Інтерв'ю заступниці міністра культури України Богдани Лаюк агентству "Інтерфакс-Україна"
Текст: Єгор Шуміхін
Різні дослідження показують, що третина українців не читає взагалі або 1-2 книги на рік, інші - декілька книг. Якого ідеально, але реалістичного показника, ви би прагнули досягти?
Ми щойно завершили якісне дослідження читання, щоб зрозуміти, як залучати нових читачів до книжок. І це лише перший етап. Другим етапом стане масштабне національне кількісне дослідження. Ми хочемо охопити всі регіони України, населені пункти різного розміру та з'ясувати, що, як і скільки читають українці. Тому я сподіваюся, що вже невдовзі ми матимемо свіжі й актуальні дані, які дадуть нам відповідь на це питання з кількісної точки зору.
Коли ж говорити про те, скільки потрібно читати, то в мене немає відповіді на це питання. Я думаю, багато чого залежить від того, як ми читаємо і як це на нас впливає. Читати слід якісно, але що це означає? Мені здається, важливо читати так, щоб отримувати від цього задоволення, інформацію або емоції, незалежно від того, чи буде це 5–10 книжок на рік, чи 50. Я думаю, що в різних українців за різних обставин читацькі практики дуже різняться. Але все залежить від того, чи приносить книжка задоволення в їхнє життя.
Але чи можна досягти показника, де кожен українець читатиме хоча б одну книжку на рік?
Думаю, що ні. Ми не можемо зробити так, щоб кожен прочитав, я не знаю, новинку Іларіона Павлюка. Хоча чи хотілося б цього? Звісно, хотілося б. Тому що це чудовий детектив: хороший сюжет, він розважає і водночас дозволяє подумати про важливе. Тому я б міркувала не категоріями тотального охоплення, а радше присутності книжки в житті українця в усіх його просторах.
Це, до речі, один з інсайтів нашого дослідження, яке проводила компанія Gradus Research за підтримки фонду «Повір у себе». Ми зрозуміли, що одна з головних перепон для читачів полягає в тому, що книжка як така присутня далеко не в усіх наших публічних просторах. І це те, що потрібно змінювати. Тому що присутність книжки, так само як і присутність реклами продуктів харчування чи косметики, впливає на наше сприйняття. Ми починаємо вважати її чимось звичним, а отже - чимось таким, з чим варто взаємодіяти.
Ви сказали, що головне, щоб книга приносила задоволення. Чи є різниця, що людина читає, аби тільки читала? Як ви ставитеся до того, що ТОПи книгарень за роментезі, дарк фентезі і популярною психологією?
Насправді так є в усіх країнах. І сьогодні всюди в топах - роментезі та дарк-фентезі: це дух часу. Люди намагаються втекти від реальності й потрапити в інший, уявний світ, який пропонує, приміром, фантастична література.
Повертаючись до вашого питання, мені здається, варто поміркувати над тим, як формуються ТОПи та хто може на них впливати: як на це впливають гравці ринку і як на це може впливати держава. Один зі способів такого впливу - це, наприклад, престижні літературні відзнаки. Ми всі стежимо за Букерівською премією, яка є однією з найпрестижніших відзнак в англомовному світі. Є власне Букерівська премія, якою нагороджують автора найкращого англомовного роману попереднього року. А є Міжнародна Букерівська премія, якою відзначають найкращу перекладну книжку минулого року. Якщо говорити про близькі українцям приклади, то лауреаткою цієї премії була Ольга Токарчук з романом "Бігуни". Цього року вона приїжджала на Книжковий Арсенал, і ми всі бачили дивовижні черги за її автографом.
Коли книжка потрапляє до довгих, а потім до коротких списків Букера і зрештою перемагає, це шалено впливає на продажі. І це те, що ми називаємо «високою полицею». Мені здається, нам варто міркувати про те, як формується читацька інфраструктура і як ми можемо впливати на неї - як Міністерство культури України, а також як книгарні, видавці, культурні центри та міста. І літературні премії є одним із дуже дієвих способів впливати на формування таких ТОПів.
Чув від видавців, що це складне питання, однозначної відповіді на яке немає - чи видавець має йти за читачем, чи навпаки. Читач хоче дарк фентезі, і якщо видавець буде пропонувати йому "високу полицю", то в них не буде "метча".
