Притула: "Голос" стає платформою для об’єднання
Ексклюзивне інтерв’ю кандидата в міські голови Києва, заступника керівника партії "Голос" Сергія Притули інформаційному агентству "Інтерфакс-Україна"
Останніми днями у всій країні і Києві зокрема спостерігається значне збільшення кількості захворілих на COVID-19. Ви бачите якісь суттєві помилки у тому, як саме місцева влада у столиці на чолі з Віталієм Кличком протидіє пандемії?
Дуже важко говорити про якісь промахи чи недопрацювання виключно крізь призму роботи міського голови, Київради і відповідного профільного департаменту. Все-таки пандемія – це не спалах якогось захворювання на обмеженій території, в межах якогось міста - у нас величезна проблема на всеукраїнському, державному рівні. Біда починається з того, що за останні 6 місяців, відколи у нас були введені карантинні заходи в країні, у нас було створено великий COVID-фонд, фактично півроку всі тільки і говорили: "Буде друга хвиля, буде друга хвиля, буде друга хвиля" - от вона прийшла і всі такі: "Овва! Друга хвиля прийшла, що ж його робити? У нас ліжка в шпиталях закінчуються". Чому не були заздалегідь попередньо розгорнуті якісь додаткові потужності?
Ми коли дивилися навесні відеоматеріали з Іспанії, Італії, Франції чи США, де в спортзалах навіть розгортали додаткові ліжко-місця для людей, які потребували шпиталізації, то думали: "Як круто вони це зробили". Що було зроблено у нас?
Можна звичайно спихувати на міського голову багато чого, розказувати про якісь недопрацювання, але відверто, мені здається, що все-таки більше критики повинна отримувати центральна влада і зокрема уряд. До пана Кличка у мене більше запитання не тільки по тому, що не зроблено для системи охорони здоров’я в столиці, а радше такий, моральний аспект.
Я чесно скажу, позавчора шукав, як звати цю людину, зараз поставлю вам питання. Ви знаєте хто така Валентина Григорівна Гінзбург?
На жаль, ні.
Бачите, от і я не знав. А знаєте, чому ми знаємо? Тому що всі брифінги про те, що робиться з коронавірусом у Києві і як місцева влада з ним "успішно" бореться проводить не керівник департаменту охорони здоров’я КМДА Валентина Григорівна Гінзбург, а Віталій Володимирович Кличко.
Для мене абсолютно зрозуміло, коли я кожного дня на екранах бачу Максима Степанова (міністр охорони здоров’я - ІФ), який проводить брифінги і розповідає, що робиться в країні з COVID-19, бо він керівник профільного міністерства – це його парафія. Шмигаль не виходить кожного дня розповідати людям про боротьбу з коронавірусом, це робить міністр охорони здоров’я. Чому не керівник профільного департаменту КМДА кожного дня розповідає людям про те, як місто бореться з COVID-19, а це робить Кличко? Це, мабуть, питання до його технологів. З іншого боку це зрозуміло - якщо поспостерігати, як видозмінювалися брифінги Кличка, то ви побачите дуже красиву історію: перші кілька місяців він реально виходив і розказував виключно про коронавірус, вселяв впевненість і направду, громада, коли їй страшно, а COVID – це страшно, вона намагається гуртуватися навколо когось – цим і пояснюється достатньо високий ріст рейтингу міського голови. Це при тому, що більша частина киян вважає, що у місті далеко не все гаразд і перераховує надцять проблем, але у страшні часи люди гуртуються, шукають собі лідера і намагаються навколо нього об’єднатися. І коли цих людей назбиралася критична маса, ці брифінги почали перетворюватися на передвиборчу кампанію: "Ми починаємо з COVID, а закінчуємо тим, скільки шляхопроводів, мостів і тд ми відремонтували, скільки ще відремонтуємо і як ми взагалі перетворимо це місто на "город-сад". Це, чесно, дуже не пасує такому великому чемпіону, як Віталій Володимирович.
Цим займаються і міські голови у інших регіонах України.
Я зараз менше за все переймаюся тим, що говорять керівники в інших містах – я в Києві живу. Вибачте за банальну риторику, але я тут живу і мене бентежить те, що відбувається в столиці. Хоча я не кажу, що байдужий до того, що робиться у інших регіонах.
