Приватизаційний шлях у два роки: багато чи мало
Дмитро Сенниченко, голова Фонду державного майна України
Два роки тому я дав своє перше інтерв'ю у статусі голови Фонду державного майна України.
У цьому інтерв'ю окрім розповіді про плани та констатацію актуального на той момент стану держактивів, я зокрема сказав, що ставлю собі на цій посаді планку у два роки. Якщо штучно не затягувати перебування у високому кріслі, це адекватний термін, протягом якого процеси мають бути налагоджені, конкретні результати показані і ФДМУ має бути здатен працювати без мене.
Сьогодні усі ці умови виконані.Два роки минули, а Фонд держмайна став ефективною інституцією з прозорими та чіткими процесами, здатною до роботи незалежно від того, хто знаходиться біля його керма.
Користуючись нагодою, я хочу подякувати журналістам за ту першу і всі подальші можливості розповідати про приватизацію, доносити до суспільства інформацію про держпідприємства та звітувати про виконану роботу. Ваша компетентність, критичний контроль та інтерес були неоціненними та зробили свій внесок у реформу приватизації в Україні, завдяки зокрема і вам вона стала можлива.
Ще одне щире "дякую" я хочу сказати своїй команді. Колеги, ви були і залишаєтеся найкращими. Щоб залучити висококласних професіоналів і переманити їх із шикарних бізнес-центрів у цей світ потертих килимових доріжок, мені довелося хитрувати, умащувати, умовляти. Але потім у мене не було жодного приводу пошкодувати про витрачені зусилля – всі вони багаторазово компенсовані рекордними показниками, які змогла генерувати ця команда.
Тому зараз, оглядаючись на останні два роки, за які ми надолужили державі три десятиліття, я відчуваю лише гордість і спокій. Ми здійснили прорив, розірвали кругову поруку у сфері держвласності, зробили неможливим повернення до корупційних практик. Процеси налагоджені, команда сформована, орієнтир зрозумілий, приклади представлені – важливо не зменшувати темп.
Я завжди був переконаний і залишаюсь таким, що альтернативи приватизації в Україні не існує. Готовий підтвердити, що це розуміють на всіх рівнях влади – зменшення кількості держпідприємств зафіксовано в економічній стратегії "Україна-2030", і ніхто від цієї мети за останні два роки жодного разу не відступив.
В Україні 50% ВВП формує держсектор. Навіть у Китаї, який вважається втіленням держрегулювання, цей показник становить 32%. Обтяжена державними підприємствами країна не може рухатися вперед, точніше робить це катастрофічно повільно. Ми тягнемо цей вантаж, ремонтуємо його, латаємо, платимо за підтримку ілюзії його роботи, не бажаючи зізнатися самим собі, що він нам не потрібен.
Так ось – він нам не потрібен. Держпідприємства – це не більше ніж ностальгія за минулим, яке ніколи не повернеться. Треба дивитися в майбутнє і прагнути до максимально ефективного використання активів. А абсолютна більшість активів можуть бути ефективними лише перебуваючи в приватному статусі. Держава - крутий стратег, але поганий управлінець.
І щойно кожен візьметься до своєї справи: бізнесмени – до підприємницької діяльності, а держава – до створення умов для неї, все швидко налагодиться, зокрема і в частині боротьби з корупцією. Адже не секрет, що держпідприємства – основне її джерело, і деякі з них спонукають йти у владу не для визначення політики, а для призначення директорів.
730 днів, які змінили все
Термін у два роки – це зовсім небагато для людини, а в масштабах країни – взагалі мить. Але якщо дивитися на результат цих двох років, то у фінансовому плані він перевищує показник за 10 років, а в інституційному – за всі три десятиліття приватизації у незалежній Україні. Зафіксую лише кілька основних параметрів, яких було досягнуто Фондом держмайна за останні два роки.
Насамперед - приватизацію було перезапущено.
Звісно, формально держмайно продавалося й раніше. Але це була "приватизація Шредінгера" - тобто реально взяти в ній участь могли лише декілька осіб, наділені доступом до інформації і ті, що мали формальний чи неформальний вплив на процеси. Ми змінили це.
Принцип "усі знають все" розірвав кругову поруку, а запуск ресурсу privatization.gov.ua зробив приватизацію прозорою, конкурентною, чесною та доступною для всіх бажаючих. Перенесення торгів в онлайн та максимальна автономність учасників забезпечили очевидний фінансовий ефект – за два роки за результатами успішних аукціонів приватизація принесе близько 8 млрд грн (з яких у 2020 році держбюджет отримав 2,25 млрд грн). Це рекордний показник майже за 10 років і це з поправкою на закриті кордони, карантини та Covid-19.
Середня кількість учасників, яка роками не перевищувала двох (переможець плюс "кишеньковий" конкурент), тепер у середньому становить 5, але часто за об'єкт борються 10, і навіть 20 гравців, що було немислимо ще кілька років тому. Середнє зростання цін на торгах досягло 107%. Для порівняння – у попередніх періодах стартова ціна зростала лише на 20%, що знову ж таки було похідним від відсутності конкуренції
Новий формат приватизації, а фактично – релонч, уможливили те, що Україна не могла собі дозволити 16 років – Велику приватизацію. Вона нарешті розблокована, надвеликі об'єкти повернуті під контроль держави, фінансово та юридично оздоровлені та можуть бути приватизовані.
