В эксклюзивном интервью агентству "Интерфакс-Украина" глава бюро ВОЗ в Украине Ярно Хабихт рассказал о наибольших рисках, с которыми может столкнуться украинская система здравоохранения текущей зимой.

Автор: Анна Левченко

(на украинском языке) 

 

Як ви оцінюєте ситуацію в системі охорони здоров'я станом на сьогодні? Якими є основні зміни після 3 років війни? Якими є основні зміни зараз порівняно із довоєнним періодом?

Якщо говорити про функціонування системи охорони здоров'я в Україні, то ми спостерігаємо, що вона стала більш стійкою. Значною мірою це відбувається завдяки безперервній реформі охорони здоров'я, яка розпочалася під час війни у 2016 році. Національна система охорони здоров'я працює, адаптуючись до численних викликів, а в декількох сферах ‒ отримує навіть кращі результати, ніж це було раніше. Водночас, і тут немає сумнівів, система стикається із величезними викликами, особливо на фронті, через війну, яка триває 10 років. А це і щоденні удари по системі охорони здоров'я, і дефіцит кадрів та багато інших, про що я згадаю далі.

За 1000 днів війни ВООЗ верифікувала 2147 ударів по системі охорони здоров'я в Україні, які забрали життя щонайменше 197 медичних працівників та пацієнтів, а також призвело до поранення 676 медичних працівників та пацієнтів. Більше 40% ударів нанесено по первинній ланці медичну допомогу, яка є вхідними воротами для пацієнта до решти системи охорони здоров'я, включаючи направлення на спеціалізовану допомогу та призначення ліків за Програмою «Доступні ліки» (ПДЛ).

У зв'язку із наростанням потреб в охороні здоров'я, більшої уваги вимагають дві сфери. Перша ‒ це всеукраїнська програма психічного здоров'я, ініційована першою леді України Оленою Зеленською. Друга ‒ це реабілітація поранених пацієнтів і тих, для кого лікування хронічного захворювання було відкладено, наприклад, пацієнтів з інсультом.

Також ми входимо в зимовий сезон, який, за прогнозами, буде найсуворішою зимою, якщо атаки на інфраструктуру продовжаться. У нещодавній доповіді ООН чітко зазначено, що удари по енергетичній інфраструктуру ‒ це удари проти цивільного населення.

У холодну пору року вразливі групи населення по всій країні потребують підтримки. Такі зусилля повинні включати розширення охоплення вакцинацією по мірі наближення зими з очікуваним зростанням частоти респіраторних інфекцій, забезпечення закладів охорони здоров'я альтернативними джерелами тепла та електроенергії, а також впровадження стратегій реагування на випадки втрати опалення та електропостачання, які мають вирішальне значення для пом'якшення ризиків та забезпечення благополуччя постраждалих груп населення.

Якою є ситуація з доступом до медичної допомоги на прифронтових територіях? Якими є виклики? Чи є доступ до спеціалізованої та стаціонарної медичної допомоги?

Як я вже згадував раніше, країна стикається із проблемою дефіциту медичних працівників, особливо на прифронтових територіях та в сільській місцевості. Якщо говорити про прифронтові території,  під час їх відвідування, я відмітив, що лише кожен третій медичний працівник продовжує там працювати, порівняно з довоєнною ситуацією. Тому зараз нам потрібно інвестувати в робочу силу, включаючи навчання та мотивацію нових медичних працівників.

Скорочення кількості медичних працівників не є новою проблемою. Україна втрачає близько 3%, або 5 тисяч своїх лікарів щорічно, починаючи з 2019 року. Деякі ключові спеціальності, пов'язані з травматологією, епідеміологією та психічним здоров'ям, мають дефіцит лікарів. З 2017 року кількість медсестер скорочується приблизно на 6%, що становить близько 11 тисяч медсестер на рік. Останніми роками, після початку війни, дане скорочення пришвидшилось.

Основні проблеми в найбільш постраждалих регіонах були пов'язані із вартістю ліків (46%), вартістю лікування (26%) та часом доїзду до закладів охорони здоров'я (27%), оскільки деякі з них можуть бути знищені. За координації з Міністерством охорони здоров'я та місцевою владою ВООЗ почала встановлювати модульні відділення первинної медичної допомоги в прифронтових громадах, де медичні заклади були пошкоджені або знищені. Наразі ми вже встановили близько 30 таких модулів, які повноцінно функціонують як заклади охорони здоров'я у 5 областях. І ця робота триває.