Міністерство охорони здоров’я прогнозує, що ми можемо отримати ту ситуацію з поширенням коронавірусу, яку мали Іспанія і Італія навесні. Раніше всі обговорювали "другу хвилю" захворювання, тепер – новий локдаун (жорсткий карантин - ІФ). Це ляже на плечі в тому числі і місцевого бюджету: робота громадського транспорту, закриті підприємства і тд. Чи витримає Київ потенційний локдаун? І чи здатна місцева влада зберегти баланс між обмежувальними заходами і можливістю для людей, бізнесу та міста заробляти гроші?
Боюся, що це буде дуже важко, і в принципі я не виключаю, що можливо будуть запроваджені максимально строгі карантинні заходи і можливо повториться локдаун. Але все-таки я би волів бачити більш розумну політику, яка буде зводитися до наступного: хто може працювати – нехай працює, тобто потрібно забезпечити всі умови, щоб люди мали можливість працювати. Тому що, коли ми дивимося на державний бюджет наступного року, в якому "дірка" на 300 мільярдів гривень – я поняття не маю, як, чим і в який спосіб вони збираються її затикати – і коли ти бачиш таку "сяючу чорну діру" в державному бюджеті, то розумієш, що місцевим бюджетам центральна влада не допоможе абсолютно нічим і вони повинні сподіватися виключно на себе. Якщо ми зараз знову все зупинимо, місто недоотримає дуже багато грошей, і в результаті недоотримають свій сервіс і все, що пов’язане з життєдіяльністю, бюджетники, пенсіонери і тд. Тому потрібно забезпечити людям можливість ходити на роботу в тих сферах, де це вкрай необхідно для наповнення державного і місцевого, насамперед, бюджету.
Як киянин, ви напевно помітили, що з початком карантину у столиці почалися реконструкції інфраструктурних об’єктів: доріг, мостів і тд. В чому ви бачите причину інтенсифікації реконструкції об’єктів комунального господарства під час дії обмежувальних заходів?
Та слава Богу, що реконструюють. Я обома руками за, навіть якщо це передвиборчий піар, будь-ласка. Вибори закінчаться, а дорога залишиться – нехай піаряться з усієї сили.
У нас в принципі країна така, дуже казкова. Я намагався загуглити і подивитися, де в світі ще є такі приклади, кого ми наслідуємо, коли створили величезний фонд для боротьби з COVID-19 і боремося з пандемією таким чином, що ремонтуємо дороги – у нас "Велике будівництво" відбувається не в останню чергу завдяки коштам з COVID-фонду. Це просто істерика, якщо чесно. Те саме, що для того, аби вилікувати хвору бабусю, онук бере абонемент в тренажерний зал. Здавалося, як це пов’язано? Ти качаєш "залізо", а в тебе бабця хвора. Але, якщо ти поїв і шапці, то і бабця щаслива і одужує.
Активність по Києву звичайно зросла від весни – це очевидно. Останні роки 3-3,5 я такої активності геть зовсім не помічав, коли поки що міський голова тільки приступив до своїх обов’язків, то в перший рік у нього було дуже багато азарту: горіли очі і він дійсно намагався щось робити. Потім "рутина", назвемо це політкоректно, його трошечки "закутала в ковдру", створила йому "теплу ванну" і місто перейшло до зовнішнього управління. Зараз очевидно, що за останні півроку потрібно було закріпити імідж "міцного господарника", а для цього потрібно одягнути каску на голову і приходити на якісь інфраструктурні об’єкти, які відновлюються, чим власне чинний міський голова регулярно займається: кожного тижня він кудись приходить, неважливо, чи закінчена робота, чи не закінчена – важливо прийти туди в касці на голові і показати всім, що ти "міцний господарник". Радянщина, якщо чесно.
У "Слузі народу" спершу говорили про те, що Верховна Рада розгляне проект закону "Про столицю" ще до виборів, однак відмовилися від цієї ідеї. Тепер законопроект № 2143-3 будуть ухвалювати вже після виборчого процесу. Це означає, що норми акту набудуть чинності вже у наступному скликанні Київської міської ради та за каденції столичного градоначальника. Як ви поставилися до наміру ухвалити новий закон "Про столицю" за кілька тижнів до дня голосування і як ви оцінюєте ті положення, які закладені в документі, і більшість з яких позитивно оцінена у висновку Ради Європи?
