"Стійкість потребує підтримки": Перше інтерв’ю з новою Представницею УВКБ ООН в Україні Кастель-Голлінгсворт

15:30, 06.03.2026 19 хв читати

У своєму першому інтерв’ю після призначення Представницею УВКБ ООН в Україні в жовтні 2025 року Бернадетт Кастель-Голлінгсворт відверто розповіла агентству «Інтерфакс-Україна» про зростаючі гуманітарні наслідки повномасштабної війни. За чотири місяці своєї місії Представниця УВКБ ООН вже здійснила численні поїздки у прифронтові та сильно постраждалі регіони та підтримує контакт з органами влади та ВПО, щоб зрозуміти реальні потреби на місцях. 

У розмові підкреслюється тяжкість 2025 року — найсмертоноснішого для цивільного населення України з початку повномасштабного вторгнення — через безперервні атаки на енергетичну інфраструктуру, масштабні відключення електроенергії та зростання евакуацій, особливо людей похилого віку, осіб з інвалідністю та дітей. Кастель-Голлінгсворт детально описує основні зимові зусилля УВКБ ООН, проблеми з фінансуванням, демографічні тенденції серед тих, хто виїжджає, головні перешкоди для повернення українців. 

Говорячи про плани на 2026 рік, Кастель-Голлінгсворт окреслює потрійну стратегію УВКБ ООН: підтримка надзвичайного реагування там, де це необхідно, масштабування довгострокових рішень щодо житла та соціальної інфраструктури, а також підтримка дій уряду та реформ. 

Текст: Валерія Прощенко 

• Ви перебуваєте на посаді в Україні вже чотири місяці. Яке місто ви відвідали першим, коли тільки розпочали свою місію? 

Найпершими місцями, куди я поїхала, були Одеса, Миколаїв і Херсон — це була моя перша поїздка. Моя мета полягала в тому, щоб зрозуміти, що ми робимо на місцях. Оскільки ми дійсно працюємо, доповнюючи зусилля уряду, я хотіла почути безпосередньо від місцевої влади — на рівні областей, від громад, від міських голів — як вони бачать ситуацію, чи задоволені вони нашою співпрацею і як наша експертиза може найкраще їм допомогти. 

Звісно, я дуже тісно працюю з кількома міністрами та колегами з міністерств разом із усією своєю командою, але я також хотіла побачити реальність на місцях і послухати людей там. Саме тому я досить багато їжджу Україною. Дуже швидко — уже на першому тижні — я виїхала в регіони, продовжую їздити. 

Тепер я почала проводити більш сфокусовані поїздки. Наприклад, наприкінці грудня я здійснила поїздку дуже зосереджену на нашій програмі з надання ремонтних матеріалів та ремонтів житла. Я обговорювала з очільником Запорізької ОВА і з низкою голів громад, що з проєктів працює найкраще. А коли повертаюся сюди, я можу вести дискусії з Міністерством розвитку громад та територій або з Міністерством соціальної політики. Ми разом можемо думати про те, що працює найкраще, спираючись також на те, що я дізналася в різних областях. 

• Загальне питання з самого початку. Яка ваша оцінка поточної ситуації на місцях? Що, на вашу думку, потрібно робити краще чи що погіршилося в гуманітарній сфері? 

Ви знаєте, що наші колеги з Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні оцінили та повідомили, що в 2025 році зафіксовано більше загиблих і поранених цивільних — більше жертв — ніж у будь-який інший рік з початку повномасштабного вторгнення і з початку війни в 2014 році загалом. 

За останні два-три місяці було багато атак на енергетичну інфраструктуру. Я дуже стурбована гуманітарними потребами загалом і евакуаціями, які, здається, справді зростають. Евакуації означають більше переміщення, знову ж таки, вразливих груп населення. Наприклад, сьогодні вранці я чула від своїх колег у Харкові, що серед недавніх евакуйованих більшість — люди похилого віку, люди з інвалідністю та діти, які залишають прифронтові громади — переважно з Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей. Це дуже тривожно. 

