Хімічна теплиця
Володимир Лапа, радник президента УКАБ з питань лобізму та ринкової аналітики; голова Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів (2016-2019)
Дискусія щодо додаткових інструментів захисту від імпорту мінеральних добрив продовжується в медійній площині. Підприємства групи Остхем оскаржили рішення щодо не запровадження квот на імпорт мінеральних добрив в Окружному адміністративному суді, а лобісти галузі розповідають широкій громадськості про протекціонізм, який шириться просторами світового економічного простору.
Протекціонізм дійсно стає дещо більш популярним на тлі економічної турбулентності, але все пізнається в порівнянні. Отже, наші колеги згадують по одному прикладу із США, ЄС, Туреччини і окремо – Польщі. Щоправда в останньому випадку скоріше йдеться про екологічну компонентну, чим про митно-тарифну.
Виникає логічне запитання – а як на цьому фоні виглядає Україна? Відповідь здивує багато кого, хто не володіє ситуацією – ми даємо фору всім іншим країнам разом взятим.
Графік 1. Динаміка цін на карбамід із урахуванням рішень щодо обмеження імпорту
Джерело: ВАР
Отже із 2014 року в Україні було прийнято 7 рішень щодо обмеження імпорту. Як наслідок, наприклад в 2019 році внутрішня ціна на карбамід перевищувала експорту ціну на приблизно 70 доларів за тонну. І це при тому, що співвідношення із цінами на газ (який є основною сировиною для виробництва азотних добрив) також суттєво змінилось на користь виробників карбаміду. Якщо порахувати цю екстра-маржу на обсяги внутрішнього виробництва азотних добрив в 2019 році (4,45 млн тонн), хімічна галузь лише в цьому році отримала за рахунок аграріїв понад 311 млн доларів США.
Логічно припустити, що вітчизняні виробники спрямували цей подарунок від держави за рахунок фермерів на переоснащення виробництва. Проблема більше чим актуальна – наприклад використання газу на одну тонну рідкого азоту із на вітчизняних підприємствах становить 1,05 тис кубічних метрів і вище, в той час як конкуренти в ЄС і Штатах вже вийшли на рівень 0,9-0,95 тис кубічних метрів, а найпередовіші технології, які наразі обговорюються, обіцяють 0,7.
Мабуть так воно і є, просто ми не побачили інформації про масштабні інвестиції в оновлення виробництва в стрічці новин. Зате побачили бажання підмінити зростання власної ефективності запровадженням додаткових преференцій із боку держави у вигляді квот на імпорт. Логічно, що в таких умовах воно не було надто результативним.
Але питання не лише в кількості заходів протекціонізму, але і в їх якості. Україна програла суперечку Росії в СОТ щодо запровадження антидемпінгових заходів на аміачну селітру. Отже сумнівна стратегія, що протекціонізм може підмінити економічні реалії, також не працює. Що це було – корупція чи просто тотальна некомпетентність заявників і чиновників – окреме питання. Наші колеги, лобісти хімічної галузі, декларують нетерпимість до корупції (якось не дуже воліючи згадувати звинувачення в США бенефіціару), отже – виглядає так, що це другий варіант.
В 2012 році аграрні новини рясніли повідомленнями про те, що Group DF запускає тепличний комплекс у с. Синьків Заліщицького району Тернопільської області із анонсованим загальним обсягом інвестицій 100 млн доларів. Тактика зрозуміла – конвертувати доступ до газу в додану вартість.
Щоправда після 2016 року особливих новин про комплекс немає, та і до цього відзначились переважно отриманням аграрних дотацій. Є така логіка, коли без тепличних умов некомфортно. Нас і державу вчергове намагаються переконати, що це правильна логіка.