Це питання бізнес-моделі. Але не можу зараз назвати видавництво, яке видавало б, наприклад, лише популярну літературу. Видавці дуже вдало балансують свій портфель, поєднуючи і популярну літературу, і літературу умовної "високої полиці". І тут я наголошую - саме умовної. Тому що цей поділ є дещо елітаристським. Насправді він не те щоб мені чужий - він цікавий, як і будь-які поділи чи канони. Але він не дає відповідей на всі питання. Тому ми бачимо, як окремі дуже успішні видання дають змогу видавати, приміром, українську поезію.
Ви сказали, що хорошим інструментом до формування читацького смаку є книжкові премії. Чи вистачає в Україні національних премій, можливо, треба щось більш масштабне?
Насправді в Україні є дуже багато літературних премій. Але питання в тому, як вони впливають на дискурс, чи впливають вони на продажі, чи дають автору впізнаваність, славу і гроші. На мою думку, сьогодні в Україні таких премій бракує. І коли ми подивимося на досвід країн Європейського Союзу, то побачимо, що є державні й недержавні премії, національні премії, а також премії регіонів і міст. Наприклад, у Вроцлаві є дуже цікава премія «Ангелус» для літератури Центральної та Східної Європи. Її отримували і українські автори: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан і Катерина Бабкіна.
Премії виконують дуже різні функції для літератури. Але письменникова премія має дати автору зупинитися і поміркувати: що він чи вона хоче написати далі. Бо справді видатні романи не з’являються випадково. Вони не з’являються, коли письменник пише їх о третій ночі у перші вільні п’ять хвилин за добу. Для видатної книжки потрібен простір. І ми повинні і як країна, і як культурна сфера створювати простір для того, щоб українські письменники могли писати нові видатні книжки.
Під час дискусій про читання, книгарні, ріст чи скорочення книжкового ринку досить часто уникають питання ціни на книгу. Навіть у висновках нещодавнього дослідження під егідою Мінкультури була теза, що основний бар’єр для читання – не ціна, а відсутність сформованої звички. Чи правильно ігнорувати цього "слона у кімнаті" - тему ціни?
Коли ми працювали на якісному етапі, то наші експерти і читачі, які брали участь в опитуванні, дійсно сказали, що ціна не є головним бар’єром. Тобто, коли читачі зрештою поверталися до читання, то не ціна була ключовою проблемою, через яку вони не читали раніше. Бо книжку можна позичити чи взяти в бібліотеці. Але якщо ти не читаєш і не маєш цієї звички, то ти не прокинешся одного дня і не скажеш: «Сьогодні я читач».
Проте питання ціни важливе, і ми хочемо говорити про нього з точки зору цифр. Саме тому ми чекаємо на цю кількісну компоненту дослідження. В Україні ця тема є викликовою, тому що не раз і не два активні гравці ринку піднімали питання, наприклад, фіксованої ціни на обкладинці. Це типова практика для більшості європейських країн, яка дозволяє уніфікувати доступність книжки і гарантує, що вона в будь-якій книгарні коштуватиме однаково. В Україні про це сьогодні говорити складно через постійне зростання цін і коливання валюти. Дуже багато сировини, зокрема папір, ми купуємо за кордоном, і з огляду на це складно передбачити ціну книжки в розрізі одного-двох років, а це приблизно і є життєвий цикл одного накладу. Тому, мені здається, до цієї теми слід підходити дуже обережно, особливо коли йдеться про державне регулювання цін на книжки.
До слова, між видавцями і книгарями уже не перший рік йде обговорення щодо необхідності ухвалення закону про єдину ціну на книги, щоб надати рівні умови малим та великим гравцям. Чи планується щось подібне?
Ми про це говоримо всередині, але якогось готового рішення немає. Коли я говорю з книжковими аналітиками, вони звертають мою увагу на те, наскільки швидко змінюються ціни на книжки сьогодні. Згадайте, скільки коштувала книжка навіть не у 2022-му, а у 2023-му році, і скільки вона коштує сьогодні. Мені здається, що зміни разючі. І це означає, що нам потрібен регуляторний механізм, який враховуватиме цю динаміку змін. На цей момент він точно не готовий. Але чи має це статися одного дня? Мені здається, тут має висловитися сама сфера і, можливо, домовитися про власні правила регулювання ціни та максимальну дозволену знижку, адже не лише держава через закон може регулювати ці питання — сфера теж може домовитися про власні правила гри, які за потреби легалізує держава. Втім, я думаю, що регульована ціна — це дуже хороша ідея для опрацювання і спроби зрозуміти, як це можна адаптувати на нашому ринку.
