Україна остаточно перестала бути частиною російськомовного книжкового простору - в.о.директора Українського інституту книги
Після стрімкого відновлення у 2023–2024 роках український книжковий ринок зіткнувся з новими викликами. Попри зростання обсягів ринку до 8,9 млрд грн, видавці фіксують ознаки стагнації, а малі книгарні та невеликі видавництва дедалі частіше працюють на межі рентабельності.
Про тенденції книжкового ринку, популярність українських та перекладних авторів, державні програми підтримки читання, боротьбу з піратством та перспективи української книги за кордоном в інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” розповіла в.о.директора Українського інституту книги Олександра Коваль.
Текст: Ольга Левкун
Як би ви оцінили стан українського книжкового ринку сьогодні? Які тенденції є найбільш помітними?
Наші іноземні партнери часто запитують, як український книжковий ринок взагалі витримує війну. І я їх розумію. Вони кажуть відверто: якби опинилися в таких умовах, навряд чи змогли б утримати галузь.
За останні роки українське книговидання пережило одразу кілька серйозних ударів. Спочатку пандемію COVID-19, яка суттєво похитнула ринок, потім повномасштабне вторгнення Росії. Ми знаємо, що кілька друкарень зазнали серйозних пошкоджень, були зруйновані видавничі склади, книгарні, особливо у перші роки війни. Усе це безумовно вплинуло на галузь.
Водночас після катастрофічного падіння у 2022 році ринок досить швидко почав відновлюватися. У 2024 році його обсяг досяг 8,2 млрд грн, а у 2025 році - 8,9 млрд грн. Однак тут важливо розуміти: фактично це зростання відповідає рівню інфляції. Тобто реального збільшення продажів ми вже не бачимо.
Якщо говорити про нинішню ситуацію, то я б охарактеризувала її як стаґнацію. Ми бачимо, що книжок друкують та купують менше, а збільшення доходів відбувається переважно через подорожчання продукції. Ба більше, є підстави говорити про поглиблення кризи. У людей стало менше вільних коштів, а у видавців - можливостей запускати нові проєкти.
Найбільше це позначається на малих видавництвах і незалежних книгарнях. За результатами минулого року великі видавництва ще демонстрували певне зростання, тоді як невеликі часто ледве виходили в нуль. Якщо в них немає фінансової подушки безпеки, існує реальний ризик закриття.
Ще одна помітна тенденція - посилення ролі великих книготорговельних мереж. Саме вони дедалі більше визначають правила доступу книжок до читача. Якщо видання не представлене у великій мережі, його шанси стати помітним на ринку різко знижуються.
Також варто звернути увагу на те, що серед лідерів ринку залишаються видавництва навчальної літератури. Значна частина їхніх тиражів випускається за державним замовленням, тому вони мають стабільніші позиції порівняно з комерційним сегментом.
Якщо нинішня тенденція не зміниться, наприкінці року ми можемо побачити доволі тривожні результати для книжкового ринку.
Чи змінилися читацькі вподобання українців за останні роки? Які жанри та автори зараз користуються найбільшою популярністю?
На жаль, точну відповідь могла б дати лише повноцінна статистика продажів, але ані видавці, ані книготорговці не готові відкривати ці дані.
Водночас ми маємо достатньо репрезентативну статистику програми “єКнига”, яка надає державну допомогу 18-річним українцям. Від старту програми у грудні 2024 року було продано майже пів мільйона примірників книжок - це понад 12 тисяч назв - на суму близько 160 млн грн. Дані охоплюють 309 стаціонарних книгарень та 37 інтернет-магазинів по всій країні.
За жанрами художня література впевнено переважає нонфікшн у співвідношенні приблизно чотири до одного.
Якщо говорити про авторів, то серед найпопулярніших лише близько 14% становлять українські письменники. До цього списку входять Володимир Станчишин, Іларіон Павлюк, Андрій Сем’янків і Макс Кідрук.
Решту позицій займають іноземні автори. Серед них особливо популярні Х.Д. Карлтон, Коллін Гувер, Пенелопа Дуґлас та Тесс Геррітсен.
Це підтверджує тенденцію домінування перекладної літератури на комерційному ринку. Аналогічну картину демонструють рейтинги продажів, які публікують видавництва та книжкові мережі. У більшості ТОП-20 бестселерів українські автори займають лише чотири-шість позицій.
