Голова підкомітету з питань фармації та фармацевтичної діяльності комітету Верховної Ради здоров’я нації, медичної допомоги та медстрахування Сергій Кузьміних розказав агентству "Інтерфакс-Україна", чому виступив з ініціативою заборонити застосування методик допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) на користь іноземців та осіб без громадянства і ввести кримінальну відповідальність за застосування технологій чи організацію процесів ДРТ на користь іноземців (відповідні законопроєкти №15506 та №15507 зареєстровано в парламенті 12 серпня).
Ще однією темою розмови стали його очікування стосовно запуску єдиного державного органу, який має регулювати фармацевтичний ринок – Українського фармацевтичного агентства (УФА). Останнім часом в ЗМІ з’явилися публікації про неготовність державних інституцій до повноцінного запуску цієї інституції, яка має перебрати на себе функції з реєстрації та контролю за обігом лікарських засобів
Автор: Ганна Левченко
– Давайте поговоримо про законопроєкти, які мають обмежити доступ іноземців до послуг ДРТ, зокрема сурогатного материнства. Чому питання регулювання допоміжних актуальне саме зараз?
– Це питання не просто актуальне – воно вже давно перезріло. Наведу зовсім свіжий приклад.
Минулого тижня вийшла новина: у Києві прокуратура викрила цинічну схему, організовану, за даними слідства, керівником приватного центру репродуктивних технологій. До програми сурогатного материнства для іноземців залучили українку, яка через скрутне матеріальне становище перебувала в уразливому стані.
За версією слідства, ні іноземне подружжя, ні сурогатна матір не пройшли необхідних медичних обстежень. Договір не було нотаріально посвідчено. Попри це жінці провели перенесення ембріонів і вона завагітніла двійнею. Діти народилися передчасно і, на жаль, згодом померли в лікарні.
Це показує, до чого може призводити відсутність належного контролю.
Сурогатне материнство не може перетворюватися на неконтрольований бізнес, у якому використовують скрутне становище українських жінок. Для цього потрібні чіткі правила, реальний державний контроль і невідворотна відповідальність за будь-які спроби експлуатації людини під прикриттям репродуктивної медицини.
– Чому постає саме питання обмеження участі іноземців у програмах ДРТ в Україні? Чи були зловживання у цій сфері?
– Таких прикладів десятки – і це лише ті випадки, які потрапили в медіа. Наведу декілька найбільш резонансних.
У 2023 році правоохоронці викрили масштабну схему торгівлі новонародженими. Було встановлено вісім фактів незаконного переміщення немовлят за кордон. Крім того, перевірялася інформація ще приблизно про 40 випадків. Серед замовників були громадяни країн, де сурогатне материнство взагалі заборонено.
В іншій справі організована група за три роки отримала понад EUR1,2 млн від продажу немовлят іноземцям. Українок, які перебували у складному матеріальному становищі, залучали як сурогатних матерів, вивозили народжувати за кордон і змушували відмовлятися від прав на дітей.
Ще один випадок – 2025 рік. Сурогатна мати народила двійню для подружжя з Китаю. ДНК-експертиза встановила, що чоловік був біологічним батьком лише хлопчика. За даними слідства, представники клініки намагалися передати іноземцям і дівчинку. Зрештою подружжя забрало хлопчика до Китаю, а дівчинка залишилася в Україні та потрапила під опіку держави.
Це вже не про репродуктивну медицину. Це ситуації, в яких дитина фактично перетворюється на товар.
– Як запропоновані регуляції вплинуть на розвиток медзакладів, які спеціалізуються на репродуктивній медицині, зокрема приватних? Чи вплине обмеження участі іноземців у програмах ДРТ на їх фінансування?
– Насамперед давайте не плутати репродуктивну медицину в цілому і сурогатне материнство як один із її напрямів.
Ви знаєте, що дев’ять з 10 дітей, народжених в Україні сурогатними матерями, народжуються для іноземців. З 2015 року по квітень 2020 року сурогатніими матерями в країні було народжено 6 599 дітей, з яких 6 126 мали батьків-іноземців.
Я вже навів декілька страшних прикладів. Але це лише те, що лежить на поверхні. Я переконаний, що таких випадків значно більше – сотні ситуацій можуть залишатися поза увагою правоохоронців.
І давайте відверто говорити про речі своїми іменами. У тому вигляді, в якому сьогодні часто працює сурогатне материнство для іноземців, – це цинічний бізнес. І репродуктивне здоров’я тут, м’яко кажучи, не завжди є пріоритетом.
Пріоритетом стають мільйони доларів, які йдуть на рахунки ділків. А що буде зі здоров’ям жінки чи з майбутнім дитини – часто відходить на другий план.
Ось простий приклад. Дітей народжують для громадян країн, де сурогатне материнство взагалі не визнається. Дитину неможливо нормально зареєструвати. А що з нею відбувається далі? Мені навіть важко уявити.
І маємо свіже підтвердження цієї проблеми з боку Верховного Суду. 30 липня 2026 року в аналізі судової практики щодо торгівлі людьми за 2019-2025 роки було окремо виділено використання сурогатного материнства для передачі новонароджених за винагороду громадянам іноземних держав, серед яких є держави, де сурогатне материнство заборонено.
Тепер щодо фінансування репродуктивної медицини.
Від початку року 6 290 українок скористалися безоплатним лікуванням безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологій. У 1 885 пацієнток уже підтверджено вагітність.