Бо дійсно є гравці різного розміру, і вони можуть дозволяти собі різні маркетингові механізми, а є хтось менший і нішевий. Але для нас важлива різноманітність у державі. З огляду на це, ми хочемо бачити малих книгарів і малих видавців, які будуть експериментувати й робити щось свіже. І зберегти простір для них можна лише тоді, коли вони розуміють, що у них теж буде життєздатна фінансова модель.
Раніше віцепрем’єрка з гуманітарної політики – міністерка культури Тетяна Бережна анонсувала розширення з липня програми "єКнига" на батьків новонароджених. Коли це може запрацювати, зважаючи, що для цього треба прийняти зміни в закон, який до липня, в кращому випадку, ухвалять лише в першому читанні?
Ми працюємо над тим, щоб це запрацювало якомога швидше. І сьогодні зміни до закону ще очікують на голосування. Я дуже вдячна гуманітарному комітету Верховної Ради, тому що вони роблять дуже багато для того, щоб ці правки рухалися. Втім, не впевнена, що ми встигнемо саме до 1 липня. Але точно хочемо цього року запустити «єКнигу» для батьків новонароджених.
Раніше міністерством також озвучувалась ідея розширення вікового діапазону "єКниги" на молодих людей до 22 років. Від цього відмовилися?
Ми рухаємося етапами, і це зумовлено тим, що є обмеження державного бюджету. Є категорії громадян, які можуть претендувати на «єКнигу», і ми обрали передусім батьків новонароджених на цьому етапі. Це також має в собі ідею промоції читання. Бо якщо в тебе з’являються кошти, які ти можеш витратити лише на книжки, ти, як правило, так і робиш. І згодом у житті дитини з’являється книжка з історією - книжка, яку батьки купили саме тому, що народилося немовля. І ми розуміємо, наскільки це критично важливо сьогодні, тому що насправді дуже складно інтегрувати в читацькі практики людей, у яких книжка з дитинства була відсутня в їхньому просторі.
Також керівниця Українського інституту книги (УІК) Олександра Коваль заявляє, що програма "єКнига" працювала б значно ефективніше, якби її поширити на дітей шкільного віку. Чи опрацьовується така ініціатива?
Це точно хороша тема для розробки. Насправді ідея цих культурних сертифікатів не українська - вона також дуже поширена в країнах ЄС і має дуже просту філософію: дорослішаючи, ти отримуєш невелику суму коштів, яку можеш використати лише на культуру. Але за цим стоїть ідея вибору дорослої людини: ти можеш обрати щось лише для себе. Ти отримуєш ці кошти від держави, щоб навчитися взаємодіяти з культурою своєї країни.
Тому, коли ми говоримо про ті категорії, які ви зараз озвучуєте, з кожної з них можна робити дуже цікаві проєкти. Але ідея в тому, щоб давати людям можливість обирати. Саме тому можна говорити і про інші категорії, які, насправді, закладали народні депутати в закон. Вони всі дуже важливі і потребують уваги. Інша справа, що не всі можна одразу запустити єдиною хвилею.
Представники галузі з минулого року прогнозують скорочення регіональних мереж і закриття малих книгарень через падіння книжкового ринку. Чи субсидії на покриття частини оренди для книгарень зможуть цьому зарадити?
Коли ми говоримо про ринок і тенденції, які в ньому відбулися від 2022 року і донині, то тут важливо розуміти й погодитися, що в нас немає повноцінного дослідження українського книжкового ринку. Це питання цифр і даних. Насправді воно нам дуже потрібне, щоб розуміти тенденції, а також моменти підйому і спаду. Для нашої команди дуже важливо ініціювати таке дослідження. Водночас важливою є роль учасників ринку. Тому що окремі гравці періодично проводять власні дослідження та його окремих зрізів. Але нам і гравцям ринку потрібне велике, повноцінне дослідження. Я переконана, що в синергії ми можемо знайти спосіб, як його втілити.