Окремо варто звернути увагу на популярність романтичної літератури та фентезі. Саме ці жанри нині є лідерами читацьких уподобань. Також зростає інтерес до трилерів, манґи та графічної літератури.
Наскільки ефективно працюють державні програми підтримки читання та популяризації української книги?
Якщо говорити про програми прямої підтримки читачів, то вони працюють достатньо ефективно. Насамперед це стосується програм “єКнига”, “Національний кешбек”, “єПідтримка” та “Зимова тисяча”. За нашими підрахунками, від кінця 2021 року, коли стартувала так звана “Ковідна тисяча”, українці витратили на книжки понад 3,5 млрд грн державної допомоги.
Для мене це важливий показник. Адже люди могли витратити ці кошти на багато інших потреб, але значна частина обирала саме книжки. З одного боку, це свідчить про те, що читання залишається важливою цінністю для українців. З іншого - показує, що багатьом людям бракує власних коштів на придбання книжок, тому така підтримка є справді потрібною.
Ми також позитивно оцінюємо програму “єКнига” для 18-річних. Від її запуску наприкінці 2024 року молоді люди придбали книжок більш ніж на 160 млн грн. Водночас поки що лише близько третини тих, хто має право на цю допомогу, скористалися програмою. Це непоганий результат, але нам би хотілося бачити значно вищий рівень залучення.
На мою думку, ефективність програми могла б бути ще більшою, якби вона поширювалася не лише на 18-річних, а й на дітей шкільного віку. Через школи, вчителів та батьків значно легше популяризувати читання і доносити інформацію про такі можливості.
Що стосується безпосередньо діяльності Українського інституту книги, то тут головною проблемою залишається недостатнє фінансування. На програми популяризації читання та підтримку відповідних проєктів ми маємо близько 7 млн грн на рік. Це дозволяє підтримати лише 15–20 проєктів по всій країні. Для держави масштабу України цього вкрай мало.
Якщо ми справді хочемо змінити ситуацію з читанням, йдеться не про десятки, а про тисячі чи десятки тисяч заходів щороку - в бібліотеках, школах, громадах, на фестивалях і книжкових ярмарках. Але сьогодні я бачу ще одну проблему: доступ українців до книжок.
Тому не менш важливим напрямом є підтримка бібліотек. Ми переконані, що нові книжки - це найсильніший бібліотечний магніт. Саме тому Україні потрібне системне оновлення бібліотечних фондів. На мою думку, бібліотеки мають отримувати щонайменше мільйон нових книжок щороку, а в ідеалі - близько трьох мільйонів примірників, щоб ці зміни справді стали відчутними для читачів по всій країні, особливо в малих містах і селах.
Які кроки потрібні для ефективної боротьби з книжковим піратством?
Сьогодні видавці та автори стикаються як із піратськими (контрафактними) паперовими книжками, так і з незаконним розповсюдженням електронних видань. В обох випадках проблема значною мірою пов’язана з майданчиками, через які цей контент поширюється. Якщо говорити про паперові книжки, це маркетплейси та соціальні мережі, якщо про електронні - насамперед телеграм-канали та спеціалізовані сайти.
На щастя, в Україні вже працює Національний офіс інтелектуальної власності - УкрНОІВІ, який займається роз’яснювальною роботою у сфері захисту авторського права. Водночас головна проблема полягає не стільки в законодавстві, скільки в механізмах практичної боротьби з порушеннями.
Український інститут книги чи УкрНОІВІ не можуть самостійно закривати піратські ресурси. Ініціатива має виходити від правовласника - автора або видавця. Саме він повинен фіксувати порушення, звертатися до правоохоронних органів, супроводжувати справу та доводити її до суду. А це складна і доволі виснажлива робота, адже кожен випадок піратства фактично є окремою справою. До того ж після закриття одного ресурсу дуже швидко може з’явитися інший.
Водночас певні позитивні зрушення вже є. Під час дискусії на “Книжковому Арсеналі”, присвяченій проблемі піратства, до розмови долучився представник OLX і повідомив про готовність платформи блокувати продаж піратських книжок. Якщо до такої практики долучаться й інші великі маркетплейси, зокрема, Rozetka, Prom та подібні ресурси, це може суттєво ускладнити життя піратам.