Я не читав висновки експертів з Ради Європи. Я маю власне уявлення, і є позиція партії "Голос", зрештою, по законопроекту "Про столицю". Якщо я не помиляюся, то "слуги" хочуть закріпити розділення повноважень міського голови і голови КМДА, чим вони фактично підтверджують те, що зробив у 2010 році Віктор Янукович. До цього, мені здається, філософія містоуправління була абсолютно зрозуміла. Чому Київ має відрізнятися від Харкова, Одеси, Львова – будь-якого іншого міста, де є міський голова, міська рада і її виконавча служба, яка реалізовує політику міського голови і міської ради. У нас все з точністю до навпаки, тому що КМДА і її керівник має більш серйозні повноваження і власне дублює повноваження міського голови. Я думаю, що це вершина абсурду, коли керівників РДА (районних державних адміністрацій - ІФ) в Києві призначає Офіс президента, коли за якісь посади відповідальний уряд. Чому Офіс президента має киянам призначати якихось керівників. Я пам’ятаю, що в інтерв’ю Денису Бігусу Кличко на питання: "Чому саме ця людина стала головою Київблагоустрою?" відповів: "Цю людину я взяв за рекомендацією голови Офісу президента". Тепер це називається словом "рекомендація", тобто ми не кажемо: "Ви знаєте, мені треба було зберегти свою посаду, треба було залучитися підтримкою Офісу президента, щоб мені не поставили когось на голову КМДА і не заблокували перед виборами роботу і тоді я б "злетів" з цієї посади і тому для відкупу я мусив віддати кілька цікавих потоків". Ні, кажуть: "Я взяв його на роботу за рекомендацією голови Офісу президента". Це не нормально, кияни мають вирішувати, хто ними повинен керувати і власне "Голос" подавав законопроект, який мав повернути ту систему містоуправління, яка була до 2010 року і була абсолютна чітка, прозора і зрозуміла, але його "завернула" "моно більшість" і до розгляду він не дійшов.
На моє глибоке переконання, не можна розділяти повноваження Київського міського голови і голови КМДА, бо якщо на цих посадах будуть дві різні людини, то це очевидно призведе до управлінського колапсу. І в принципі, спочатку влада заявляла одне, а в результаті виходить зовсім інше. Всі розуміють важливість Києва, це окрім того, що просто велике місто – це ще й столиця, і посада Київського міського голови не тільки управлінська, вона ще й політична. Звичайно, не контролювати Київського міського голову не хоче жодна влада – надто серйозний трамплін в політичному житті. Тому, тримати десь якийсь "Дамоклів меч" над головою мера, щоб він не сіпався і не наривався – тут логіка Офісу президента і президентської фракції цілком зрозуміла.
Якщо ви станете мером Києва, а відповідно і головою КМДА, то вам доведеться домовлятися і з урядом, і з президентом для того аби місто отримувало те, що йому потрібно: якісь додаткові кошти, субвенції з державного бюджету і тд. Як ви, представник опозиційної партії, плануєте вибудовувати цю комунікацію, оскільки ми бачили, наскільки проблематично це виходило у Віталія Кличка з попереднім очільником Офісу президента, що позначалося на Києві і роботі його інституцій?
Дуже просто. Ми зараз говоримо про те, що Київський міський голова протистояв Офісу президента і самому президенту, а журналісти-розслідувачі говорять про те, що одна група забудовників протистояла іншій. Боротьба має розпочатися саме з того, що за тобою не повинні стояти якісь кримінальні елементи, люди, яким ти щось винний і чимось зобов’язаний. Люди починають бути винними і зобов’язаними з передвиборчої кампанії. Мені наприклад абсолютно спокійно дихається, тому що я не взяв ні копійки грошей ні від жодного забудовника, ні від жодного власника маршруток, який перевозить пасажирів Києвом. Тобто немає ніяких "схематозніків", "обкатчиків", "рєшал", які дали мені "бабло" і я би мав його відпрацьовувати, коли б прийшов до влади, чи коли б завів певну кількість людей до Київради. В мене в списку немає жодної людини, яка комусь щось винна.