Для підтримки вразливого населення ми розповсюджуємо набори безрецептурних препаратів із необхідними ліками та медикаментами серед сімей та домогосподарств, які проживають у важкодоступних районах на прифронтових територіях, де відсутні аптеки.

Загалом, за ці 1000 днів ВООЗ доставила в Україну 4500 метричних тон різних засобів. Ці постачання включають набори для допомоги при травмі для виконання невідкладної хірургії, а також інші види наборів, основні ліки, інші критично важливі матеріалів, включаючи близько 140 машин швидкої допомоги, 50 автобусів для проведення вакцинації, обладнання для лабораторій та лікарень.

Чим відрізняється організація роботи ЗОЗ на прифронтових територіях? Чи евакуюється медичне обладнання? Чи є дані про втрати обладнання в лікарнях після окупації територій? Чи існують міжнародні механізми компенсації або повернення цього обладнання в Україну?

Дозвольте почати з пріоритетів, якими, безумовно, є люди. Евакуація медичних працівників у безпечніші місця є набагато важливішою, ніж евакуація обладнання, яке може бути надане і надається партнерами, включаючи ВООЗ. Так сталося, наприклад, деякий час тому з командою модульного закладу первинної ланки в с. Липці Харківської області, який був зруйнований, коли сили Російської Федерації зайняли цей район. Медичні працівники з цього модульного закладу первинної ланки зараз працюють в іншій громаді.

Працівники міжнародних гуманітарних організацій також є невід'ємною частиною медичних працівників та системи охорони здоров'я України. Вони підтримують надання основних послуг, проведення тренінгів та підвищують потенціал місцевих медичних працівників, де війна зменшила їх кількість. Через Гуманітарний кластер охорони здоров'я ВООЗ координує роботу близько 125 національних та міжнародних організацій в Україні, щоб максимізувати підтримку в прифронтових районах. Але проблеми залишаються.

За оцінками Світового банку, уряду України, Європейського Союзу та Організації Об'єднаних Націй, загальні потреби сектору охорони здоров'я у відновленні та відбудові до кінця 2023 року становитимуть понад 14 мільярдів доларів США, а першочергові потреби у сфері охорони здоров'я у 2024 році становитимуть 873 мільйони доларів США. Дані витрати передбачають відновлення кращих принципів, включаючи перехід до більш низької енергоємності, сучасних стандартів, включаючи стійкість до змін клімату, інклюзивний дизайн тощо.

Крім того, незважаючи на досвід інших країн, відновлення України розпочалося ще у 2022 році. До цього процесу долучилася міжнародна спільнота та міжнародні організації. Дана підтримка України буде продовжуватися.

Як система охорони здоров'я готується до зими? Чи готові ЗОЗ надавати складну медичну допомогу в умовах можливих відключень електроенергії? Якими є найбільші виклики зараз? Який дефіцит електроенергії для забезпечення медичних закладів? Як змінилася ситуація порівняно з минулим роком?

З огляду на майбутні загрози протягом майбутньої зими ВООЗ разом із Міністерством охорони здоров'я та партнерами підтримує забезпечення автономності закладів охорони здоров'я.

За нашою інформацією, найбільше проблем з енергопостачанням, опаленням та водопостачанням у прифронтових регіонах. Найбільш серйозні проблеми були відзначені в Харкові, Миколаєві та Херсоні, де близько 30% об'єктів зазнали значних збоїв у роботі.

Незважаючи на проблеми, більшість закладів (93%) мають плани на випадок надзвичайних ситуацій, а 79% ‒ провели навчання щодо потенційних проблем із постачанням під час зимового періоду. Готовність до проблем з електроенергією помітно висока, і лише 5% об'єктів висловлюють занепокоєння з приводу їх енергетичної готовності. В той же час, більше занепокоєння викликає наявність опалення (19%) та води (20%).

Для забезпечення лікарень незалежними джерелами тепла на альтернативному паливі, ВООЗ встановлює незалежні модульні опалювальні установки для безперебійного надання медичних послуг взимку та під час можливих відключень електроенергії, що створює стабільне та безпечне середовище для пацієнтів. Чотири таких установки вже встановлені у Харківській, Чернігівській та Одеській областях, ще п'ять перебувають в процесі монтажу.

Підсумовуючи, можу припустити, що країна наразі краще підготовлена до можливих майбутніх викликів.