На мою думку, ситуація погіршується. Вона погіршується, тому що атаки спрямовані на Україну загалом, на самих людей і на те, що їм потрібно для виживання: критичну інфраструктуру, транспорт, енергію, житло. 

Водночас, оскільки я багато спілкуюся з владою, я бачу, що є справжнє бажання розпочати зусилля з відновлення. Це, я думаю, дуже важливо. І в 2026 році ми масштабуватимемо нашу роботу над рішеннями. 

Але я хочу сказати: я вважаю, що люди в Україні дуже рішучі. Ви не лише стійкі, а й незламні. Проте безперервні атаки беруть своє, особливо з урахуванням зими, яку ми щойно пережили. Нещодавно я мала зустріч з міністром закордонних справ, і він сказав, що це була найхолодніша зима з 1999 року — тобто за 26 років. Я бачу, що це було дуже важко, і це вплинуло на всіх у країні. Мої власні колеги змушені були залишити свої домівки та жити в готелях; інші поїхали на дачі. Одного разу я навіть віддала ключі від своєї квартири сусідці, яку я майже не знаю, коли виїжджала на тиждень, бо в них лопнула водопровідна труба і в квартирі було дуже багато води. Це впливає на всіх, і особливо, звісно, на тих, хто вже переміщений, і на тих, кому потрібна більша допомога, ніж вам чи мені, у повсякденному житті — людей похилого віку, особливо тих, хто живе в багатоповерхівках. 

Тож так, ми відстежуємо ситуацію, ми надаємо допомогу там, де можемо, але я стурбована триваючими російськими атаками. І майте на увазі, що загалом понад 10,8 мільйона людей в Україні все ще потребують гуманітарної допомоги. 

• Отже, чи правильно я розумію, що ви продовжуватимете зимову підтримку для українців? І що вже було зроблено протягом цих жахливих зимових місяців? 

На прохання та під координацією Офісу Президента ми надали допомогу близько 195 000 людям у вигляді грошової допомоги спеціально для придбання твердого палива, такого як дрова. Переважно це люди в прифронтових районах, у межах 0–10 кілометрів від лінії фронту — люди, які справді залишаються в селах і поселеннях під постійними обстрілами. Ми робили це, щоб доповнити зусилля уряду. Ми щойно завершили останню грошову виплату кілька тижнів тому, і загалом ми надали безпосередньо, без накладних витрат, 57 мільйонів доларів допомоги цим 195 000 людям. 

Надання зимової грошової допомоги тепер завершено, тому що в нас більше немає коштів. Але ми продовжуватимемо працювати над відновленням будинків через наші заходи щодо ремонтів житла. Ми допомагаємо людям з ремонтом даху, вікон і дверей або зовнішнього периметра будинків; ми допомагаємо утеплити будинки чи квартири. За нашими оцінками, люди можуть заощадити близько 25% своїх потреб в енергії завдяки цьому. Я розмовляла з деякими сім’ями в Миколаєві два тижні тому, і вони дуже це цінують. А третя річ, яку ми зробили і яку ми все ще розподіляємо, — це зарядні станції, зокрема для колективних центрів, для офісів Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, для деяких пунктів незламності — всюди, де влада каже нам, що є потреба. Іноді це адміністративні будівлі, центри надання адміністративних послуг (ЦНАП). Отже, я б сказала, що це три основні напрями допомоги цієї зими. 

• Ви згадали, що грошова допомога завершилася, бо більше немає грошей. Чи можете ви уточнити: ця частина допомоги завершилася лише для зимової підтримки? 