Дуже складно мабуть уникнути спокуси, коли тобі приходять і кажуть: "Ти не переймайся, вся твоя кампанія буде проплачена не з твоєї кишені – тобі не потрібно ні за що переживати". Мені це пропонували впродовж останніх 6 місяців, у мене було дуже багато зустрічей з різними людьми: і з політиками, і з бізнесменами, були неодноразово пропозиції. Це дійсно дуже спокусливо, коли тобі дають величезну суму кешем (готівкою - ІФ), якої ти ніколи в житті не бачив, але розумієш, що є таке поняття як токсичність, і ти кажеш: "Хлопці, дякую, але не зараз і не сьогодні, з усією до вас повагою. Вибачте, ні". Тоді вони беруть і несуть ці гроші в інше місце.
Коли ти не виступаєш в інтересах чергової групи забудовників, адже Київ це просто "золоті" мільярди в цій царині, а від імені міської громади, тобі буде набагато легше домовлятися з центральною владою, особливо відчуваючи те, що на громаду можна спертися у вирішенні якихось питань. Дуже часто недооцінюють киян люди, які чи керують містом, чи керують державою. Кличкові страшно, що його позбавлять посади в той чи інший спосіб, або скують йому руки і призначать когось головою КМДА, а він перетвориться на "британську королеву" - буде ходити і перерізати стрічки. Чому йому страшно? Тому що підтримка киян у нього наче і є – віртуальна, але в реальності, якщо почнеться якийсь, перепрошую за сленг, "двіж" - за нього ніхто не вийде. А я точно знаю, що в разі, якщо мені буде потрібно буде відстояти інтереси киян, я виведу на вулицю не одну тисячу людей – ми можемо "приперти до стінки" як парламент, так і Офіс президента для того, щоб відстоювати не свої політичні інтереси, а для того, щоб вони нарешті почали робити для киян те, що мають робити.
У ЗМІ писали, що у червні ви мали ряд зустрічей з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком та президентом Володимиром Зеленським. Ви частково підтвердили це в одному з своїх нещодавніх інтерв’ю. Про що ви говорили на цих зустрічах?
Я спілкувався і з президентом, і з головою його офісу, і з Петром Олексійовичем Порошенком – я за останні півроку так багато наспілкувався, навіть не здогадувався, що Притула настільки всім потрібний. За останні 6 місяців я став чимось на кшталт must have person.
Я навряд чи поділюся з вами тою риторикою, яку я чув від вищезгаданих осіб, бо все-таки ці зустрічі відбувалися на їх прохання і за їх запрошенням, тому не дуже коректно оповідати те, з чим вони до мене зверталися.
Я завжди приходив до людей зі своїм порядком денним. З керівником Офісу президента ми дуже багато говорили про актуальні справи по громадським активістам, про те, як не розслідуються або розслідуються криво важливі справи – це і по вбивству Шеремета, тому що та трійка людей: Яна, Юля та Riff (Яна Дугарь, Юлія Кузьменко і Андрій "Riffmaster" Антоненко - ІФ) – справа проти них шита "білими нитками". Ми розуміємо, в якій скрутній ситуації президент, тому що такої "підстави", як прийти на брифінг керівника МВС у супроводі генпрокурора і фактично легітимізувати фальсифікацію справи – це треба було ще постаратися, не знаю, хто йому тоді так "нашептав на вухо": чи тоді ще був Богдан, чи вже Єрмак – це була "штанга" і вони не знають, як зараз з неї виплутатися.
Ми говорили про справу Катерини Гандзюк, Сергія Стерненка - говорили багато про що. Не можу сказати, що десь я там повпливав на якісь речі, але я страшенно радий, що частина з того, що ми проговорювали, вона матеріалізувалася – ну, принаймні поки що Мангер (Владислав Мангер – голова Херсонської облради, підозрюваний у справі про вбивство Катерини Гандзюк - ІФ) сидить. Тому що в мене було тільки одне запитання: "Пацани, а ви взагалі за кого? За "наших", чи за "німців"?". Якщо ви садите волонтерів, активістів, військових і не саджаєте "нашкварених", то ви з ким по один бік барикад? Ви хочете, щоб до вас не було претензій? Тоді якось тримайте баланс, інакше в один чудовий день у вас під вікнами буде дуже багато людей з фаєрами – це очевидно.