Наскільки серйозною є проблема АМР? Які існують рішення? Чи проводяться консультації з міжнародною та вітчизняною фармацевтичною ґалуззю? Чи існують наукові дослідження для подолання цієї проблеми? Чи є розрахунки витрат, що пов'язані з подоланням/вирішенням проблеми антибіотикорезистентності?

Україна має високий тягар АМР, і війна загострює це питання з наступних причин.

Ми спостерігаємо збільшення кількості інфекцій, які потребують лікування антибіотиками, включаючи поранення внаслідок бойових дій, а також інших позалікарняних інфекцій, таких як пневмонія тощо. У той же час лікарні мають обмежені можливості для впровадження високих стандартів профілактики інфекцій та інфекційного контролю, одночасно маючи обмежені людські ресурси та високий наплив пацієнтів. Також під час отримання медичної допомоги пацієнтам доводиться змінити кілька закладів охорони здоров'я, що також сприяє поширенню інфекцій, що пов'язані з наданням медичної допомоги, та АМР.

Якщо говорити про способи вирішення проблеми АМР, нам потрібно почати з системи епіднагляду, щоб точно знати, наскільки масштабною є дана проблема. МОЗ затвердило кілька наказів, які визначають підходи до епіднагляду за АМР, збору даних та звітування. Україна, незважаючи на війну, змогла розширити свою мережу епіднагляду, і наразі ВООЗ підтримує запровадження ґеномного епіднагляду за АМР, що надасть більше даних. Серед основних проблем ‒ обмежені можливості мікробіологічних лабораторій та нестача людських ресурсів.

Проблема АМР не може бути вирішена за допомогою окремих рішень. Необхідні вдосконалення клінічних настанов та їх дотримання, профілактика інфекцій, включаючи вакцинацію та інфекційний контроль, а також зміна культури. Це підкреслює необхідність вирішення проблем та зміцнення систем охорони здоров'я в цілому. У нас є надійні та достовірні докази того, що є дієвим для зменшення тягаря АМР. Також маємо чудові приклади з різних країн (напр., країни Скандинавії). Водночас, ми розуміємо, що впровадження практик, заснованих на доказах, вимагає часу, ресурсів та високого рівня рішучості.

Як ВООЗ оцінює фармацевтичний ринок в Україні? Чи є дефіцит певних груп препаратів? Чи можуть українські виробники задовольнити всі потреби ринку? Наскільки ефективними можуть бути певні міжнародні програми допомоги у разі дефіциту ліків? Наскільки міжнародні організації готові задовольнити потреби України?

Доступ до лікарських препаратів є давньою проблемою в Україні, яку ми спостерігаємо стільки, скільки маємо дані в цій сфері. Близько половини всіх коштів, які люди витрачають на здоров'я з власних бюджетів, йдуть на ліки. Отож, витрати на ліки є одним з двох основних факторів (разом зі стаціонарною допомогою) фінансових труднощів для українських сімей.

Доступ до ліків не можна забезпечити короткостроковим екстреним рішенням. Ця проблема вимагає комплексного підходу до побудови стійкої фармацевтичної екосистеми. Вона включає узгодження з нормами ЄС для забезпечення стандартів якості та безпеки до моменту вступу в ЄС. Зараз цей процес триває.

НСЗУ взяла на себе управління Програмою медичних гарантій (ПМГ) та її супутньою програмою ‒ Програмою «Доступні ліки» (ПДЛ) ‒ яка надає можливість громадянам України отримувати групи ліків безкоштовно або за невелику додаткову плату.

На 2024–2027 роки пріоритетами НСЗУ є розширення охоплення для серцево-судинних комбінованих препаратів, засобів медичного призначення, психічних та поведінкових розладів, пероральної терапії діабету та антикоагулянтів.

Війну погіршила ситуацію. Водночас, на основі опитування населення ми бачимо, що є позитивні тенденції, якщо порівнювати 2022 та 2024 роки. Наприклад, у вересні 2022 року 22% домогосподарств не могли придбати ліки, коли це було необхідно, порівняно із 6% у квітні 2024 року. Тим не менш, загалом 81% домогосподарств зазначали, що вони відчувають певні труднощі із отриманням ліків. Основною проблемою є зростання цін на лікарські засоби: під час проведення оцінки медичних потреб ВООЗ 71% респондентів зазначали, що стикалися із такою проблемою.

Наша команда також підтримує МОЗ, місцеві органи та громади використовуючи системний підхід, оскільки це є основним способом забезпечення наявності та доступності лікарських засобів на загальнодержавному рівні.