалися.
Якщо подивитися на динаміку програми, то від самого початку, коли діяла перша редакція постанови (постанова Кабінету міністрів №1541, якою запроваджено державний механізм страхування та компенсації воєнних ризиків для бізнесу через ЕКА), результатом було досить невелике коло учасників. Ми змінювали програму, спілкувалися з бізнесом, виявляли проблемні моменти, вносили пропозиції і, у результаті, збільшували кількість учасників.
Водночас я можу точно сказати, що на цьому проблеми не закінчилися. Вони є, тому що з точки зору будь-якого процесу, коли ви виявляєте певне вузьке місце й усуваєте його, це не означає, що весь процес стає ідеальним. Можливо, воно вже не таке критичне, як попереднє, але воно є. Тому, з цієї точки зору, я думаю, що проблеми не закінчилися – вони ще будуть. І бути на 100% задоволеним таким процесом неможливо.
Тепер щодо самих результатів. Якщо у бізнесу є попит, то програма затребувана. Про це свідчать останні показники за програмою. Є такий показник, як вартість майна, заявленого до участі у програмі. Наразі ця вартість становить 70 мільярдів гривень. Є також розмір імовірних збитків – це величина, яка демонструє, скільки доведеться виплатити всім учасникам, яких ми вже включили до програми, якщо настануть події, що зобов'яжуть нас здійснити виплати у заявленому ними розмірі. Станом на зараз ця цифра сягає 13,66 мільярдів гривень.
Тобто ця різниця між 70 мільярдами та 13,66 мільярда гривень показує додаткову потребу бізнесу. І я наголошую: це лише прифронтові території, без Києва та Київської області, які теоретично також можуть потребувати такого страхування.
– Но таких коштів для виплат програма не має, що з цим робити?
– Очевидно, що держава має певні обмеження. Ми розуміємо, що це насамперед бюджетні обмеження. Про це говорили і прем'єр-міністр, і міністр фінансів, і народні депутати: є певні складнощі з фінансуванням видатків бюджету, які не дозволять нам покрити абсолютно все.
Але, з іншого боку, ми розуміємо, що ймовірність того, що нам доведеться виплатити абсолютно все, не наближається до 100%. Незважаючи на те, що йдеться про прифронтові території, і самі страховики називають такі збитки катастрофічними, саме тому вони й не йдуть страхувати ці ризики.
Наведу приклад. Один з учасників програми за першим компонентом (пряма компенсація збитків за пошкоджене чи знищене майно підприємств у прифронтових регіонах) у Харківській області вже постраждав двічі: у нього двічі були прильоти. Умовно, якщо він подався на максимальну суму компенсації, 30 мільйонів гривень, то станом на зараз його збитки, які ще не до кінця задокументовані, за його оцінкою, становлять близько 2 мільйонів гривень.
Тобто навіть один приліт не гарантує максимального розміру збитку. Десь потрібно замінити вікна чи двері, десь відремонтувати елементи фасаду або покрівлю. Це об'єктивні витрати, але вони не обов'язково становитимуть максимальну суму.
Тому ми не кажемо, що нам зараз потрібно 13,66 мільярда гривень для повноцінного функціонування цієї програми.
З точку и зору активізації бізнесу я задоволений її результатами.
На мою думку, це призведе до того, що після завершення програми бізнес і надалі захоче захищати себе від подібних ризиків. І я сподіваюся, що на той момент страховий ринок буде більш сміливо працювати навіть на прифронтових територіях і зможе перебрати на себе цю функцію держави.
Також у бізнесу може сформуватися те, про що ми часто говоримо – культура страхування. В Україні її серед бізнесу поки що недостатньо. Але якщо компанії отримають позитивний досвід такого страхування, у них з'явиться бажання й надалі захищати себе від подібних ризиків – незалежно від того, йдеться про війну чи мирний час.
– Тобто страхування воєнних ризиків може змінити як відношення бізнесу до страхування, так і модель поведінки страхового ринку?
– Так, я був здивований, коли побачив, що у нас укладені договори страхування там, де ми вважали, що їх не буде. Це Чернігівська область, Харків, Дніпропетровська область – там, де діє перший компонент програми.