Вищезгадані особи пропонували вам долучитися до своїх політичних партій та представляти їх на місцевих виборах?
Чи були якісь пропозиції з боку людей, про яких ми говоримо? Так, вони були. Чи стосувалися вони київських виборів? Вони стосувалися набагато глобальніших справ. Чи були мені пропозиції балотуватися на посаду Київського міського голови під прапорами інших політичних сил? Так, були, але я завжди всім вчасно відповідав, що мама з татом мене виховали порядним чоловіком і я не стрибаю з "кочки на кочку" в межах одного політичного року.
Вони на мене всі дивляться такими круглими очима, бачать перед собою якогось парубка, який не вкладається в їх систему координат. Я їм кажу: "Друзі, я член політради партії "Голос", я заступник голови партії. Чому ви думаєте, що маю зараз все кинути і піти з вами на вибори?". Вони мені говорять: "Слухай, ну ти як перший день народився, наївний чи що? Це нормально", а я відповідаю: "Ну може вам це нормально, але не мені", тому що відкриєш біографію якогось середньостатистичного українського політика і за 15 років він поміняв 5 політичних сил. Для них це нормально, для мене – зовсім не нормально. Я не знаю, що мало би трапитися, щоб я, особливо після того, як Святослав Іванович склав мандат, зібрав усіх партійних, фракцію, центральний апарат і сказав: "Ну що, дякую, цей рік з вами було цікаво, але тепер я піду до політичних опонентів чи навіть до людей, з якими у нас спільна ідеологічна платформа, але вони не friendly, бо мені здається, що з ними у мене більше шансів". Так не робиться.
Засновники та активісти ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?" Роман Синіцин та Павло Петриченко, блогер з псевдонімом Антон Ходза, а також ряд політтехнологів, зокрема Олексій Ковжун, працюють у вашому штабі.
Дивіться, у мене немає політтехнологів.
Добре, вони виступають консультантами?
Та навіть консультантом складно назвати. Ми просто с Ковжуном давно знайомі, він в принципі в Києві така, культова постать, і мова не про політичне життя. Ми, власне, спершу на цій ниві з ним і познайомилися. Я просто вважаю, що не маючи якогось постійного політконсультанта чи ще когось, тупо відмовлятися від того, щоб вислухати якусь розумну людину. В Ковжуна, слава Богу, з мозком все гаразд, і подекуди він може мене набрати, або я, його і щось запитати, але це не є історія, що я кожного дня прихожу в офіс і він тут прикутий ланцюгом сидить і відпрацьовує якісь гроші - ні. В мене взагалі до цього свій окремий підхід: мене не цікавить робота і думка одного окремо взятого консультанта, для якого я черговий проект. Я намагався і буду намагатися оточувати себе людьми, зліпленими з тої самої глини, що і я сам, людьми, яким я небайдужий і які хочуть зі мною щось робити: не просто відпрацювати якусь кампанію і піти далі. Ви думаєте, що мені не пропонували послуги різних технологів і тому подібного? Я коли приходжу і зустрічаюся з людиною, вона виймає ноутбук і каже: "Я для тебе придумав стратегію". Ти дивишся і думаєш, що ця стратегія може підійти для Васі, Петі, Колі та Галі, можливо для тебе. Ти дивишся на людину і розумієш, що вона просто бачить в тобі можливість заробити "бабки" і через півроку працювати з іншими людьми.
На всіх моїх роботах, якими я займався, я завжди казав: "Мені вкрай важко працювати з людьми, яких я не люблю, або які не люблять мене". Чорт забирай, але глобальні речі вирішуються! Все хороше має створюватися в любові – всі інші емоції деструктивні. Любов породжує щось світле і велике. В цьому сенсі мені максимально зручно спілкуватися і придумувати якісь ходи на майбутнє з хлопцями, яких ви перерахували.