Так, саме для зимової підтримки. Ми звернулися з проханням про фінансування на 470 мільйонів доларів на цей рік, 2026-й. Ми вже почали впровадження наших програм, але якби в нас було більше коштів, ми могли б допомогти більшій кількості людей. Ми були змушені закрити програму грошової допомоги цієї зими два тижні тому, тому що, виходячи зі списку отримувачів, який ми отримали від Пенсійного фонду, Міністерства соціальної політики та обласних очільників, ми більше не могли допомогти додатково людям. 

• Я запитую, бо ми всі розуміємо, що чим довше триває війна, тим важче отримувати гроші від донорів. Як це впливає на здатність вашої агенції отримувати більше фінансування для українців, для підтримки ваших програм для нас? 

По-перше, ми маємо бути дуже вдячними за підтримку, яку ми отримали досі від урядових і приватних донорів. Моє головне повідомлення — це те, що мені кажуть українські люди. Саме це я передаю донорам. Люди кажуть: «Не забувайте про нас». Люди не хочуть бути забутими. Бути стійкими — це недостатньо. Так, стійкість важлива, але стійкість триває лише тоді, коли її підтримують. 

Верховний комісар ООН у справах біженців Бархам Саліх відвідав Україну в лютому, і те, що він сказав донорам: будьте впевнені та скажіть своїм платникам податків, що з того, що я побачив, допомога, яку отримала Україна, використовується дуже ефективно. Зокрема, в УВКБ ООН ми дійсно змінюємо життя і рятуємо життя. Ми дуже ефективні, тому що ми дуже зосереджені на допомозі у сфері захисту, а також на житлових програмах та грошовій підтримці. Він також сказав, що дуже важливо підтримувати рівень фінансування. Воно не повинно зменшуватися, тому що потреби зростають. 

• А щодо внутрішнього переміщення. Ви вже згадували деякі регіони. Де зараз найбільша кількість ВПО? 

Найбільша кількість — у Дніпропетровській, Харківській та Київській областях. Отже, ці три області, а потім три головні міста: Харків, Дніпро та місто Київ. Загалом близько 3,7 мільйона людей залишаються внутрішньо переміщеними в межах України. 

• З огляду на сильні російські атаки на енергосистему, чи бачите ви, що кількість ВПО зросла після посилення атак на енергетику? 

Ми відстежуємо ситуацію, також на кордонах. Ви знаєте, що щодня в мене є колеги та команди партнерів на 30 пунктах пропуску на кордоні тут. Ми моніторимо як людей, які виїжджають з України — і ми робимо це з 2022 року, — так і тих, хто повертається. Ми не побачили зростання кількості людей, які залишають країну. Можливо, були деякі переміщення всередині України, але з того, що ми бачимо, це були тимчасові переміщення. Тобто під час дуже холодних тижнів люди могли поїхати до родичів, але потім повертаються. 

Щодо людей, які виїжджають за кордон, можу сказати, що кількість людей, які виїхали з листопада, не зросла, але серед них частка тих, хто виїжджає через проблеми з енергією, відсутність опалення чи води, зросла. Отже, загальна кількість людей, які виїжджають — ні, не зросла, але причини, чому вони виїжджають, більше пов’язані з ситуацією в енергетиці, ніж раніше, включно з водопостачанням, чого, наприклад, ми ніколи не бачили в 2024 році. Тож причини, пов’язані з водою та енергією, згадуються частіше, і занепокоєння щодо водопостачання — це щось нове. 

• Щодо тих, хто виїжджає або є внутрішньо переміщеними, чи є якісь чіткі демографічні закономірності? Наприклад, це переважно молоді люди, люди похилого віку, діти, жінки чи певні типи домогосподарств? 

Немає такого, що переважає одна група чи інша. Ми бачили у вересні–жовтні трохи більше молодих чоловіків, які виїжджали, після зміни закону в серпні, але це не продовжилося. Найчастіше це сім’ї, родини з одним дорослим, також з дітьми, вразливі люди та люди похилого віку. 

• А як ви підтримуєте ВПО в Україні? Яка ситуація в транзитних центрах і колективних центрах зараз? 