Оренда держмайна на момент нашого приходу була ще більш корупційною, ніж навіть безпосередньо приватизація. Адже якщо продаж держпідприємств привертав хоч якусь увагу громадськості і змушував озиратися, то оренда активів існувала в абсолютній тіні. Це також змінилося.
Як і у випадку з приватизацією, всю інформацію було перенесено онлайн. Ресурс orenda.gov.ua був наповнений актуальними та повними даними про об'єкти, а онлайн аукціони – всього ми провели їх понад 4000 - працюючи у повністю автоматичному режимі дозволили підвищити конкурентність та забезпечити рівність умов для всіх учасників. Звичайно, бізнес довго не міг перестроїтись і повірити в зміни. Не раз і не два я просто клав слухавку на пропозицію "порєшать", але згодом такі дзвінки припинилися тож я роблю висновок, що нові чесні правила уже є усталеною нормою у свідомості.
Знову-таки, фінансовий результат - на табло. Держава отримала від здачі свого майна у 2021 році 1,6 млрд грн. Це більше, ніж на аналогічний період будь-якого, я наголошую - будь-якого! - року до цього.
При цьому слід враховувати, що ФДМУ дотримувався принципу економічної справедливості, особливо у період вимушеного зниження бізнес-активності через карантини. Пільги для малого та середнього бізнесу, постраждалого від пандемії, дозволили підприємцям заощадити 160 млн гривень. Ми виходили з того, що краще поступитися частиною надходжень і підтримати бізнес зараз, ніж він рухне під гнітом орендних платежів і держава втратить партнера, робочі місця та податкові надходження в перспективі. Це спрацювало.
Ще одна ділянка, на якій сталася тиха революція – оцінка майна.
Реформа оціночної діяльності була нашою першою повноцінною "війною" на посаді – пам'ятаю, мені здавалося, що складніше вже не може бути. Яким же наївним я був. Проте, всього за кілька ходів, ми зламали хребет однієї з найцинічніших і наймасштабніших схем, через яку страждали мільйони українців - фактично всі, хто мав потребу оцінити своє майно. Ліквідувавши майданчики-посередники, які брали плату просто за факт свого існування та передачу даних до реєстру, ми заощадили людям 1,7 млрд грн. А економічний ефект запуску автоматичної системи оцінки за зрозумілими параметрами та мультиплікаторами становить вже 80 млн гривень. При цьому надходження до Пенсійного фонду, базою для розрахунку яких є оціночна вартість майна, зросли на 42% - 217 млн у третьому кварталі поточного року.
Щоб повністю перевести оцінку на нові, сучасні рейки ми підготували усю необхідну законодавчу базу. Законопроектом ліквідується фракційна оцінка, що розривала об'єкт та земельну ділянку, на якій він знаходиться та впроваджуються найкращі міжнародні стандарти оціночної діяльності. Все що відокремлює державу від цього – 226 голосів.
І нарешті – реформа корпоративного управління.
ФДМУ - це інстанція останньої надії. Коли підприємство потрапляє до нас на баланс, то навіть не вивчаючи фінансові документи можна заздалегідь сказати, що з нього за 30 років викачали всі соки, воно обтяжене боргами, а трудовий колектив не бачив зарплати щонайменше останніх 5+ років. Майже обов'язковий елемент таких активів – численні спроби рейдерських захоплень та судових справ.
Фонду передали майже 700 підприємств і кожне з них, м’яко кажучи, не подарунок. Проте, ми почали очищати ці авгієві стайні, змінюючи директорів, впроваджуючи фінансову звітність та контролюючи витрати, і досягли суттєвого їх оздоровлення.
✔Дивіденди збільшилися у 3 рази – до 800 млн грн
✔Податки зросли на 800 млн грн – до 8,4 млрд грн
✔Загальний збиток скоротився на 3 млрд грн всього за рік - до 1 млрд грн
✔У держвласність повернулося 2500 га землі і ще 15000 га перебувають у процесі повернення.
Крім операційних завдань, ми працювали над досягненням стратегічних цілей. "Баланс "текучки" та стратегії" - прописне правило менеджменту і я завжди його дотримувався, навіть якщо поточні завдання включали такі екзотичні речі як протистояння збройному захопленню держпідприємства або три спецоперації НАБУ для викриття охочих спробувати підкупити голову Фонду держмайна.
На завершення хочу нагадати, що жодна справжня реформа не отримує підтримки відразу. За виключенням колег, я рідко чув схвалення, ще рідше – слова підтримки, і майже ніколи – подяку. Це було складно, але я досить дорослий та досвідчений, щоб розуміти – результати стануть очевидними за кілька років. Зроблено багато чи мало – розсудить тільки час. На початку своєї роботи в Фонді я обіцяв змінити саму суть приватизації в Україні. Зараз хочу задекларувати, що це відбулося.Потрібно лише продовжувати роботу та не зменшувати темп. Приватизація продовжується.