Тобто модель поведінки страхового ринку змінюється. І тут головне – знайти, ідентифікувати той момент, коли ми будемо розуміти, що ринок страхування вже достатньо розвинений і держава має звідти виходити.
– Раніше ви казали, що в основному у програмі приймають участь орендодавці нерухомості, а не промисловий, чи аграрний бізнес як хотілося б?
– Це не є проблемою, я лише констатував факт. Але давайте подумаємо, чому так може відбуватися. Коли ви щось виготовляєте, виробляєте, у вас є конкуренція. І ви конкуруєте, зокрема, ціною. Якщо у вас зростають витрати на будь-що – на страхування або на участь у програмі – ви маєте закласти їх у собівартість продукції, тобто вона може стати неконкурентною.
З іншого боку, не всі виробники мають у власності нерухомість, в якій вони щось виготовляють, або навіть обладнання. Обладнання може бути в оренді чи у лізингу. І, відповідно, такі бізнеси не підпадають під умови участі у програмі. Їхні орендодавці або лізингодавці можуть брати участь у програмі, але не конкретно цей бізнес.
І, з іншого боку, знову ж таки підкреслюю, що це питання відсутності культури страхування. У нас просто і раніше виробники рідко страхувалися.
Розумієте, це питання поведінкової моделі, відповідності критеріям програми з точки зору права власності на це майно і складності закладання вартості страхування у вартість продукції. Мені здається, що для невеликого бізнесу це було просто дуже дорого.
– Щодо виплат: скільки їх зараз уже здійснено? І в чому причина затримки, якщо, наприклад, подія по першому компоненту програми сталася у березні, а виплата відбувається лише зараз?
– Давайте так: перші виплати у нас були. Загалом виплати наразі здійснювалися лише за другим компонентом. На компенсації страхових премій уже спрямовано 20 мільйонів гривень, ще приблизно на 40 мільйонів гривень прийняті рішення.
За першим компонентом у нас ще не було жодної виплати, хоча є прийняті рішення щодо них. Але вони ще не здійснені, тому що ми не отримали кошти, необхідні для їх проведення.
Але загалом за першим і другим компонентами протягом місяця після того, як ми отримаємо ці кошти, плюс з урахуванням нових рішень, які ми ще прийматимемо, очікуємо, що зможемо додатково виплатити близько 150 мільйонів гривень.
– Тобто зараз у вас немає такого бюджету, де просто лежать гроші й ви можете їх брати за потреби?
– Ні. І це є проблемою, це є ризиком. Але, знову ж таки, є об'єктивні речі: обмеженість державного бюджету і необхідність фінансувати першочергові видатки, пов'язані з безпекою, обороною, соціальною сферою, медициною. Тобто всі ці фактори потрібно враховувати.
Тому, підсумовуючи, процедурно не можна бути на 100% задоволеним тим, як усе відбувається. У будь-якому разі будуть моменти, які треба змінювати.
– Але такі затримки не сприяють формуванню культури страхування.
– Звичайно. Тому я й кажу, що не можна бути задоволеним усім. Коли ми говоримо про програму, є видима її частина, яку бачить бізнес, а є невидима, яку бачимо лише ми. І невидима частина – це якраз процес фінансування.
У нас є дві постанови Кабінету міністрів, які регулюють ці програми. Перша – це безпосередньо сама програма, постанова №1541. Друга – порядок використання коштів державного бюджету. Відповідні норми зараз закладені саме у порядок використання коштів державного бюджету.
– Скільки зараз уже подано заявок на участь у програмі?
– Станом на зараз погоджено заявки від 325 учасників програми за першим компонентом.
За другим компонентом ми не погоджуємо учасників – ми приймаємо всіх, хто відповідає умовам. Там у нас 205 учасників, але є також 14 відмов у виплаті компенсації.
Цього тижня, я думаю, у нас буде ще понад 20 учасників, яких буде включено до програми за першим компонентом. Водночас буде й багато відмов за ним через невідповідність критеріям програми або ж пакети документів будуть направлені на доопрацювання.
– Тобто якість поданих документів досить низька?