Третій рік поспіль держава оплачує лікування безпліддя за допомогою ДРТ у межах Програми медичних гарантій. У 2026 році сума договорів НСЗУ за цим напрямом становить понад 699,8 млн грн.
Програма охоплює весь необхідний цикл лікування – консультації та обстеження, лікарські засоби, стимуляцію овуляції, забір яйцеклітин, запліднення in vitro, культивування та перенесення ембріонів, необхідний моніторинг і генетичну діагностику за медичними показаннями.
Такі послуги безоплатно надають 54 медзаклади – 46 приватних, шість комунальних та дві державні.
Тому там, де справді займаються репродуктивною медициною і піклуються про репродуктивне здоров’я українок, проблем не буде. А ті, хто побудував бізнес на торгівлі жіночим тілом і дітьми, мають назавжди зникнути з цього ринку, а організатори таких схем – відповідати перед законом і потрапити за ґрати.
– Давайте поговоримо про регуляції фармацевтичного ринку. Зараз існує багато прогнозів, що єдиний державний орган – Українське фармацевтичне агентство (УФА) не встигнуть запустити з 1 січня 2027 року, про що пишуть ЗМІ. Як ви ставитеся до таких прогнозів?
– Дивіться, є новий Закон України "Про лікарські засоби" зразка 2022 року. Він прямо передбачає, що орган державного контролю – ОДК, який МОЗ вирішив назвати УФА, – повинен запрацювати з 1 січня 2027 року.
Закон достатньо чітко визначає вимоги до цього органу, його повноваження, структуру і навіть підходи до оплати праці працівників. Це законодавча частина.
Далі починається питання практичної реалізації. Закон однозначно визначає: ОДК має бути створено до 1 січня 2027 року.
Думаю, що формально Кабмін і МОЗ цю вимогу виконають. Умовно кажучи, можна перейменувати Держлікслужбу на УФА і сказати, що орган створено.
Але питання зовсім в іншому: що реально стоятиме за новою назвою? Чи буде виконано всі вимоги закону? Чи матиме цей орган передбачений законом функціонал, спроможність, кадри та незалежність?
Ось тут у мене вже є великі питання.
Яких нормативних актів наразі не вистачає для запуску УФА?
Я б почав навіть не з переліку конкретних нормативних актів.
Була загальна презентація в парламентському комітеті здоров’я нації, меддопомоги та медстрахування про те, як добре все працюватиме після створення нового органу. Але презентація – це не план реалізації закону.
Має бути зрозуміло: які нормативні акти необхідно ухвалити, хто за кожен із них відповідає, які строки їх прийняття, як відбуватиметься передача функцій, формування структури, набір персоналу, фінансування. А натомість за чотири місяці до запуску ми вже бачимо скандали і відчуття, що процес рухається зовсім не туди.
– Чи правда, що існує конфлікт щодо потенційної кандидатури очільника УФА?
– Такі сигнали в медіа дійсно лунають. І для мене це взагалі катастрофічна ситуація. Ми створюємо один із ключових органів для євроінтеграції української фармацевтичної галузі, а починаємо процес із традиційної боротьби за те, хто його очолить.
Моя позиція тут дуже проста. Стаття 113 нового Закону України "Про лікарські засоби" визначає, що голова ОДК призначається за поданням міністра охорони здоров’я. При цьому міністр вносить на призначення одного з трьох кандидатів, відібраних за результатами конкурсного відбору.
До запуску органу залишилося чотири місяці. Я не чув про оголошення такого конкурсу. Натомість чую інформацію про можливість завести когось на посаду виконувача обов’язків керівника ОДК. Якщо це справді планується, я вважаю такий підхід відвертим нехтуванням нормою закону.
Ми не можемо будувати новий європейський регулятор, починаючи його роботу з обходу процедури, прямо встановленої законом. Це точно шлях назад.
– Які сигнали надходять від західних партнерів щодо можливих затримок зі створенням УФА?
– Думаю, що конкретні сигнали ми почуємо у разі, якщо МОЗ справді провалить створення ОДК відповідно до вимог закону.
І ці сигнали будуть цілком предметними, насамперед у контексті оцінки прогресу України у сфері європейської інтеграції охорони здоров’я та фармацевтичного сектору.
Створення нового регуляторного органу – це не внутрішня кадрова чи організаційна історія МОЗ. Це частина наших євроінтеграційних зобов’язань і побудови системи регулювання лікарських засобів за європейськими принципами. Тому дуже не хотілося б, щоб через організаційні або кадрові рішення ми отримали негативну оцінку там, де Україна має всі можливості продемонструвати прогрес.
– Яка позиція комітету та підкомітету щодо створення УФА?
– Тут я можу говорити насамперед як голова профільного підкомітету і член комітету, оскільки окремого предметного обговорення та голосування комітету стосовно цього питання поки не було. Але не думаю, що позиція комітету принципово відрізнятиметься від моєї.
ОДК (або УФА) має бути створено у повній відповідності до Закону України "Про лікарські засоби". Не формально, не шляхом простої зміни вивіски, а як реально спроможний регулятор із передбаченими законом повноваженнями, структурою, фінансуванням і персоналом.
І принципове питання: керівника цього органу має бути обрано і призначено відповідно до процедури, прямо передбаченої законом, у тому числі через конкурсний відбір.
Якщо ми створюємо орган за європейськими правилами – то й створювати його потрібно за правилами, а не шукати способи їх обійти.