З Ромою Синіциним ми знали про інсування один одного з 2014 року, хоча дивно, що не перетиналися раніше, тому що він був в фанатському середовищі, я трошки з ультрас товаришував і десь ми мали за кордоном на виїздах зустрітися, але перший раз побачилися на "Фасаді" - це була така позиція наших бійців у Луганській області. Я не пам’ятаю, що я там привозив хлопцям, здається там "айдарівці" стояли, і тут мікроавтобус "підлітає", виходить кремезний хлопець, ми привіталися, бо знали один одного по Facebook. Далі почали перетинатися по футболу і тд, та коли вони заснували ініціативу "Хто замовив Катю Гандзюк?".
Знаєте, я ж насправді теж переживаю за ці справи, просто не завжди свічуся у публічному полі. Багато активістів знають, що мене краще застосовувати вже як важку артилерію на якихось етапах, де потрібно вести перемовини з можновладцями. Так як це було з Ромою Ратушним (активіст, засновник ініціативи #SaveProtas - ІФ), за яким полювали люди Корбана (Геннадій Корбан – бізнесмен, заступник керівника Дніпропетровської ОДА у 2014-2015 роках, голова партії "УКРОП" у 2015-2016 роках - ІФ) і довелося докласти немало зусиль і говорити напряму з президентом, потім з Єрмаком, вибачте, але таки трошки тиснути, щоб Баканов зробив ті чи інші кроки. Я отримав, звичайно, купу лайна на свою голову, коли зробив відкрите звернення до президента у себе на сторінці у Facebook, описавши проблему Романа Ратушного і забудови Протасового Яру. Мені почали писати: "Фу, Притула, ти ще на коліна перед ним стань" і тд. Я вчуся абстрагуватися від таких речей, тому що в той момент було важливо не те, скільки мені негативних коментарів написали, а те, що наступного ранку мене набрав Зеленський, ми домовилися зустрітися, спершу в телефонному режимі проговорили кейс Ратушного, а потім вже почалися інші контакти.
Максим Нефьодов, екс-заступник міністра економіки і торгівлі та колишній голова ДФС, очолює список "Голосу" до Київради. Як ви з ним познайомилися і хто вирішив, що команду у міській раді поведе саме він?
З Максом ми перший раз перетнулися, наскільки я пам’ятаю, на якомусь з днів народження благодійного фонду "Повернись живим". Віталій Дейнега зробив неймовірно круту структуру, фонд, який неймовірно забезпечив українське військо, і Нефьодов був одним з його донорів. Ми обидва були на святі і це була якась абсолютно неформальна історія: познайомилися і розбіглися.
Ми з ним не дуже перетиналися, але коли формували команду і відбирали людей, яких можна запросити в список, або хантили людей, яких хотілося бачити в партійній структурі, команді, які не будуть можливо зайвий раз світитися, але будуть корисні своїми мізками. І спливла постать Нефьодова, Кіра Рудик сказала, що вона хоче з ним переговорити для того, щоб він очолив один з напрямків партійної роботи в структурі центрального штабу. Макс пішов на контакт, йому була цікава пропозиція, але потім ми почали спілкуватися і зрозуміли, що в принципі такими кадрами розкидатися якось не пасує і використовувати його дещо обмежено в роботі, як партійного функціонера – це звичайно круто, але мало. Звичайно, ми провели фокус-групи, поміряли його рейтинг серед своїх прихильників, тому що історія нелюбові до Нефьодова від умовного виборця Юлії Володимирівни (Тимошенко - ІФ) чи Олега Ляшка, мене відверто не зовсім цікавить. Мене цікавить думка нашого ядерного електорату: чи не лякає постать Нефьодова людей, які до нас прихильні. Поміряли, виборці "Голосу" сказали "ок" по постаті Нефьодова, виборці "ЄС" розполовинилися, виборці "СН" розполовинилися – ну значить гаразд, "хорошие сапоги, надо брать".
Найкумедніше знаєте, що зараз відбувається? По Максу луплять з "важкої артилерії" в плані чорного піару і тд. Він, звичайно, і сам дає можливості, щоб по ньому "лупа шили". Хоча, відверто, я не розумію в чому проблема, якщо людина пішла на якусь вечірку в умовний стриптиз-клуб, йому закидали, що це був BDSM якийсь – і що? Людина в неробочий час, ввечері, с колегами пішла на якусь вечірку, що з того? Облиште, ми вибрали хлопця, який в залі парламенту повій замовляє в телефоні і вас це не турбує, а тут чоловік пішов собі вночі на вечірку. Про те, що він робить, хай розбирається з жінкою.