– Так. Особливо за першим компонентом якість пакета документів досить низька. Причина дуже проста: бізнес подає до участі не лише нерухомість, а й виробниче обладнання.
Наприклад, у нас є одна заявка, де близько 300 найменувань об'єктів, які включаються до програми. Враховуючи, що за умовами програми майно має бути у власності, ми маємо перевірити кожну одиницю чи перебуває вона у власності, чи ні. Кожна одиниця може підтверджуватися абсолютно різними документами.
Не завжди, наприклад, бізнес розуміє, що якщо майно стоїть у нього на балансі, має інвентарний номер і є бухгалтерська довідка чи виписка, цього достатньо для підтвердження права власності. Насправді це не так. Підтвердженням є тільки договір купівлі-продажу майна, приміщення чи обладнання. Якщо договором передбачено, наприклад, що мають бути ще якісь накладні, які є його невід'ємною частиною, їх також потрібно надати. З нерухомістю простіше – це витяг із реєстру, який підтверджує, що ви є власником.
Саме ці документи займають левову частку роботи. Крім того, трапляються помилки: наприклад, у договорі зазначено одне, а в заявці на участь у програмі – інше. Тому ми направляємо документи на доопрацювання, щоб інформація відповідала вимогам. Такі проблеми є.
Що стосується другого компоненту де страхування здійснює страховик, там ми тепер прийшли до того, що нехай він сам ідентифікує, чи є страховий інтерес. Ми туди більше не втручаємося: власність, не власність – головне, щоб був страховий інтерес.
– Постанова Кабміну, якою Київ включений до переліку небезпечних територій, якось позначиться на програмі страхування?
– Дуже сильно збільшиться попит. Там ще включається вантажний транспорт від 7,5 тони, пальне, яке знаходиться на АЗС, у бензовозах і резервуарах. Тобто це теж досить великий сегмент. Включається сільськогосподарська техніка. Це дуже сильно збільшить навантаження на програму. Тобто заявок буде значно більше.
– А суми виплат залишаються ті самі? Їх не потрібно збільшувати, наприклад, із 30 до 50 мільйонів гривень?
– У цьому немає сенсу на даний момент і в умовах поточного обсягу фінансування. Дивіться, у нас були опитування, які проводило Міністерство економіки ще наприкінці минулого року. Ми запитали обласні військові адміністрації: назвіть, будь ласка, кількість постраждалих суб'єктів у прифронтових областях і загальну суму збитків. І ми зрозуміли, що серед постраждалих, які були на той момент, середній розмір збитку становить близько 25 мільйонів гривень. Є сенс обговорювати збільшення розмірів компенсацій, якщо параметри фінансування буде змінено або розширено зону покриття.
– А скільки ви зараз компенсуєте страховикам страхової премії і наскільки знижується тариф для бізнесу?
– Останніми змінами суму збільшено з 3 до 5 мільйонів гривень. Це максимальна сума компенсації протягом року. Що стосується страхового тарифу, то ми бачили, що середній страховий тариф до компенсації становить близько 5%. Після компенсації за тими договорами, за якими виплати вже здійснені, він становив близько 1,2%.
Коли ми тільки починали думати про ці програми, страховики говорили: ми прифронтові території не страхуємо, тому що для нас це катастрофічні збитки. Вони наводили приклад, що катастрофічні збитки для них – це коли ймовірність їх настання сягає понад 70%.
Тут я ще зроблю поправку: ми не є майновим страховиком. Тому я беру за основу те, що говорить страховий ринок, якщо він на цьому спеціалізується.
Зараз у нас понад 300 учасників програми. Але ми знаємо, що частка постраждалих бізнесів становить близько 7%. Але 7% – це не про суму збитків. Ми поки що не знаємо їхнього розміру, оцінка ще не проведена. Ми говоримо про те, що приблизно 7% учасників постраждали, саме за кількістю.
До речі, це наш аргумент на користь того, що ми ж не вибираємо, кого брати у програму, а кого ні, у залежності від території розташування. Ми просто перевіряємо відповідність умовам програми. І це, з моєї точки зору, ставить під сумнів думку, що на прифронтових територіях всюди катастрофічні збитки.