У транзитних центрах люди не залишаються більше ніж на пару днів. І звісно, більшість евакуйованих не проходять через транзитні центри. Вони евакуюються самостійно, що, як ви знаєте, завжди дуже важке рішення для них. Для мене важко чути про життя, перервані цією війною. 

Але з тих, хто проходить через транзитні центри, лише дуже небагато оселяються у колективні центри. Ми не бачили великого зростання в цих колективних центрах, тож їх близько 1600, і в них живе приблизно 70 000 людей. Як УВКБ ООН — і я обговорювала це з Міністром соціальної політики, сім’ї та єдності України Денисом Улютіним — я хотіла б побачити, як ми можемо мати більш довгостроковий підхід до цих колективних центрів. Для людей у цих закладах я хотіла б, щоб ми зосередилися на наданні їм житла, щоб вони могли покинути колективні центри. 

І є ще одна група з особливими потребами — це люди, які залишаться в колективних центрах, тому що для них, наприклад, немає спеціалізованого догляду вдома. Тож ми працюємо з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності, щоб використати існуючі соціальні послуги — соціальну адаптацію, підтримане проживання тощо — і показати людям, що вони можуть жити самостійно, не перебуваючи в колективних центрах. 

У 2026 році ми працюватимемо над цим. Отже, довга відповідь на ваше запитання: зростання не було, але й зменшення кількості людей у колективних центрах не відбулося. І я думаю, одна з наших амбіцій — спробувати разом із владою знайти рішення для людей. Ми амбітні, але реалістичні — ми не зможемо знайти рішення для 70 000 людей, але навіть якщо це 3000, 5000 чи 500 — це дуже важливо. А якщо евакуації продовжаться і в колективних центрах з’явиться потреба прийняти нових людей, ми зможемо допомогти в цьому. І майте на увазі: 71% ВПО вже переміщені понад два роки, і багато хто переїжджав кілька разів. 

• На самому початку ви згадали, що ситуація, пов’язана з евакуацією, є складною. Чи це стосується всіх регіонів, де відбуваються евакуації, чи в деяких регіонах ситуація гірша — наприклад, на Запоріжжі чи Сумщині? 

Органи влади Донеччини повідомляли, що в 2025 році 115 000 людей покинули Донецьку область. У 2025 році ми, як УВКБ ООН, підтримали транзитні центри, через які пройшло 90 000 людей. Це більше, ніж раніше. Ми бачимо, що з початку цього року зросла кількість людей, які проходять через транзитні центри в Харківській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Влада Запорізької області відкрила транзитний центр у листопаді. Якби не було потреби, вони б цього не зробили. 

• Переходячи до біженців — це також дуже важлива частина вашої роботи — ваша колега Кароліна Ліндхольм Біллінг (Представниця УВКБ ООН в Україні у 2021–2025 роках) у 2023 році казала, що 80% біженців хочуть повернутися, а у вересні 2025 року, коли вона завершувала свою місію, сказала, що 60% біженців хочуть повернутися в Україну. Які цифри ви можете надати зараз? 

Насправді ми щойно завершили сьомий раунд Опитування УВКБ ООН щодо намірів у 20 європейських країнах, і результати будуть оприлюднені незабаром. Ми бачимо, що кількість людей, які мають намір повернутися, зменшується. Це не унікально для України. Я працювала в багатьох частинах світу, і завжди, коли ситуація з переміщенням триває роками, наміри повернутися зменшуються. 

Але те, що кажуть нам біженці, — вони дуже прагнуть повернутися, якщо ситуація покращиться. І щойно ситуація стане кращою, вони повернуться негайно. 

• Тобто чим довше вони перебувають за кордоном, тим менша ймовірність повернення… 

Так скрізь. Ви знаєте, те саме з сирійськими біженцями. Я багато років працювала в Африці. Завжди видно, що чим довше триває переміщення, тим менш імовірне повернення. Але все одно багато біженців з України, які брали участь у нашому опитуванні, кажуть, що дуже прагнуть повернутися. 