Ми працюємо над субсидією на оренду для книгарень. У першу чергу, це питання бюджетних коштів, які не були передбачені в цьому році. Ключове зараз — співпраця і взаємодія з Міністерством фінансів України. На цьому етапі важливо, щоб і самі книгарні показали, що ця програма дійсно ефективно впливатиме на українські книгарні, українських видавців, українську книжку і доступ до читання. Поки йде мова про те, щоб цьогоріч почати з пілотного формату програми компенсації орендної плати для книгарень .
Тобто в анонсовані терміни цього не варто очікувати?
Кошти цьогоріч в державному бюджеті не закладені. Відтак ми повинні адвокатувати, що для української книжки така програма є невід'ємною. І це впливає на строки.
А скільки треба буде коштів на цей пілот?
Все залежить від того, в якому форматі відбудеться пілот. У законі передбачена пільга, якою можуть скористатися всі книгарні в будь-яких населених пунктах із певним обмеженням за метражем. Але це дійсно доволі велика кількість книгарень. З огляду на це ми міркуємо, чи можна запустити пілот, який, наприклад, стосуватиметься малих міст. Опрацьовуються різні варіанти, але пілот не стосуватиметься столиці і міст-мільйонників.
Соціальний норматив щорічного оновлення публічних бібліотек в Україні складає 5% від загального обсягу. В той же час в бюджеті уже давно не закладаються на це кошти. Коли запрацює проект із співфінансування поповнення бібліотечних фондів з громадами?
Дійсно, в Україні цей норматив ніколи не досягався. Ми шукаємо спосіб прописати нормативну модель співфінансування з місцевими бюджетами. Чому це важливо? Тому що тоді громада також відчуває свою відповідальність за поповнення своєї бібліотеки. Поки що в мене немає для вас конкретного дедлайну, коли це може запрацювати, але це те, що є в нашому робочому портфелі.
Є уже приблизна модель, як буде виглядати це співфінансування, яким буде пропорція, де закуповуватимуть книги, які саме видання обиратимуть?
Фінального рішення немає, проте це точно буде співфінансування державного та місцевого бюджетів. З року в рік ці відсотки можуть змінюватися. Окрім того, тут важливо враховувати економічний складник і те, скільки може дозволити собі громада для закупівлі. Адже і сьогодні, коли в нас немає поповнення бібліотечних фондів за рахунок держбюджету, багато громад самостійно купують книжки, тому всі ці елементи потрібно враховувати.
Як ви дивитеся на ідею зобов’язати бібліотеки купувати книги у книгарнях, які зареєстровані й працюють у їхньому ж населеному пункті або районі, щоб таким чином "убити одразу двох зайців" - поповнити бібліотеки і підтримати локальні книгарні?
Модель із купівлею книжок у локальних книгарнях для локальних бібліотек працює, наприклад, у Канаді. Я знаю, що вона там доволі ефективна, бібліотекам рекомендують купувати книжки саме в локальних книгарнях. Що спрацює для України, відповісти вам у цей момент не готова. Мені здається, на це треба дивитися прицільно і не ухвалювати поспішних рішень. Але важливо враховувати залучення максимально широкого кола гравців книжкової інфраструктури до цього процесу. Тому що тоді, дійсно, виграють усі.
Щодо вибору книг. Не буде так, що бібліотеки заповнюватимуть дуже хорошими книгами, але які не цікавлять людей, а, наприклад, той же дарк фентезі не поїде в бібліотеки?
Мені здається, що коли ми формуємо моделі для впровадження подібних програм, потрібно враховувати різні інтереси та досвід іноземних країн, які працюють із цією темою. Дуже часто, зокрема в Канаді, яку ми щойно згадували, існують комісії експертів, які формують тематичні рекомендації: що варто закупити цього року з історичної літератури або які нові любовні романи рекомендувати. Мені здається, потрібно враховувати різних читачів, тому що бібліотеки, як частина мережі закладів культури, повинні служити своїй громаді, а отже - пропонувати літературу для дуже різних людей.
Керівниця УІК говорила, що на цей рік було б добре передбачити хоча б 500 млн грн. на оновлення бібліотечних фондів. Про які реальні суми може йтися?