Проте навіть у такому випадку залишається проблема Telegram та Instagram, де сьогодні активно процвітає торгівля піратською продукцією. Та й Google не радує, оскільки на будь-який запит про книжку він видає 2-3 легальних і з десяток піратських ресурсів, замість того, щоб їх блокувати, бо піратів здалеку видно. Саме тому боротьба з піратством потребує не одного рішення, а комплексного підходу.
З одного боку, потрібна системна співпраця з цифровими платформами та блокування ресурсів, які поширюють підробки або нелегальний контент. З іншого - важливо продовжувати просвітницьку роботу. Люди мають усвідомлювати, що піратська книжка - це фактично вкрадений продукт.
Ми, Український інститут книги та Українська видавнича асоціація, пропонуємо створити коаліцію чесних продавців і видавців та запровадити спеціальне маркування легальних ресурсів, щоб покупець одразу бачив, що має справу з офіційним продавцем.
Досвід інших країн показує, що подолати піратство швидко неможливо. Це тривалий процес, який вимагає одночасної роботи правовласників, платформ, держави та самого суспільства. Лише так можна поступово зменшити масштаби цієї проблеми.
Які можливості сьогодні відкриваються для українських авторів та видавців на міжнародному ринку?
Якщо говорити про міжнародний ринок, то існують два основні напрямки: продаж прав і продаж самих книжок.
З продажем прав ситуація значно краща. Україна залишається серед важливих тем для міжнародної культурної спільноти, і це сприяє зростанню інтересу до української літератури.
Цього року лише за програмою Translate Ukraine буде видано близько 100 перекладів українських книжок у 33 країнах світу. А всього від заснування програми у 2020 ми підтримали близько 300 перекладів.
Головним обмеженням залишається нестача перекладачів з української мови. Багато фахівців уже мають замовлення на кілька років наперед.
Натомість експорт друкованих книжок розвивається повільніше. Закордонна українська аудиторія поки що недостатньо велика для формування масштабного ринку збуту.
Важливу роль у просуванні української книги відіграють міжнародні книжкові ярмарки. Щороку Український інститут книги організовує національні стенди на виставках у Франкфурті, Лондоні та низці інших міст світу. Саме там відбуваються переговори про переклади, нові контракти та міжнародні партнерства.
Чи зростає інтерес до української літератури за кордоном?
Так, безумовно. Хоча доводиться визнавати, що значною мірою цей інтерес посилився після повномасштабного вторгнення Росії. Водночас я спостерігаю хвилі зацікавленості Україною вже багато десятиліть.
Ще на початку 1990-х років Україна викликала великий інтерес як нова незалежна держава і великий книжковий ринок. Згодом ця увага значною мірою була втрачена через домінування Росії на міжнародному книжковому ринку. Російські видавці переконували іноземних правовласників, що Україна є частиною єдиного російськомовного простору, а права на російську мову автоматично охоплюють і український ринок. Часто разом із правами на російську мову вони викуповували й права на українські переклади, але самі книжки так і не видавали.
Найважливіша зміна останніх років полягає в тому, що Україна остаточно стала окремим і самостійним суб’єктом на міжнародному книжковому ринку. Вона перестала сприйматися як частина російськомовного простору і дедалі більше асоціюється зі своєю мовою, літературою та культурою. На мою думку, саме це є найбільшим зрушенням.
Ми справді бачимо зростання кількості перекладів українських авторів. Лише цього року за програмою Translate Ukraine буде видано близько 100 перекладів у 33 країнах світу. Також Український інститут книги веде базу перекладів української літератури, у якій вже зібрано понад 1500 видань різними мовами.
Серед авторів, які мають найбільшу кількість перекладів, - Андрій Курков, Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, творча майстерня Аграфка. Серед “нових” авторів хочу відзначити популярність Артема Чапая, Олександра Михеда, Євгенії Кузнєцової, Софії Андрухович, Юлії Ілюхи, наших незабутніх Вікторії Амеліної та Володимира Вакуленка.
Водночас важливо розуміти, що українські книжки перекладалися й раніше. Новизна сьогодні полягає не лише в кількості перекладів, а й у зміні ставлення до України як до окремого культурного явища. І, звісно, цікавість до життя у війні, до страждань і травми, до нашої незвичної витривалості й незламності також дається взнаки
Велику роль у цьому процесі “підігрівання інтересу” відіграють міжнародні книжкові ярмарки. Український інститут книги щороку організовує національні стенди на найбільших книжкових форумах світу - у Франкфурті, Лондоні, Лейпциґу, Болоньї, Мадриді, а також не більш локалізованих: Варшаві, Празі, Відні, Будапешті чи Гельсінкі. Саме там відбуваються зустрічі з видавцями, літературними агентами та перекладачами, які відкривають українським авторам нові можливості на міжнародному ринку.