• Як фахівець, чи можете ви пояснити, які головні перешкоди для повернення людей додому, коли безпекова ситуація нормалізується? 

Біженці називають три головні речі — і внутрішньо переміщені особи в Україні кажуть те саме. Найголовніше — безпека (що щонайменше означає припинення вогню, а краще — справедливий мир). Окрім безпеки, вони називають три ключові елементи: житло на першому місці, засоби до існування (можливість знайти роботу) та доступ до послуг — насамперед школи для тих, у кого є діти, лікарні для людей похилого віку та подібні необхідні речі. І наші опитування показують, що 62% ВПО повідомляють, що їхні домівки зруйновані, пошкоджені або на окупованій території — це величезна перешкода. 

• На вашу оцінку, чи вірите ви, що до 3,5 мільйона біженців потенційно можуть повернутися в Україну? 

Ми розглядаємо різні сценарії. Згідно з опублікованим дослідженням, залежно від сценаріїв завершення війни / припинення вогню, від 2,3 до 3,5 мільйона біженців можуть повернутися. Точна цифра залежить від багатьох факторів. Звісно, у сценарії без припинення вогню чи тривалого миру кількість повернень у 2026 році залишиться дуже низькою. 

Водночас, як УВКБ ООН, одна з ключових причин, чому ми зосереджуємося на рішеннях для внутрішньо переміщених осіб у колективних центрах, — саме щоб бути готовими. Коли умови стануть безпечними, біженці зазвичай повертаються дуже швидко — більшість у перший рік. Вони не довго чекають, як тільки гарантують безпеку, велика кількість людей повертається майже одразу. За оцінками, близько 1,4 мільйона біженців вже повернулися та залишалися щонайменше три місяці, причому понад 300 000 вирушили до місць, відмінних від їхніх початкових домівок. 

Саме тому ми хочемо бути готовими. Робота, яку ми плануємо з Міністерством соціальної політики та обласною владою щодо людей, які зараз у колективних центрах, безпосередньо підтримуватиме й майбутні повернення біженців. Саме тому ми переходимо до довгострокових рішень паралельно з надзвичайним реагуванням. 

Ми зберігатимемо наші зусилля щодо надвичайного реагування стільки, скільки буде потрібно, щоб ми разом із партнерами могли негайно реагувати на потреби сімей, постраждалих від обстрілів та тих родин, які евакуюються. Водночас ми просуваємо рішення, і я вважаю, що в нас є сильні, практичні ідеї, як найкраще доповнити зусилля влади. 

• Якщо подивитися на поточний мирний процес і підготовку до можливого припинення вогню — на щось, на що ми всі сподіваємося найближчим часом, — як саме УВКБ ООН підходить до цього? Чи берете ви участь у створенні відповідної інфраструктури для повернення і як вам вдається поєднувати підтримку повернення біженців із рішеннями для внутрішньо переміщених осіб? 

По суті, УВКБ ООН зосереджується на трьох основних напрямах підготовки до потенційних повернень після досягнення миру. 

По-перше, ми розробили надійну модель прогнозування, яка показує, куди найімовірніше повертатимуться люди. Ця модель дає чітку картину потенційних напрямків повернення. На її основі ми активно спілкуємося з великими банками розвитку, Міністерством розвитку громад та територій, Міністерством соціальної політики, МВФ та іншими агентствами ООН, щоб поділитися нашими базовими припущеннями. Ключовий момент, який ми наголошуємо: мільйони можуть повернутися — навіть 2 мільйони — це значний приплив, — і Україні ці люди потрібні. 

