Благодійний фонд Solidarity, що працює в Україні з початку повномасштабного вторгнення РФ, змінює фокус своєї діяльності та розширює напрямки підтримки. Про відновлення соціальної інфраструктури, регіональні пріоритети, роботу з донорами та плани фонду на 2026 рік керівник організації Матьйо-Марі Арден розповів в інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна”.
Текст: Марія Болтрик
— Почнімо з результатів фонду. Скільки у вас уже всього проєктів?
— У нас багато проєктів. Якщо говорити приблизно — десь 140 вже реалізованих. Але я завжди обережний із цифрами, тому що вони постійно змінюються: буквально нещодавно відбулося засідання комітету, і ми затвердили ще частину проєктів. Зараз у нас приблизно 45 проєктів у реалізації, і ще є низка заявок, щодо яких ми очікуємо відповіді від донорів. Ми дуже сподіваємося, що вони будуть профінансовані.
Важливо розуміти, як у нас усе влаштовано: спочатку проєкт проходить наш внутрішній комітет з оцінки, який дає "зелене світло". Після цього ми звертаємося до донорів. У них, своєю чергою, також є свої процедури погодження, включно з етичними комітетами. Через це процес іноді займає багато часу.
— Як влаштований фонд? І давайте почнемо з головного: чим сьогодні є фонд Solidarity і на чому ваш основний фокус?
— Ми займаємося, по суті, тим самим із самого початку. У нас одна місія. Ми будуємо, відновлюємо, ремонтуємо житло і соціальну інфраструктуру. Це дуже конкретна діяльність — будівництво. Ми не розпорошуємося, а працюємо в тій сфері, де маємо експертизу.
Фото: пресслужба БФ Solidaritу
Наша місія — підтримувати українців через відбудову: житлового фонду, лікарень, шкіл, центрів розміщення і загалом інфраструктури, яка постраждала від війни.
— І скільки років уже працює фонд?
— У жовтні 2026 року буде чотири роки.
— А хто є засновником фонду?
— Фонд був створений LEROY MERLIN Україна. Але перед нами стояло завдання, яке ми успішно реалізовуємо — стати фактично незалежними. Водночас LEROY MERLIN Україна залишаються нашим стратегічним партнером. Наприклад, вони надають нам будівельні матеріали за закупівельною ціною. А головне — нас обʼєднують цінності. Зокрема, культура ділитися — для нас важливо ділитися бажанням діяти, й тим що в нас є, як то часом, грошима, знаннями, досвідом та всім що ми маємо.
— Який загальний обсяг залученої допомоги у грошовому еквіваленті?
— Якщо говорити про вже використані кошти — це понад EUR7 млн. Бюджет на 2026 рік — близько EUR8 млн.
Треба розуміти, що проєкти не завжди вписуються в календарний рік. Деякі починаються, наприклад, у грудні і завершуються через півтора року. Тому бюджет і фактичні витрати можуть накладатися. Але загалом це вже досить великий обсяг фінансування.
— Розкажіть про сфери, в яких ви працюєте.
— Коли ми почали працювати у 2022 році, основний фокус був на житлі. Це були приватні і багатоквартирні будинки. Одним з таких прикладів став проєкт відбудови житлового комплексу в Ірпені "Сінергія 2+", де живе близько тисячі людей. За 6 місяців ми провели відновлювальний ремонт фасадів, відремонтували дах, замінили кілька пошкоджених вікон. Для цього ми витратили EUR250 тис., повернувши дім для понад тисячі людей.
Загалом за 3 роки ми відремонтували більш як 160 тис. кв. м приватного житла і таким чином підтримали вже 24 тис. людей. Ще один напрямок — ми будуємо тимчасове житло. У селах, що найбільше постраждали під час наступу на Київ — Горенці, Мощуні та Гостомелі — ми збудували за каркасною технологією 35 будинків орієнтовною вартістю загалом 24 млн грн. Передали 35 сімʼям, а це 147 людей, 1300 кв. м нового житла.
Але зараз ситуація змінилася.
Держава запровадила систему компенсацій для житла. Вона не ідеальна, грошей недостатньо, але вона працює. І люди часто очікують саме на державну компенсацію — і це зрозуміло. Тому ми поступово зменшуємо частку житлових проєктів і більше працюємо із соціальною інфраструктурою.
Це освіта — в основному відновлення пошкоджених шкіл і садочків, студентських гуртожитків; медицина — ми створюємо комфортні умови в відділеннях хірургії і травматології (вони зараз мають підвищене навантаження через війну), ремонтуємо операційні блоки, поліклініки і дитячі лікарні, а також активно долучаємося до розбудови системи реабілітації — нами разом з партнерами уже створено 10 реабілітаційних центрів, а завдяки співпраці з KeepLife і Fortitude — підтримуємо і мобільну медицину (надаємо будматеріали для створення напівпричепів). Для нас це також спосіб допомагати військовим — через медицину, тому що наші донори не фінансують військові проєкти напряму. Значну частину наших ініціатив займають також ремонти укриттів.
