Тризуб – це спадкоємність і соборність: співавтор малого герба пояснив головні сенси символу України
Ексклюзивне інтерв’ю Андрія Гречила – співавтора сучасного малого Державного Герба України, історика і геральдиста, для відділу "Культура" агентства "Інтерфакс-Україна"
Автор: Ольга Левкун
— Пане Андрію, ви співавтор сучасного малого Державного Герба України. Який момент 1991–1992 років ви пам’ятаєте найяскравіше і що було найскладнішим у пошуку форми герба?
— Той період був, без перебільшення, непростим. Україна фактично останньою з колишніх республік затверджувала нову державну символіку, і це відчувалося в усьому: в напрузі, в суперечках, у постійній боротьбі за сенси. Було сильне політичне протистояння й опір, але зрештою його вдалося подолати.
І найскладнішим тоді було не “намалювати” знак - найважче було провести його через політичний процес ухвалення.
— Хто з людей при владі допомагав, а хто чинив супротив цьому процесу?
— Коли варіант наближався до розгляду на сесії, ситуація різко політизувалася. Комуністична більшість хотіла, аби в символіці було відображено “досягнення соціалізму”. Починалися скандали, звучали заяви, що “за це не проголосують”. У підсумку прийшли до компромісу: державі після референдуму потрібні були рішення “тут і зараз” - документи, дипломи, інституції. Тому ухвалили малий герб, а великий відклали “потім”. Тоді, за моїми спогадами, рішення підтримали близько 230 депутатів.
— А чому саме Тризуб? Чи були інші варіанти? І хто більше наполягав саме на ньому?
— Важливо розуміти: у Київській Русі не було “гербів” у сучасному геральдичному сенсі. Натомість існували княжі знаки, своєрідні родові/владні символи, які використовували на монетах і печатках. Саме тому, коли йдеться про тризуб, ми говоримо не про “герб Київської Русі”, а про княжий знак, який асоціюють із Володимиром Великим і який засвідчений джерелами (монети, печатки).
А вже в сучасній державній традиції цей знак став малим Державним Гербом: Верховна Рада 19 лютого 1992 року затвердила тризуб як малий герб і визначила його головним елементом майбутнього великого герба.
У державницькому сенсі це читається як тяглість: Конституційна норма прямо фіксує, що основним елементом Великого Державного Герба має бути “знак княжої держави Володимира Великого” (тобто малий герб).
Як національний/державний символ його актуалізували у ХХ столітті: зокрема в період Української Народної Республіки тризуб був прийнятий як державний знак/герб (у наративі того часу фігурує і роль Михайла Грушевського в обговоренні державного символу).
— Зараз багато говорять, що Тризуб “зашифровує” слово “воля”. Інші експерти це заперечують. Яка ваша позиція як профільного спеціаліста?
— Ці тлумачення вже з поля народних інтерпретацій. Справді існували версії про “монограму”, про “зашифроване слово “воля”, про різні поєднання імен. Але це - пізні нашарування: люди фантазували, писали, видавали літературу.
Тризуб у сучасному статусі малого Державного Герба зчитується як пряма тяглість державної традиції від княжої доби Києва: не як “міфологія”, а як опора на історичний знак, який у новій державі став юридично закріпленим символом.
Другий зміст - це соборність, для мене не менш важливий: Тризуб став знаком, який об’єднує різні регіони і різні історичні досвіди в одну державу. Він не “про одну епоху” чи “одну частину країни”, а про ідею спільного дому і єдиної політичної нації. Саме тому цей знак працює як державний символ - бо тримає разом і історичну тяглість, і єдність території та спільноти.
— Чому Україна досі не має Великого Державного Герба? І яка ваша професійна думка щодо цього?
— Великий герб - це, радше, атрибут монархічної традиції: у таких державах він слугує символом найвищої влади, а не щоденним знаком для всіх інституцій.
В українському випадку тема “великого герба” повернулася під час конституційних дискусій у парламенті, коли точилися найгостріші суперечки навколо державної мови, символів і статусу Криму. У пошуках компромісів тоді й закріпили норму, що Великий Державний Герб має бути.