Коли ми поміряли його рейтинг, поспілкувалися, подивилися і вирішили: "Давай но, друже, спробуємо піти разом на Київраду". Ми розуміли, що це може бути замало для його амбіцій, все-таки людина працювала на високих посадах. Тим не менш, він погодився і включився в процес. Ми зараз багато спілкуємося, Макс мене консультує по кількох напрямках, де я "плаваю" в темі.
Дуже кумедно насправді читати негативні відгуки про Нефьодова від прихильників "Євросолідарності" - це те, на чому я хотів би закцентувати увагу. Тому що, коли я виставив фотографію з Максимом у себе на сторінці у Facebook, то 99% критики лунало від людей, у яких на зображенні профілю написано "Я за "ЄС". Я кажу: "Слухайте, а в чому проблема?", а вони мені: "Та він "зелена" влада". Тобто коли чоловік був ідейним натхненником, "батьком" імплементації ProZorro, як системи державних закупівель - він вам око не муляв. Коли він пропрацював, здається, 4 роки першим заступником міністра економічного розвитку і торгівлі у найважчі часи, на початку війни, у 2015-2019 роках, на які припав початок реформ, налаштування нормальних відносин з міжнародними фінансовими інституціями, коли економіка України показувала приріст квартал від кварталу – він вам око не муляв. Коли він ще при Порошенку виграв прозорий конкурс на заміщення посади головного митника – він вам око не муляв. І тут, увага, питання: "Хто звільнив Нефьодова з посади і в який спосіб?" - правильно, Зеленський. Просто людину дуже смішно прибрали на одному невеликому засіданні, і прихильники Петра Олексійовича кажуть: "Він поганий!". Так як він може бути поганий, друзі, ви ж п’ять років спостерігали за його роботою при Порошенку, Яценюку, Гройсмані і він не був таким, а як тільки Зеленський звільнили – він став поганим - ви взагалі за кого? Ви за Порошенка чи за Зеленського? Чому ви суперечите самі собі?
Взагалі, поняття "людина, звільнена Зеленським" для мене вже є маркером якості, бо якщо він звільняє таких як Лана Зеркаль, Макс Нефьодов, Айварас Абромавічус і тд, а натомість приходять люди на кшталт плагіатора Шкарлета, Вітольда Фокіна підняли з якоїсь полички, обструсили і відправили на дипломатичний фронт, де він отримав "контузію" і його "комісували". У нас вічний, незамінний Аваков. Насправді, як і кампанію президентську, яку виграв Зеленський, колись будуть розказувати на парах для майбутніх політологів, так само його кадрову політику будуть наводити як приклад того, чому влада так швидко втрачається.
Ви не ідете в Київраду за списком "Голосу", тобто балотуєтеся тільки на посаду міського голови. Для вас мерські вибори у столиці можуть стати "плацдармом" для походу у "велику політику", особливо враховуючи ваші публічні заяви, що ви прийшли надовго. Відповідно, напрошується питання, чи є у Сергія Притули парламентські, прем’єрські або президентські амбіції?
Нічого собі, ви так далеко забігаєте. Є очевидним той факт, що звичайно, я збираюся не відкладаючи на завтра і далі працювати над розвитком партії. Місцеві вибори покажуть як наші успіхи, так і наші проблемні ділянки. Це буде такий лакмусовий папірець на рахунок того, де погладити по голові, а де привозити реанімаційну бригаду, в який регіон, і ця партійна розбудова мене вельми цікавить.
Я, чесно кажучи, зараз трошки вимотаний, тому що київська кампанія забирає достатньо багато часу, і на паралельних курсах з нею я все-таки ще викатую до Львова, до Черкас, до Чернівців, до Борисполя. Зараз на цих вихідних (інтерв’ю записувалося у п’ятницю, 9 жовтня - ІФ) в мене за день буде Буча, Ірпінь, Українка, Бровари, тому що там теж є наші осередки, там теж є дуже круті наші партійці і хочеться до них приїхати. Тобто мотивація людей зараз стоїть на першому місці, щоб в них не опускалися руки, і тим більше, після місцевих виборів. Це те, про що я говорю будь-якому осередку, в який приїжджаю: незалежно від того, як складуться місцеві вибори і який буде результат партії на них, ми граємо в довгу, і однозначно, що я буду максимально мотивувати людей далі працювати в "Голосі".