— Про житло. Як ви обираєте місця і громади для допомоги? За яким принципом?
— Спочатку ми думали, що будемо працювати всюди. Дуже швидко зрозуміли, що це неможливо. Особливо з огляду на команду — у нас зараз лише вісім людей. Це дуже мало.
Тому ми свідомо обмежили географію і зараз працюємо в чотирьох регіонах:
● Київська,
● Чернігівська,
● Миколаївська,
● Одеська області.
Київська — очевидно, це столиця і великий обсяг потреб. Чернігівська — тому що це регіон, який частково відновлюється за підтримки Франції. Можна вважати, що наш фонд має французьке коріння, адже наші основні донори з Франції. Миколаївська і Одеська — там відкрився новий магазин стратегічного партнера — Megabud, і це логістично зручно, є можливість швидко забезпечити будматеріали.
Ми завжди думаємо про ефективність: наскільки швидко можемо доставити матеріали, контролювати процес і реалізувати проєкт.
— Ви не думали розширюватися на деокуповані території?
— Думали, звісно. Але це дуже складно. Ми свідомо тримаємо адміністративні витрати на мінімальному рівні. Туди входить усе: зарплати, відрядження, оренда, комунікації.
Якщо почати працювати в більш віддалених регіонах — наприклад, у Дніпропетровській області чи ще далі — ми просто не зможемо ефективно контролювати процеси. Тоді потрібно мати людей на місцях, відкривати додаткову інфраструктуру — а це одразу значно збільшує витрати.
Тому ми обрали іншу стратегію: працювати там, де можемо бути максимально ефективними і контролювати якість.
— Ви не думали залучати волонтерів?
— У нас є волонтери, і вони нам допомагають регулярно. Але тут важливо чесно сказати: волонтерство — це не завжди про ефективність. Є волонтери-спеціалісти, з якими дуже легко працювати — вони можуть виконувати складні роботи самостійно. А є люди, які хочуть допомогти, але не мають відповідних навичок. І це нормально. Але тоді їх можна залучати лише до певних задач — наприклад, демонтажу чи прибирання.
Будівельні роботи — це часто небезпечно, потрібне навчання, екіпірування, контроль. Це не завжди просто організувати.
Якщо говорити про цифри, то за майже три роки ми залучили близько 1 тис. волонтерів. І цікаво, що якщо раніше це були переважно співробітники стратегічного партнера LEROY MERLIN Україна, то зараз понад 60% — це зовнішні волонтери. Ми також часто залучаємо бенефіціарів — наприклад, персонал лікарень чи освітніх закладів, де працюємо. І це дає хороший результат.
Але знову ж таки — якщо говорити про ефективність, іноді це складно. Тобто, це не завжди економічно ефективно. Треба чесно розділяти: волонтерство — це про цінності, про спільність, про досвід. Але не завжди про оптимальне використання ресурсів.
— Зараз часто говорять, що благодійники мають дбати про ментальне здоров’я. Волонтерські активності — це теж про це?
— Ні, не зовсім так.
Я сам часто беру участь у таких активностях. І чесно скажу — не завжди хочеться. Думаєш: це субота, треба їхати, працювати кілька годин… Але коли ти вже на місці — атмосфера завжди хороша. Люди спілкуються, знайомляться, працюють разом. І потім повертаєшся і думаєш: як це було круто.
Це скоріше про культуру ділитися. Ми ділимося часом, допомагаємо — і це приносить задоволення.
Наприклад, у нас є традиція: ми разом п’ємо каву, я часто печу пироги перед такими зустрічами. Це створює іншу якість взаємодії між людьми. Ти знайомишся з лікарями, викладачами, людьми з різних сфер — і це дуже цінно.
— Один із ваших проєктів — будівництво каркасних будинків. Чи плануєте масштабувати цю технологію?
— Так, звісно. Це дуже ефективна технологія. Вона екологічна — використовуються сертифіковані матеріали. І дуже швидка: можна будувати кілька будинків за місяць.
Ми вже думаємо про масштабування. Житло — це велика проблема, багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО), люди живуть у складних умовах.
Ми також почали використовувати цю технологію не лише для житла. Наприклад, зараз працюємо над проєктами для соціальної інфраструктури — зокрема, тимчасовий освітній простір та навіть заклади для людей похилого віку.