Нещодавно їздив у Запоріжжя. Був на південній околиці міста, приблизно за 20 кілометрів від лінії зіткнення. Там територія активно обстрілюється. Постійно чути звуки пострілів, вибухів. При тому це не завжди дрони, може працювати артилерія. Але бізнес продовжує працювати.
Тому я й кажу, що, коли ми будемо бачити все більше статистики, все більше учасників і результати виплат за першим компонентом, це має сприяти зміні поведінки страхового ринку щодо таких територій.
– Але перестрахування майже немає, тому страховики й бояться?
– Якесь перестрахування все ж таки є. Ну, давайте всі будемо сидіти й боятися. Нам же тут жити.
– Що треба зробити, щоб програма, на вашу думку, дійсно була ефективною? Окрім грошей у бюджеті.
– От дивіться, я реаліст. Давайте розділимо цю історію на дві частини: процедурну і фінансову. Процедурно ніколи не можна буде сказати, що все працює ідеально. Завжди щось буде працювати не так, завжди будуть скарги, що когось не включають, якісь типи майна не включають, запаси, готову продукцію не включають.
Фінансово, я думаю, що нам із часом треба прийти до зміни порядку використання коштів державного бюджету. Один із моментів: нехай нам не дають усю суму авансом, але певний відсоток від уже схвалених у межах програми учасників і сум можна було б давати авансом.
Але, знову ж таки, будь-яка державна програма, і ця не виняток, має діяти лише у короткостроковій або середньостроковій перспективі. Інакше ми ніколи не створимо повноцінний ринок.
Тому, якщо ми не будемо стимулювати страховий ринок, розширювати покриття, знижувати вартість і по-іншому дивитись на прифронтові території, страховики ніколи там не почнуть повноцінно страхувати.
Відповідно, з часом програма має відійти на задній план, а страховики вийти на передній. І от тоді можна буде сказати, що ми задоволені результатом цієї програми. Тому, що вона завершилася, держава більше не витрачає на неї кошти державного бюджету, а страховики перебрали на себе ту діяльність, лідерство в якій до цього брала на себе держава.
От тоді можна буде сказати, що програма виконала своє завдання.
– Зараз активно обговорюється створення фонду страхування воєнних ризиків за рахунок збільшення ПДВ на 1%. Як цей фонд може працювати?
– Давайте одразу уточнимо: це не буде фонд як юридична особа. Фонд – це сукупність грошей. Тобто ми можемо називати його як завгодно, але фактично це сукупність коштів, які передаються в адміністрування певному суб'єкту. Існує процедурна рамка, яка визначає, яким чином ці кошти використовуються.
Станом на зараз затвердженої процедурної рамки немає. Ми говоримо лише про ідею покриття перших збитків. І це правильно. Тому, що це знижує навантаження на страхову компанію і, відповідно, зменшує вартість страхування.
З іншого боку, страховики отримують додатковий аргумент у переговорах із перестраховиками. Вони можуть сказати: дивись, тут держава забере на себе ту частину ризику, яка є найдорожчою. Тому ми з вами, шановний перестраховику, вже говоримо про іншу, менш ризиковану частину.
– Тобто схема буде працювати приблизно за вашим першим чи другим компонентом програма?
– Це буде аналог першого компонента існуючої програми, але з поправкою на те, що тепер він поширюватиметься на всю територію України, а не лише на прифронтові території. І там буде зовсім інша сума покриття. В інших основних моментах умови також можуть змінюватися, але ключове це збільшена сума покриття і поширення програми на всю територію України.
І це важливо. Зараз страховик бере на себе ризик у Житомирській, Чернівецькій чи Львівській області, і може знизити вартість такого страхування, тому що у страхувальника є покриття перших збитків. Якщо страховик і перестраховик розуміють, що держава забирає на себе найімовірніший шар збитків, вартість такого страхування має знизитися.
Тому я й кажу, що покриття перших збитків – це правильний підхід.
Крім того, ми йдемо ще до того, щоб поступово закрити другий компонент програми, тому що не потрібно буде компенсувати страхові премії. Ми отримаємо більш-менш ринкову ставку, яка стала такою завдяки наявності компенсації перших збитків.
