Медична реформа: де ми звернули не туди?
Олег Кулініч, народний депутат України, голова депутатської групи "Довіра"
З 2017 року в Україні розпочалися системні зміни в медицині. Майже усі заклади охорони здоров’я змінили свій статус з бюджетної установи на комунальне неприбуткове підприємство. Це дало їм змогу самостійно розпоряджатися власними коштами, приймати рішення про штат, заключати договори на різного роду послуги з іншими суб’єктами господарювання і не витрачатися на власне виробництво таких послуг (харчування, прання і т.д).
Реформа на "первинці" – відбулася
Головний лікар, відповідно, нарешті може бути господарем, якому важливо, скільки коштів лікарня витрачає на електроенергію та опалення, він може шукати варіанти енергозбереження та економії коштів. Також це дало змогу лікарням закуповувати обладнання та робити ремонти за зекономлені кошти. Це той етап реформи, який у жодному разі не можна повернути назад. Адже, за задумом реформи, краща лікарня отримує більше пацієнтів – а відповідно, і більше коштів.
На першому етапі підписано 28 мільйонів декларацій з сімейними лікарями, а сімейні лікарі отримують за кожного пацієнта кошти. Звичайно, реформа на первинній ланці теж мала свої прорахунки і недоліки, які болісно сприймалися суспільством, але в цілому її можна вважати успішною. І головна причина цього - хороше фінансування. З усіх виділених грошей на всю медичну допомогу, а без урахування COVID-19 – це 73 млрд гривень – на первинку направлено 18 мільярдів. І це при тому, що цей вид медичної допомоги найменш затратний, адже не передбачає проведення оперативних втручань, складної діагностики з використанням дорогих методів дослідження.
Втім, наразі вкрай важливо простимулювати населення, яке ще досі не уклало декларацій з сімейними лікарями – нарешті це зробити. Адже, по факту, близько 10 мільйонів людей ще не мають свого сімейного лікаря і фактично, з повноцінним запуском другого етапу медичної реформи – залишаться без доступу до медичної допомоги (крім екстреної). Важливо, в рамках того аудиту, про який говорить МОЗ, порахувати, чи вистачить сімейних лікарів для всіх, адже ще на старті першого етапу, по попереднім підрахункам, лікарів бракувало десь для 5 млн населення.
Що не так з реформою "вторинки"?
Реформа вторинної ланки (міські, районні, обласні лікарні, психіатричні лікарні, протитуберкульозні лікарні, онкологічні лікарні, спеціалізовані лікувальні заклади), яка стартувала з 1 квітня, на жаль, поки викликає значне хвилювання. Уже перший місяць реформи на вторинному рівні показав цілий ряд проблемних моментів, які потребують негайного доопрацювання:
- Тарифи, які не відповідають дійсності. Тарифи на медичні послуги прораховувалися виходячи не з методики розрахунку, яка мала би бути затверджена Кабміном, а - з наявного фінансування. Візьмемо, для прикладу, тариф на консультацію лікаря – 49 грн. Як і з чого він формувався? Дуже просто: всі кошти, які залишилися після розподілу на всі пакети, просто поділили на кількість консультацій лікарів, які були у 2018 році. Таким чином вийшла плата за консультацію лікаря – 49 грн.
Аби знову не повторювати таких помилок Національна служба здоров’я має виконати свою основну функцію та мету: розробити методику розрахунку тарифів і порахувати вартість медичних послуг. Це потрібно робити прямо зараз: не зупиняючи реформу в цілому, але коригуючи її.
- Фінансування інфекційних лікарень, психіатричних клінік, протитуберкульозних закладів та реабілітаційних центрів теж має ряд проблем. Неправильно до таких закладів застосовувати принцип оплати "за пролікований випадок". Якщо ми говоримо про інфекційні лікарні, то повинні розуміти, що спрогнозувати наперед, скільки і яких буде інфекційних хворих - неможливо, і пандемія COVID -19 це чітко довела. Якби на момент початку пандемії уже рік-два працював би другий етап реформи – нам ніде і нікому би було рятувати людей.
- У рамках другого етапу реформи в пріоритетному становищі і з кращим фінансуванням опинилися опорні лікарні, які визначені постановою Кабміну. Але в регіонах і досі багато нарікань на те, як саме визначалися ці опорні лікарні, адже жодних критеріїв для такого визначення не існує. Цілком очевидно, що цей перелік опорних закладів потребує перегляду і застосування дійсно чіткої системи критеріїв. Новому керівництву Міністерства охорони здоров’я доцільно зробити це якомога швидше.
В реформі не можна під копірку рівняти усіх. Потрібно враховувати специфіку кожного виду захворювань, а також кваліфікацію лікаря, який надає медичну допомогу, бо зараз іде "зрівнялівка". Потрібно враховувати і місцевість, де знаходиться лікарня. Приміром, малопотужна лікарня функціонує у гірській місцевості. Але держава все одно зобов’язана її утримувати, якщо це єдина лікарня, до якої швидка довезе за 30-40 хвилин. В тарифі має бути закладений і підвищений коефіцієнт для спеціалізованих лікарень.
На жаль, станом на сьогодні, крім заяв та прес-конференцій немає жодного нормативного документу, який би показував що і як планує змінити Міністерство охорони здоров’я. І жодна лікарня досі не знає, за якими механізмами та критеріями вона отримуватиме фінансування.