Втім, одним із головних викликів залишається нестача перекладачів з української мови. Попит на українську літературу зростає швидше, ніж кількість фахівців, які можуть якісно працювати з перекладами, і багато з них уже мають замовлення на кілька років уперед.
Які головні виклики сьогодні стоять перед українськими видавцями та книгарнями?
Найбільша проблема - скорочення кількості покупців та зниження купівельної спроможності населення.
Ми також бачимо демографічні виклики, які впливають на весь ринок. Менше людей - менше потенційних читачів.
У довгостроковій перспективі ключовим завданням залишається формування звички до читання. Якщо потреба в читанні зростатиме, люди купуватимуть більше книжок.
Не менш важливо, щоб держава та місцева влада усвідомили роль публічних і шкільних бібліотек як інструменту розвитку культури читання. Саме через них можна формувати майбутню читацьку аудиторію.
Які проєкти Українського інституту книги ви вважаєте найважливішими у 2026 році?
Насправді мені складно виділити якийсь один проєкт, тому що всі напрями діяльності Українського інституту книги є взаємопов’язаними та однаково важливими.
Наше головне завдання - популяризація читання та української книги як в Україні, так і за кордоном. Саме тому серед ключових напрямів роботи залишаються міжнародні книжкові ярмарки, програма підтримки перекладів Translate Ukraine, мистецькі конкурси для підтримки проєктів із популяризації читання та програми видання книжок для бібліотек.
Окремо варто згадати програму “єКнига”, яка сьогодні є найбільшою за обсягом фінансування серед усіх програм інституту. Водночас я не можу сказати, що вона важливіша за інші. Наприклад, програми популяризації читання чи поповнення бібліотечних фондів отримують значно менше коштів, але їхнє значення для розвитку культури читання не менше.
Проблема полягає в тому, що всі ці програми сьогодні фінансуються на рівні, який не відповідає реальним потребам галузі. Тому якщо говорити про найважливіший проєкт 2026 року, то я б із певною усмішкою сказала: це проєкт державного бюджету на 2027 рік.
Масштабні проблеми вимагають відповідних ресурсів. Ми постійно намагаємося донести до держави, що для підтримки читання, книжкового ринку, бібліотек, перекладів та міжнародного просування української літератури потрібні значно більші інвестиції. І якщо нам вдасться переконати державу збільшити підтримку цих напрямів хоча б у кілька разів, це матиме значно більший ефект, ніж запуск будь-якої окремої нової програми.
Серед нових ініціатив, які ми плануємо реалізувати цього року, є проєкт до 35-річчя Незалежності України. Ми хочемо провести загальнонаціональне голосування і визначити 35 знакових книжок української незалежності. Подібний проєкт ми реалізовували у 2021 році до 30-річчя Незалежності, і він викликав величезний інтерес читачів. Тепер нам цікаво побачити, як змінилися читацькі вподобання за останні роки, які книжки залишилися в цьому символічному рейтингу, а які нові твори увійшли до нього після початку повномасштабної війни.
Мені здається, що такі проєкти не лише привертають увагу до книжок, а й допомагають суспільству осмислювати власний культурний досвід і формувати спільну пам’ять.
Яким ви бачите майбутнє української книги та культури читання найближчими роками?
Я хотіла б бачити українські бібліотеки сучасними, наповненими новими книжками та людьми. Хотіла б, щоб читання стало природною частиною повсякденного життя дітей і дорослих.
Мені здається важливим, щоб у школах для учнів щодня знаходилося хоча б 20 хвилин для читання книжок поза межами обов’язкової програми. Саме так формується звичка читати, вміння концентруватися та працювати з великими текстами.
Ми вже бачимо, що сучасний світ змінюється дуже швидко, а здатність людини зосереджуватися на довгому тексті поступово зменшується. Це виклик не лише для книжкового ринку, а й для освіти загалом.
Тому майбутнє української книги значною мірою залежатиме від того, чи зможемо ми виховати нове покоління читачів, які не лише споживають інформацію, а й здатні її осмислювати, аналізувати та використовувати для власного розвитку.