По-друге, ми суттєво масштабуватимемо наші програми з житлом, щоб пропонувати довгострокові, стійкі рішення з різними варіантами. Ми дуже тісно співпрацюємо з Міністерством соціальної політики в цьому напрямку, і я мала зустріч з Міністерством розвитку громад та територій, щоб обговорити адаптовані підходи. Потреби дуже різні: хтось може дозволити собі купити нову квартиру, а хтось втратив усе. Пропонуючи різні шляхи вирішення житлового питання, ми відповідаємо на потреби відновлення — і це, мабуть, найсуттєвіший елемент нашої відповіді на ваше запитання. За підтримки УВКБ ООН загалом відремонтовано приблизно 55 000 домівок, що дало змогу сім’ям повернутися або залишитися у своїх домівках, а також надано матеріали для екстреного ремонту житла приблизно 565 000 людям. 

Ми також підтримуємо соціальну інфраструктуру. Наприклад, кілька тижнів тому в Миколаєві — і аналогічно в Херсоні — разом із моїм колегою з ПРООН ми відкрили відремонтований громадський та адміністративний центр у громаді, яка була тимчасово окупована в 2022 році, а потім під контроль уряду України повернулася. Цей центр тепер дає змогу мешканцям звертатися до місцевої влади, отримувати послуги та користуватися громадськими просторами, сприяючи відновленню зв’язків і відбудові. 

По-третє, наші команди, які працюють у сфері захисту — включно з юридичними експертами — допомагають уряду заповнювати прогалини через реформу законодавства та вдосконалення. Як вам відомо, Президент нещодавно підписав новий рамковий закон про основні засади житлової політики. Зараз ми працюємо з Кабінетом міністрів над розробкою підзаконних актів, включно з положеннями, адаптованими для внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих груп. Це частина нашої ширшої адвокації у сфері захисту та юридичної адвокації — і з 2022 року ми надали близько 700 000 правових консультацій, щоб допомогти людям відновити документи, підтвердити права власності та отримати компенсації. 

• Серед цих двох мільйонів або більше потенційних українців, що повернуться, яку частку, на вашу думку, становитимуть чоловіки? Воєнний стан суттєво впливає на це, і хоча це делікатна тема тут, якими висновками з подібних контекстів в інших країнах, де ви працювали, ви можете поділитися? 

Це гарне запитання. Тут є два аспекти. З того, що показує наша модель прогнозування — і що самі біженці казали нам в опитуваннях щодо намірів, — найімовірніше, першими повертатимуться більш вразливі групи. Тобто ми говоримо про людей похилого віку, жінок, осіб з інвалідністю та подібні профілі. Цікаво, що це також відображає більшість тих, хто спочатку виїхав з України — найвразливіші виїжджали першими. 

Водночас ми дуже сподіваємося, що настане мир, і разом із ним буде скасовано воєнний стан. Питання призову та мобілізації, очевидно, має вирішуватися владою з часом як частина будь-якого мирного процесу чи угоди. Зрештою, це рішення уряду України. 

• Чи означає це, що після потенційного припинення вогню — і врешті-решт після закінчення війни — ваша агенція зіткнеться з ще більшим обсягом роботи на місцях в Україні? 

Так, спочатку. Звісно, країні знадобиться масштабне відновлення фізичної інфраструктури, але УВКБ ООН бачить свою ключову роль у людському вимірі відновлення: підтримка реінтеграції тих, хто повертається, при цьому програми з відбудови житла залишаються критично важливим компонентом. 

Як ви знаєте, остаточним критерієм успіху для УВКБ ООН завжди є можливість покинути країну, закрити офіс, тому що потреби в захисті та допомозі задоволено, і ситуація стала стійкою. У мене була честь закривати кілька офісів за кар’єру, і щоразу це відчувалося як значно більше досягнення, ніж відкриття нового (що я також робила). Однак тут, в Україні, я вважаю, що, на жаль, у нас ще буде суттєва робота попереду. 

І звісно, не можна забувати про людей на окупованих територіях. Там також передбачаються важливі завдання: возз’єднання сімей, питання документів і цивільного стану, ризики безгромадянства, спори щодо житла та майнових прав — сфери, де УВКБ ООН має унікальну юридичну експертизу, якої немає в жодного іншого агентства ООН у такому ж ступені. 