Є громади, які самі виходять із пропозиціями співфінансування таких проєктів. Але навіть у цьому випадку потрібні донори, тому що це все одно значні витрати.
— Складно зараз переконувати партнерів допомагати Україні?
— Так, стає дедалі складніше. І причин кілька.
По-перше, як би це не звучало, є фактор "втоми". У 2022 році підтримка України була, умовно кажучи, "модною" — усі хотіли допомагати, всі були шоковані подіями.
Зараз повномасштабна війна триває роки, і увага світу розсіюється. З’являються інші кризи, інші війни, і донори переключаються. Якщо раніше можна було звернутися і сказати: "Нам потрібен мільйон" — і це було реально, то зараз навіть значно менші суми збираються важко. Іноді навіть знайти EUR5 тис. — це вже виклик.
— З одного боку, складніше залучати кошти. А що з довірою? Чи є відчуття, що іноземні донори менше довіряють українським фондам?
— Так, певна проблема довіри є. Донори стали значно вимогливішими. Вони просять більше документів, більше підтверджень, рекомендацій, звітів. Їх цікавить усе: скільки людей у команді, які адміністративні витрати, як витрачаються кошти, яка логістика. На початку цього було значно менше.
І я також розумію, чому це відбувається. Деякі донори приїжджають в Україну, бачать, як працюють різні організації — і у них виникають питання. Наприклад, щодо рівня адміністративних витрат: великі офіси, дорогі машини, інфраструктура. І вони починають задумуватися: куди саме йдуть гроші?
— Тобто йдеться саме про адміністративні витрати?
— Так, зокрема. Тому що в ідеалі гроші мають йти бенефіціарам — людям, а не на утримання великої адміністративної системи. І коли донори бачать дисбаланс, це впливає на довіру загалом до сектору.
— Як, на вашу думку, має виглядати "золотий стандарт" контролю, щоб мінімізувати корупційні ризики?
— По-перше, це чесність. Це звучить просто, але насправді це основа. Кожна людина розуміє, де проходить межа. Але крім цього, дуже важлива система контролю. У нас вона побудована так, що ніхто не має повного контролю над коштами.
Наприклад, я, як керівник, не можу самостійно здійснити платіж. У мене навіть немає прямого доступу до рахунків — і це свідоме рішення. Є бухгалтер, який готує документи, є інша людина, яка їх підписує. І тільки разом це працює. Тобто завжди є розподіл відповідальності.
Те саме стосується закупівель: координатор проєкту не займається закупівлями напряму. Є окремі закупівельники, і вони контролюють один одного. Це уповільнює процес, але забезпечує прозорість.
— Але чи не створює це ризик, що через надмірний контроль процеси стають надто повільними?
— Баланс дуже важливий. Наш підхід — не брати на себе більше проєктів, ніж ми можемо якісно реалізувати. Тому що якщо ти береш забагато — ти втрачаєш контроль.
У нас невелика команда, всього вісім людей, і це, з одного боку, обмеження, а з іншого — перевага. Ми добре знаємо, що відбувається в кожному проєкті.
Так, іноді це займає більше часу. Буває, що запуск проєкту затягується на кілька місяців, але ми намагаємося працювати настільки швидко, наскільки це можливо без втрати якості і прозорості.
— Наскільки на швидкість впливає співфінансування?
— Дуже сильно. Зараз майже всі проєкти реалізуються за принципом співфінансування. Часто ми залежимо від партнерів — наприклад, від державних структур, які мають пройти свої процедури: погодження, тендери, бюджетні рішення. Це займає час, і ми не завжди можемо це прискорити. Варто над цим працювати.
Але це важлива частина процесу — тому що співфінансування дозволяє реалізовувати більше проєктів і залучати більше ресурсів.
—Як ви думаєте в чому секрет ефективності в благодійному секторі?
— Секрет у згуртованості команди.
По-перше, кожен співробітник повинен мати свою зону відповідальності, свою роботу. До речі, груба помилка яку я часто спостерігав у інших — коли масштабування команди призводить до того, що не кожна людина виконує якусь функцію, має вплив на загальний результат. Так не може бути. Ми працюємо задля того щоб бути корисними людям, це благодійність, кожен повинен відчувати свій вплив користі.
Другий фактор — відчуття підтримки. Кожен член нашої команди Solidarity не просто має свою зону роботи, він залучає інших за потреби, аби максимально якісно та ефективно реалізувати проєкт.
І по-третє, що також є ключовим — досвід. Після реалізації кожного проєкту ми проводимо оцінку ефективності, враховуємо помилки для майбутнього і обовʼязково відмічаємо успішні рішення. Це наради і обговорення що дозволяють нам щотижня ставати ще кращими, ще ефективнішими.
