Вірші як зброя і терапія: у Києві відбувся вечір “Поетичне Рівнодення”
У Києві 21 березня, у Всесвітній день поезії, відбувся вечір “Поетичне Рівнодення”, який об’єднав поезію, жіночі голоси, весняне рівнодення і благодійну мету, збір коштів на тактичну медицину для бойових медиків. На події була присутня журналістка відділу “Культура” агентства “Інтерфакс-Україна” Ольга Левкун, яка безпосередньо поспілкувалася з учасницями вечора і отримала ексклюзивні коментарі для матеріалу.
Подія пройшла у просторі Peklo Toys і зібрала жінок, кожна з яких прийшла не лише з текстами, а й зі своїм досвідом, силою, болем і внутрішньою правдою. Саме ця жива присутність, щирі розмови після читань і можливість почути авторок поза сценою надали вечору особливої глибини.
“Відьма - це дуже характерний для української жінки, українського суспільства, української ментальності архетип. Для нас така ідентичність жінки самостійної, суб’єктної, природна. Це жінка, яка здатна впливати на світ, здатна змінювати його, зрушувати з мертвої точки”, — розповіла у коментарі одна з ініціаторок вечора, поетка, психологиня та артменеджерка Варвара Чорна.
За її словами, цьогорічне “Поетичне Рівнодення” стало продовженням серії так званих “відьомських вечорів”, ідея яких народилася у Варвари Чорної, Олени Павлової та Анастасії Короткої. Організаторки шукали формат, у якому жіноча поезія звучала б не як декоративний жанр, а як сила - чесна, вразлива, дика і така, що змінює простір навколо.
Саме тому у фокусі вечора опинився образ жінки як суб’єктної постаті, яка не лише проживає власний досвід, а й декларує свою волю, приймає і світло, і тінь, і не боїться власної сили. У цьому контексті “відьомський” мотив організаторки трактують не як епатаж, а як глибокий культурний та архетипічний символ.
До участі у вечорі долучилися: Громовиця Бердник, Тетяна Власова, Людмила Горова, Анастасія Коротка, Ірина Лазоревич, Олена Павлова, Юлія Паєвська (Тайра), Марина Пономаренко та Варвара Чорна. Музичний супровід забезпечив Орест Криса, який, за словами організаторок, тонко відчув атмосферу події та став важливою частиною її звучання.
Поетичний вечір, задуманий як коло жіночих голосів, природно перетворився ще й на простір реальної підтримки тих, хто рятує життя на фронті. Під час події збирали кошти на турнікети та гемостатики для бойових медиків.
Однією з найсильніших учасниць вечора стала Юлія Паєвська (Тайра), яка в ексклюзивному коментарі журналістці “Інтерфакс-Україна” розповіла, що почала більше писати після полону. За її словами, поезія стала для неї способом прожити пережите і передати цей досвід іншим.
“Я психолог. І, думаю, почала писати більш усвідомлено, щоб осмислити цей досвід і передати його людям. Для мене це теж своєрідна терапія”, — сказала вона.
Паєвська також зачитала один зі своїх улюблених віршів, написаний на основі досвіду війни і полону. У ньому - пам’ять, біль, побратимство і внутрішня сила, яка допомагає вистояти.
Крім того, Тайра поділилася враженнями від Дня народження Ліни Костенко, на якому була присутня у вузькому колі найближчих людей.
“Ліна Василівна фантастична. Вона в шикарній формі - і фізичній, і психологічній. Вона пам’ятає до деталей те, що було 30–40 років тому”,- зазначила Паєвська.
Окремим ексклюзивом вечора стала присутність Людмили Горової - авторки слів вірша “Враже”, який у перші місяці повномасштабної війни став фактично голосом колективного болю, люті й спротиву. В ексклюзивній розмові вона розповіла, що цей текст народжувався не одразу і не “на одному диханні”, як може здаватися.
“Я вже тоді розуміла, що поезія для мене - спосіб прожити й випустити те, що неможливо тримати в собі. Тому й шукала форму, яка могла б вмістити ці важкі почуття, бо інакше вони просто руйнують зсередини”, - сказала Горова
Поетка пояснила, що обрала форму намовляння, бо саме вона дозволила вмістити в текст страх, біль, відразу, лють і безсилля, які українці переживали навесні 2022 року.
“Мені часто здається, що людям цей вірш видається простим, ніби написаним одразу. Але я писала його дуже важко і довго, більше місяця. Це все були намагання виразити лють, біль, страх, огиду - всю цю суміш надмірних почуттів, до яких людська психіка не готова”, - сказала Людмила.
Горова також зізналася, що не була готова до тієї популярності, яку отримав текст після публікації, а згодом і після того, як він зажив у пісні, читаннях, переспівах і перекладах.
“Я не була готова до цієї популярності. Пісня зажила своїм життям. Це не було так, що я стала відома, а мої слова, і пісня”, - зазначила авторка.
Водночас вона наголосила, що для неї особливо цінно, коли українська поезія виходить за мовні межі і знаходить відгук за кордоном. За словами Горової, “Враже” вже має сильні переклади англійською та іспанською мовами, а це є важливим внеском у популяризацію української культури у світі.
“Поетичне Рівнодення” в Києві стало не лише атмосферною літературною подією, а й майданчиком для відвертої розмови про жіночу силу, поезію як форму пам’яті й терапії та культуру як один зі способів опору у час війни.
Текст: Ольга Левкун