Після ухвалення Конституції у 1996 році конкурси оголошували не раз, але жоден не привів до остаточного рішення. На мій погляд, ключова причина - брак чіткої концепції: що саме ми вкладаємо в поняття “козацька традиція”, яку роль має відігравати елемент Війська Запорозького - бути частиною щита, щитотримачем чи окремим символом у композиції. Без такої рамки будь-який конкурс легко перетворюється на “змагання ескізів”, а значна частина робіт виходить за межі геральдичних норм.
— Як би ви радили правильно організувати процес, якщо повертатися до питання Великого герба?
— Спочатку - визначити концепцію: публічні обговорення, експертні консультації, чіткий опис композиції й ролей елементів. А вже потім вже професійний конкурс серед художників і графіків, які працюватимуть у межах узгодженого концепту. Лише тоді можливе відповідальне затвердження.
— Чи потрібні Україні нові державні символи, “народжені війною”?
— Я не бачу потреби у нових державних символах. У нас уже є синьо-жовтий прапор, Тризуб, а також символи визвольних традицій у відповідному контексті. Питання радше в державній політиці репрезентації та в акцентах.
— А була у вашій роботі над гербом історія “за лаштунками”, про яку мало хто знає?
— Робота йшла в дуже напруженому режимі. Потрібні були технічні креслення, великі демонстраційні матеріали для показу депутатам. Працювали практично без перепочинку, щоб встигнути завершити пакет. І парадокс: майже не було фотофіксації — “ніхто цього не робив”; багато моментів тієї історичної роботи просто не зафіксовані.
— Ви відомий як один із найбільш продуктивних українських геральдистів. Скільки загалом символів ви створили
— Я зробив понад дві тисячі гербів і прапорів. І це не лише робота “для великих” областей чи міст. Дуже значна частина моєї практики пов’язана з тим, як виглядає Україна на рівні громад: районів, селищ і сіл, де символіка не просто “картинка”, а знак ідентичності, історичної пам’яті та локальної гордості.
Серед робіт символіка Івано-Франківської, Чернігівської та інших областей, а також окремих міст, сіл і районів Одещини. На Івано-Франківщині справді зроблено особливо багато: зокрема для Городенки, Коломиї, Калуша - фактично для більшості громад області. Для мене це важливо, бо геральдика на місцях - це про те, як країна формує своє обличчя в деталях.
— Що варто додати до шкільної програми про державні символи, щоб це було цікаво учням?
— Треба пояснювати не лише "що це", а й чому це важливо. Державні символи мають працювати не як формальна картинка в підручнику, а як усвідомлення того, що за ними стоїть історія, досвід і ціна. За право мати ці символи, піднімати прапор і відчувати себе частиною власної держави багато людей заплатили життям і про це треба говорити прямо, на конкретних прикладах.
Друге — це сучасний контекст. Символи не існують у вакуумі: під час окупації вони дуже часто стають першою мішенню. Українські прапори зривають, герби прибирають з установ, саму символіку намагаються витіснити з публічного простору, бо це маркер державної присутності й гідності людей. І школярі мають розуміти, чому так відбувається: символи - це про ідентичність, про приналежність і про право на власну державу.
Третє — це інформаційна війна довкола символіки. Паралельно завжди працюють маніпуляції: запускаються "повтори" дезінформації, вигадуються псевдоісторичні версії, перекручуються значення, підміняються поняття. Тому в програмі має бути елемент медіаграмотності: як відрізняти факт від вигадки, як перевіряти джерела, чому хтось навмисно атакує українські символи, і як працює пропаганда, коли хоче знецінити державну традицію.
І ще одна річ: дітям цікаво, коли є "живі" приклади. Варто давати завдання не лише на запам'ятовування, а на розуміння розібрати, як створювалися символи, що таке геральдичні правила, чому існують різні рівні символіки (державна, обласна, міська), як виглядають історичні джерела - монети, печатки, документи. Тоді символи стають не абстракцією, а зрозумілою мовою держави.