В принципі, головна мотивація, вона така дуже незвична для політики - це внутрішній мікроклімат і атмосфера. Під спільний знаменник збираються люди, які мабуть не зібралися б за інших обставин, а тут "Голос" їх об’єднує, і слава Богу, що "Голос" об’єднує не тільки людей, які власне асоціюють себе з партією - ми стаємо платформою для об’єднання, і це ще одна місія, яку я бачу перед собою. В списку голосу до Київради зараз сотні людей: є 16 чоловік з ДемАльянсу, які влилися в наші лави, є 6 чоловік з "Рішучих громадян".
На останніх виборах до Київради "Рішучі громадяни" не добрали близько 0,2 % чи щось таке. Як потім мені казав вельми поважний дядя, прізвище якого говорити не можна: "Тогда стоял вопрос, что в Киевсовет можно пустить только одних больных на голову. Мы посмотрели на "Свободу", посмотрели на "Ришучих", и решили что все-таки "Свобода".
У нас в списку є ті, хто довго був у "Силі людей", є представники "Самопомічі". Кожного разу, коли мені хтось закидає, що начебто "Голос" розпорошує голоси патріотів, я прошу мені показати список патріотів, яких ми розпорошуємо і подивитися на список "Голосу". Ми стаємо магнітом, ми проводимо довгі і плідні перемовини, і коли люди вливаються у наші ряди, вони не відчувають того, що їм пропонує інша велика патріотична сила, мовляв "давайте обєднуватися, чорти". Вони не хочуть об’єднуватися, вони хочуть поглинати, об’єднання – це коли ти говориш з людиною на рівних, незалежно від того, який відсоток має його політична сила - головне, що ти готовий взяти в свій список хорошу людину, не "нашкварену", правильну.
Так насправді формується те, чого немає і так нам бракує в українській політиці – це довіра. Українська політика, яку називають брудною справою, для мене є брудною не тому, що там якісь виключно погані люди, яких там справді багато, а відсутність довіри, і "кидки" людьми один в одного, незважаючи на якісь там домовленості. Я з одним дуже впливовим політиком мав зустріч, і я йому кажу: "Слухай, ви можете нас ігнорувати? Зробіть вигляд ніби "Голосу" немає. От у вас там є двобій "наверху" між важковаговиками - от і "махайтеся" між собою, а на нас уваги не звертайте, ми собі будемо розвиватися, зростати, у нас там своя платформа", і людина каже: "Чорний хрест на пузі, Сергію, та ніколи в житті. Щоб я тебе мочив? Та що ти таке кажеш!". Я наступного дня якийсь пост в Facebook написав - мене ще так ботоферми ніколи не гасили. Буквально пройшло 10 годин, як дядя мені сказав, що "братан, ми тебе не будемо "мочити", і прилетіло так, що аж по сьогоднішній день про це згадую. Мені хочеться, щоб українські політики правого, центристського толку більше довіряли один одному, і я хочу стати тою людиною, якій вони будуть довіряти.
Ви сказали, що ваша головна мета - це створення об’єднання патріотичних сил, і підтвердили це щойно. Кого ви збираєтеся об’єднати в цей проект? Готові залучити до нього, скажімо Петра Порошенка з "Європейською солідарністю" та Юлію Тимошенко з ВО "Батьківщина", адже вони теж декларують свої проукраїнські і прозахідні позиції. Що це буде: нова політична партія, чи ви хочете, щоб вони влилися в "Голос"?
Давайте я не буду спойлерити, але перемовини ведуться зараз з сімома партіями, на паралельних курсах. З кимось вони більш глибокі, з кимось поки що ще поверхневі, але ці зустрічі відбуваються регулярно.
Так, звичайно, коли ми закінчимо об’єднавчі якісь процеси, ми запропонуємо Петру Олексійовичу та його політичній силі вливатися до нас. Дуже буде цікаво, якщо він скаже "Ні" - буде дурна ситуація, адже в такому випадку він буде розпорошувати голоси патріотів.