Нам потрібно починати не з ідеї про 100 нових книжок для бібліотек. Тому що те, що ми привеземо коробку з новими книгами, не змінить життя цієї громади і цієї бібліотеки. Нам потрібно говорити про те, як на національному рівні працює стратегія промоції читання, як читають українці і чи відвідують вони бібліотеки. Я сподіваюся, що частину відповідей на ці питання ми отримаємо внаслідок кількісного етапу дослідження читання і зможемо їх врахувати, розробляючи модель поповнення бібліотечних фондів.
Бо, знову ж таки, поповнення фондів не є фінальною точкою. Нова книжка, яка надходить до бібліотеки, - це лише початок. І дуже важливо продовжувати цю розмову через читання: як читається книжка, хто відвідує бібліотеку, що там роблять люди, яким осередком є бібліотека для них. Мені здається, нам треба зрозуміти, як змінилися бібліотеки за 35 років незалежності і як українці бачать їхню функцію. Бо нещодавно для мене відкриттям стало те, що для типового француза не є звичною справою мати величезну домашню бібліотеку. Тому що француз знає: він може піти до публічної бібліотеки в себе в районі або до великої міської бібліотеки, де книжки є у вільному доступі. Українець має зовсім інший історичний досвід: він знає, що якщо не купить книжку з цього накладу, то, можливо, вже її не знайде. Також у нас є цей болісний досвід порятунку приватних бібліотек, які згодом ставали архівами за кордоном і носіями пам’яті. Нам потрібно зрозуміти, що таке сучасна бібліотека для українця чи українки.
До речі, дуже багато для цього робить Українська бібліотечна асоціація. Так само зараз ми готуємо новий проєкт спільно із Національною бібліотекою ім. Ярослава Мудрого та компанією MegogoBooks, який буде зосереджений на осмисленні сучасної функції бібліотеки, а також тієї функції, яка має сформуватися в майбутньому. І я сподіваюся, що ми отримаємо трохи нових відповідей на ці питання.
Ви сказали, що бібліотеці потрібно змінюватися відповідно до сучасних потреб. На сьогодні в Україні досить широка мережа, але наскільки вона оптимальна? Чи є необхідність оптимізації і створення опорних закладів, чи запуску мобільних бібліотек?
У нас попереду буде інституційна реформа мережі закладів культури. Це не лише бібліотеки, а й клубні заклади та інші культурні центри. Бібліотека має бути місцем, куди приходять люди. Мені здається, тут важливо мислити не цифрами, а простором і людьми. Бібліотека є простором для своєї громади і має виконувати сервісну функцію.
До речі, мені не подобається, коли сьогодні ми часто говоримо, що нам треба перестати займатися бібліотеками і перетворити їх на культурні хаби чи культурні центри. Мені дуже подобається концепція бібліотеки, і, як мені здається, нам треба її зберігати й наповнювати тими сенсами, які актуальні для нас сьогодні. Ідея бібліотеки полягає в тому, що книжка і процес читання є в центрі всього. Тому, я хотіла б по-перше, зберегти цю ідею, а по-друге - не шукати осучаснення заради самого осучаснення, і не лише для бібліотек, а загалом для будь-якого культурного закладу - чи то музею, чи то театру.
Тобто бібліотеки мають залишатися в тому об'ємі, і в тих місцях, де вони є, але просто треба буде працювати над змістом?
В Україні справді дуже багато бібліотек, і це система, яку ми успадкували ще з Радянського Союзу, як і, до речі, систему штатного розпису в бібліотеках. Нам потрібно знати, скільки в нас бібліотек, що там відбувається, куди ходять люди, а куди не ходять, і що вони там роблять. Цими знаннями наразі ми володіємо неповною мірою, і, безумовно, для повноцінної реформи мережі закладів культури і реформи бібліотек як її складової нам потрібні ці дані. Я проти того, щоб просто говорити про закриття. Бо це не просто закриття - це питання людської праці, книгозбірень, місць, де відбувалися важливі речі для певної громади. Ми не можемо просто прийти і сказати: нам заважає певна частина цих бібліотек. Тому у мене немає відповіді на ваше питання про те, скільки нам потрібно закрити.
Зарплати у бібліотекарів одні із найменших в культурній галузі, чи очікувати якихось змін в оглядній перспективі?
