Письменниця Марія Матіос: Українці сьогодні найбільше потребують справедливості, правди і чесної розмови
Українська письменниця Марія Матіос під час XIV Книжкового Арсеналу розповіла агентству “Інтерфакс-Україна” про свободу під час війни, інтерес українців до власної історії, відповідальність письменника та свій новий творчий проєкт.
Текст: Ольга Левкун
- Цьогорічний Книжковий Арсенал проходить під темою свободи. Що для вас сьогодні означає свобода в українській реальності?
Мені здається, що багато людей, не будучи фізично в колонії, перебувають у стані несвободи. Можливо, вони навіть цього не усвідомлюють. Водночас велика частина суспільства розуміє свободу по-своєму і поводиться відповідно до цього розуміння.
У час війни, безумовно, мають існувати певні обмеження, пов’язані з безпекою. Але людина завжди потребує свободи. Можливо, під час війни навіть більше, ніж у мирний час.
Я щаслива, що живу в час, коли маю свободу творчості. Я добре пам’ятаю радянські часи, коли письменник стикався з цензурою, обмеженнями, шантажем і страхом. Сьогодні я відчуваю себе абсолютно вільною як автор.
- Ви багато працюєте з темою історичної пам’яті. Чи почали українці після початку великої війни глибше розуміти власну історію?
Не можу сказати, наскільки глибше вони її розуміють, але точно бачу величезний інтерес до історії.
Про це свідчать і книжки. Наприклад, мій роман “Букова земля” обсягом понад тисячу сторінок, який охоплює 225 років української та європейської історії, вже витримав тринадцять видань. У мирний час таке важко було уявити.
Моя “Солодка Даруся” залишається серед найпопулярніших книжок уже понад двадцять років. Це означає, що люди хочуть знати більше про себе, про свою країну і про ті сторінки історії, про які раніше навіть не здогадувалися.
-Чи працюєте ви зараз над новою книгою?
Я не належу до тих письменників, які випускають по кілька книжок на рік. Працюю повільно і дуже ретельно.
Минулого року вийшла моя книга “Жінці можна довіряти”. Вона стала Книгою року-2025 і вже має четвертий наклад. Це роман про сексотство радянського часу, про те, як КДБ ламало людей і створювало агентурну систему, наслідки якої ми бачимо й сьогодні.
Зараз я пишу, але я забобонна людина і ніколи не розповідаю про книгу, поки не завершила її.
- Над чим ви працюєте найбільше сьогодні?
Найважливіший для мене проєкт зараз - український тур вистави “Мами”, поставленої Рівненським драматичним театром за моєю книгою.
Ми вже побували у дев’яти обласних центрах. Одну виставу проводимо благодійно для матерів загиблих військових, родичів полонених та зниклих безвісти, а другу показуємо для широкої аудиторії.
Реакція людей надзвичайно сильна. Часто після вистав люди підходять, плачуть, діляться дуже особистими історіями. Це неймовірний рівень довіри, який я дуже ціную.
- Що сьогодні надихає вас у цей непростий час?
Я не знаю такого слова - “надихає”. Це радше щоденне витягування себе з болота, як той барон Мюнхгаузен. Людина, яка має власний травматичний досвід і щодня живе з тривогою за близьких, уже не шукає натхнення.
Вона шукає спосіб розуміти інших, своєю працею допомагати людям і бодай трохи полегшувати їхній біль.
Сьогодні українське суспільство найбільше потребує справедливості, правди та чесної розмови.
Люди дуже тонко відчувають правду і брехню. Саме тому ми маємо навчитися чесно говорити про складні речі, не прикрашаючи реальність.
-Які книги ви б порадили українцям читати сьогодні?
Передусім я завжди кажу: читайте мої книжки. У них є все - і світогляд, і мораль, і етика, і політика, і громадянська позиція.
Але в Україні сьогодні багато сильних авторів. Наприклад, дуже рекомендую Василя Шкляра. Його твори - це і глибоке історичне пізнання, і розкіш української мови.
Загалом кожен читач може знайти свою книгу. Комусь потрібна історична сага, комусь легка художня проза. Головне - читати. Бо інколи хороша книга допомагає людині більше, ніж будь-які ліки.