– Тобто, в принципі, така ідея реальна?
– Так, така ідея реальна.
– На ринку лунають пропозиції , щоб ЕКА стало перестраховиком. Як ви до цього відноситись?
– Дивіться: ЕКА має певний мандат відповідно до закону та рекомендацій ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку). Це інституція, яка займається конкретними напрямами діяльності з розвитку експорту і не може бути майновим перестраховиком на ринку України. Це окремі види діяльності.
Якщо ми хочемо розвивати перестрахування всередині країни, то, мабуть, простіше перебудувати МТСБУ або створити для цього нову інституцію. Але буде неорганічним приєднувати це до ЕКА. Ми плануємо залучити в компанію інвестора з відповідною профільною компетенцією в сфері підтримки експорту і перебудова ЕКА на майнового перестраховика може змінити плани інвестора.
Коли ми говоримо, що ЕКА має розширювати ринок страхування для майнових страховиків усередині країни, покривати воєнні ризики, давайте не забувати, чим ми в принципі займаємося.
Минулого місяця ми підтримали новий інвестиційний проєкт із будівництва заводу від воєнних ризиків загальною вартістю 1,4 мільярда гривень. За вісім місяців цього року, я беру дані лише до кінця серпня, ми підтримали український експорт майже на 11 мільярдів гривень. Це більше, ніж за весь минулий рік. І це саме новий експорт.
Оце те, чим ми займаємося.
Ми можемо виконувати те, що нас просить держава, у порядку і на умовах, визначених Кабінетом міністрів. І ця діяльність не регулюється Національним банком України. Якщо ми стаємо перестраховиком, ми вже регулюємося Національним банком.
І тоді виникає питання: ви думаєте, що ми справді будемо перестраховувати все, що нам дадуть? Ні. Це буде комерційна діяльність, і ми будемо самі вибирати, що перестраховувати. І тоді кожен бізнес запитуватиме: чому ви мене не перестраховуєте?
Тому хочу підкреслити. ЕКА не буде перестраховиком у тій моделі, в якій воно зараз існує. Давайте залишимо цю дискусію про те, хто має займатися перестрахуванням усередині країни.
– На ЕКА зараз покладають все більше обов'язків, що потрібно, щоби ви могли постійно зростати?
– Оскільки у нашій основній діяльності ми маємо постійно зростати, у нас уже нагально постає питання збільшення спроможностей. А збільшити їх можна виключно за рахунок капіталу, вже можна говорити про це прямо.
Якщо повернутися до того, що я казав про вкрай обмежені можливості держави щодо фінансування, тут є такий інструмент, як державні гарантії. Але інструмент державних гарантій, який зараз передбачений Бюджетним кодексом, нам не підходить. Він передбачає, що державні гарантії можуть надаватися за зобов'язаннями позичальників перед кредиторами.
У нас немає позичальників і кредиторів, є страхувальники та страховик. Тому потрібно запровадити новий вид державної гарантії. Але ми не вигадуємо велосипед: інші експортно-кредитні агентства користуються державними гарантіями своїх держав.
Якщо ми говоримо про необхідність збільшувати кількість інвестиційних проєктів у сфері експорту, кількість експортерів і обсяги нового експорту, це потрібно якось збалансувати. А збалансувати це можна саме збільшенням наших капітальних спроможностей.
Щодо державних гарантій, то це потребує внесення змін до Бюджетного кодексу та відповідного рішення Кабінету міністрів. Наш закон уже передбачає можливість державної гарантії. Це також враховано у регуляціях Національного банку.
Наприклад, якщо ми страхуємо банківські кредити, для нас діє коефіцієнт ліквідності 0,85. Якщо ж у нас буде державна гарантія, цей коефіцієнт становитиме 1,0. Фактично з точки зору забезпечення ми тоді стаємо такими самими, як державна гарантія Мінфіну, і такими самими, як гаранти з рейтингом "ААА".
Думаю, ми все одно рано чи пізно до цього прийдемо, тому що про це свідчить світовий досвід. Питання лише у тому, скільки часу на це знадобиться.