Цього року відбувається реформа оплати праці у сфері культури. Про це говорила віцепрем’єрка - міністерка культури Тетяна Бережна, і це питання підтримує прем’єрка Юлія Свириденко. Тому я сподіваюся, що в найближчому часі ми побачимо підвищення зарплат. Але важливо розуміти, що це підвищення не буде разючим. Звісно, воно важливе, втім значно важливіше створювати для культурних інституцій, якими є, зокрема, бібліотеки, можливості залучення додаткового фінансування. Це партнерство, спонсорство, можливість подаватися на гранти, а для цього важливо мати освітні програми.
Цього року в нас була така освітня програма в Київській школі економіки, яка на конкурсній основі була повністю безкоштовною для учасників, на неї могли податися лише працівники державних культурних закладів та інституцій. Тому що будь-що, що стосується залучення додаткового фінансування, вимагає додаткових навичок. І мені здається, що ми як Мінкульт можемо створювати мережі знань для того, щоб ці навички людям було легше здобувати.
Чи можна сподіватися, що для бібліотек буде впроваджена державна дотація на підвищення заробітних плат, як це зробили для деяких категорій освітян?
Ми точно будемо розглядати різні варіанти для того, аби зростав дохід, зокрема, і бібліотекарів.
В Українській видавничій асоціації (УВА) заявляють, що майже третину книжкового ринку становлять піратські видання. Які варіанти вирішення проблеми з піратством ви бачите?
Тут справді дуже важливо проводити чітку оцінку. Нам потрібне повноцінне дослідження ринку, щоб розуміти рівень піратства та його вплив на сферу. Піратство - це велика культурна проблема, адже воно стосується того, як ми взаємодіємо з мистецтвом і контентом. Я переконана, що в Україні є висхідний тренд: усе більше людей платять за контент, і для них це стає нормою. Нам важливо дослідити це, щоб мати реальні цифри.
Чи є результати звернень до Google Україна з проханням реалізувати механізм блокування нелегального книжкового контенту?
Я такої відповіді не бачила.
В Інституті книги заявляють, що для бусту розвитку книжкової галузі, крім того, що ми з вами уже обговорили, може посприяти встановлення ставки 50% "Нацкешбеку" на книжки. Чи пропонувалася така ідея уряду, чи має вона перспективу?
Мені здається, що дуже важливо говорити про читацьку інфраструктуру цілісно. Ми не можемо говорити лише про варіанти вливання державних коштів у сферу, тому що сьогодні це питання дуже часто стосується оборонного і безпекового бюджету країни. Ми маємо міркувати про ті важелі, які дозволять нам дійсно ефективно підтримувати сферу. Саме тому я пояснюю, що нам потрібні дослідження.
І президент, і віцепрем’єрка анонсували, що програму підтримки українського культурного продукту наступного року поширять на книги. Чи стосуватиметься це лише аудіокниг, як пропонувалося в першій редакції проєкту, чи буде враховано позицію видавців і програму поширять також на паперову та електронну книги?
Ми дуже радіємо, що президент має намір включити сферу літератури до програми «Тисячовесна», адже вона яскраво заявила про себе - ми бачимо, скільки є заявок. І, звісно, книжкова сфера також брала б у ній участь. Але поки що жодних деталей немає.
Які побажання були б від Мінкультури?
Звісно, хочеться підтримувати аудіокниги, адже це в Україні дуже перспективний сегмент, який поки що не досяг свого піку. Водночас, мені здається, важливо підтримувати книжкові проєкти абсолютно різного спрямування. У центрі цього має бути паперова книжка. Але підтримка літературних фестивалів і літературних ярмарків також дуже важлива, адже це все - місця зустрічі.
Чи варто Україні відмовлятися від участі у форматі національного стенда на міжнародних ярмарках, які приймають російські стенди, чи необхідно використовувати будь-які майданчики?
Мені дуже шкода, що ми постійно говоримо про стенди й літературу країни-агресора. І дуже часто робимо це у форматі кліше. Мені б значно більше хотілося говорити про потенціал української літератури та української книжки. І коли йдеться про майданчики, я думаю, що Україна повинна звучати й розповідати свої історії. Українські письменники навряд чи захочуть ділити один стіл із російськими письменниками. Але коли ми говоримо про великі глобальні ярмарки, на яких присутні одночасно український і російський стенди, я б дуже хотіла, щоб ми витрачали свою енергію не на акцентування на скасуванні російського стенда, а запитували себе: яку історію про українську книжку і які сюжети української літератури ми можемо розповісти сьогодні? Яку історію українська держава може розповісти через українську літературу? І це - кардинально різні підходи.