Тож так, на жаль, контекст свідчить, що наша присутність і підтримка залишатимуться необхідними ще деякий час. 

• Переходячи до середньострокової перспективи — цього року і потенційно наступного — які головні цілі та бажані результати УВКБ ООН в Україні? Ви зазначили, що найбільший успіх агенції — це вихід із країни, коли потреби стійко вирішені. За умови продовження присутності тут, які конкретні досягнення ви вважатимете найбільш значущими? 

Перше, що я маю сказати, — це те, що сказав наш Верховний комісар під час візиту в Україну: насамперед ми прагнемо миру в цій країні якомога швидше — справедливого і тривалого миру. І також — я маю сказати це з самого початку — ми допомагатимемо стільки, скільки буде потрібно, будемо разом із народом України. Це номер один. 

Якщо ви запитаєте, що ми робитимемо в 2026 році: ми стоятимемо з народом України стільки, скільки нам потрібно. А якщо говорити про наше програмування, його можна описати як потрійне. 

Перше — зберігати надзвичайне реагування стільки, скільки потрібно — зосереджуючись на негайній підтримці після обстрілів, після переміщення чи евакуації: юридична допомога, консультації, психосоціальна підтримка та негайне реагування в сфері житла. Ви знаєте, усі ці дерев’яні плити, які прибиті всюди в Україні — половина з них наші. УВКБ ООН є найбільшим постачальником матеріалів для швидкого ремонту житла після ударів в Україні. Тож це залишається номером один: ми зберігаємо цю спроможність. І з 2022 року ми надали психосоціальну підтримку майже 325 000 людям, включно з негайною допомогою після обстрілів чи евакуації та довгостроковою підтримкою. 

Друге — працювати над рішеннями, зосереджуючись на довгостроковому житлі для внутрішньо переміщених осіб та інших, а також на соціальній інфраструктурі, пов’язаній із соціальними послугами. Це спирається на наш досвід: ми відремонтували домівки для близько 1500 сімей ВПО в сільській місцевості, які купили чи орендували житло, і підтримали реконструкцію соціального житла для ще 260 сімей. 

І третє — наша адвокація, як я пояснила раніше: підтримка уряду в його поточних реформах. Ось такий потрійний підхід ми реалізовуватимемо в 2026 році. 

• Переходячи до візиту Верховного комісара Бархама Саліха — його першого після нещодавнього призначення на посаду — Президент Володимир Зеленський після зустрічі зазначив, що хотів би, аби УВКБ ООН розширило свою підтримку. Зважаючи на те, що УВКБ ООН уже є одним із найбільших надавачів допомоги у багатьох секторах, які додаткові зусилля чи збільшення ви вважаєте найбільш впливовими? 

Минулого року ми надали на 400 000 послуг менше, ніж у 2024 році. Це не через обмеження нашої операційної спроможності; просто в нас було менше фінансування. Ми вважаємо — і це підтверджується тим, що люди кажуть нам на місцях, — що УВКБ ООН має дуже високий вплив. Якщо потреби зберігатимуться і якщо ми отримаємо достатнє фінансування, ми зможемо надати необхідну відповідь. 

У дуже оптимістичному сценарії, коли буде досягнуто припинення вогню, це дозволить нам майже негайно перенаправити ресурси з надзвичайної допомоги на довгострокові рішення, про які я говорила — особливо на житлові рішення. Однак якщо війна триватиме, нам доведеться зберігати ретельний баланс: продовжувати реагування в районах біля лінії фронту там, де тривають атаки та переміщення, водночас підтримуючи райони з великою концентрацією внутрішньо переміщених осіб і колективних центрів, і поступово знаходити стійкі рішення для цих людей. 

Зрештою, усе залежить від того, як розвиватиметься ситуація.