Ми досі дуже багато енергії витрачаємо на росіян, російські сюжети, російські книжки та російські фільми. Водночас ми все ще дуже мало знаємо про базові сюжети власної культури. Для мене значно важливіше, щоб ми навчилися пояснювати свої сюжети. Адже доволі просто говорити про виступи якихось росіян - це така комфортна розмова. Але якщо ми запитаємо себе, як був сприйнятий переклад Лесі Українки у США чи в Італії, то, як правило, відповідей у нас буде значно менше. Для мене це проблема в такій позиції. Я хочу, щоб ми говорили про українську літературу.
Ми працюємо над тим, щоб збільшити кількість українськомовних текстів за кордоном, зокрема в перекладах. В Україні діє програма підтримки перекладів Translate Ukraine, якою я опікувалася ще під час роботи в Українському інституті книги. І я переконана, що значно ефективніше думати, наприклад, про переклад бестселера Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» іноземними мовами, ніж про те, що ми зробимо з «Білими ночами» Достоєвського. До речі, завдяки програмі підтримки перекладів цьогоріч буде підтримано коло 10 нових перекладів Артура Дроня в різних країнах. І уявіть собі: це означає, що вже наприкінці цього і на початку наступного року ці книжки потраплять на полиці іноземних книгарень. Їх читатимуть іноземці, і вони дізнаватимуться про нас не просто з новинної стрічки, а читатимуть великі історії комбатанта - молодого українського письменника.
Ми всі змагаємося за те, щоб трибунал проти Росії відбувся. І для нас як для суспільства критично важливо, щоб у момент, коли триватимуть будь-які судові процеси проти Росії, у книгарнях Гааги були українські книжки. І щоб люди просто могли дізнатися, що це країна цікавої культури, глибокої історії, регіональної, етнічної та міжкультурної різноманітності. Тому я переконана, що в умовах вкрай обмежених ресурсів нам потрібно інвестувати у власну культуру.
В одному із інтервʼю ви зазначили, що працюєте над тим, аби українська література була більше представлена передусім на англомовних ринках. Чому важливо концентруватися саме на англомовному ринку, який уже найбільш дружній до України з точки зору впізнаваності, з точки зору знання наших літературних імен, а не, скажімо, на ринку Африки чи Азії?
Якщо подивитися на географію програми Translate Ukraine, ми побачимо там усі материки, крім Антарктиди. І мені здається, що це дуже цікавий інструмент для дослідження перекладів з української мови. Питання, яке ви ставите, є дуже важливим і комплексним, тому що все впирається в перекладачів, а саме - в україністів. До речі, цьогоріч Мінкульт ініціював нову конференцію українських студій. Ми проводимо її разом з Українськими інститутами та Українським католицьким університетом. Вона збере майже дві сотні україністів з усього світу і з України також, щоб говорити про те, як сьогодні формується знання про Україну. Серед цих людей буде багато перекладачів з української мови.
Коли йдеться про пріоритетні мови та пріоритетні ринки, англійська все ще залишається доволі закритою мовою. У США існує проблема, яку описують як «проблему 3%». Це означає, що лише 3% усієї літератури, яка виходить у США, - це перекладна література. А тепер уявіть місце української літератури в цих 3%. У Великій Британії ситуація трохи краща: наразі частка перекладної літератури становить близько 8%. Ми переконані, що англійська мова залишається важливою точкою входу, через яку згодом можна потрапляти в інші літературні простори.
Коли йдеться про літературні стратегії, нам не уникнути розмови про мовні ринки. Для України важливим мовним ринком є німецький. Саме на ньому стали популярними Сергій Жадан і Юрій Андрухович. Вони й досі мають там літературних агентів, які працюють із ними на різні країни. Тому для нас точкою входу часто стає німецька мова. Водночас англійська - це мова з найбільш розвиненою інфраструктурою книгарень, дистрибуції, премій, а також медіа, де можна писати про ці книжки і, що важливо, говорити з письменниками. Тому я наполягаю, що для нас вкрай важливо збільшувати присутність України в англомовному просторі.
