Артур Лупашко, засновник Ribas Hotels Group
Зростаючий ринок створює ілюзію, що заробляти легко. Попит збільшується, активи дорожчають, інвестори охоче вкладають гроші, а нові проєкти з'являються один за одним. У таких умовах ринок може пробачати помилки навіть недосвідченим гравцям. Але ситуація змінюється, коли зростання сповільнюється: тоді стає зрозуміло, хто побудував стійкий бізнес, а хто просто скористався сприятливою кон'юнктурою.
За понад 10 років роботи з готельною нерухомістю, девелопментом та інвестиціями я переконався: успішність проєкту визначається не лише перспективністю самого активу. Не менш важливі момент входу на ринок, фінансова модель, управлінська команда та здатність девелопера виконувати свої зобов'язання. І сьогодні, коли інтерес інвесторів зміщується від готельної нерухомості до енергетики, ці принципи стають особливо актуальними.
Обіцянка високої дохідності VS реальність інвестора
Одна з головних проблем інвестиційного ринку — розрив між очікуваннями, які формує маркетинг, і фінансовими результатами, які отримує інвестор.
Ми вже проходили цей етап у готельній нерухомості. Кілька років тому ринок активно зростав, а девелопери залучали інвестиції, обіцяючи 20–30% річних, завантаженість від 80% протягом року та можливість користуватися придбаним номером у будь-який час. Такі пропозиції апелювали передусім до емоцій — страху втратити можливість і бажання отримати надвисокий прибуток.
Однак реальна економіка готельного бізнесу виявилася іншою.
У власних проєктах ми від початку комунікували більш стримані очікування: орієнтир близько 10% річних у середньому на десятирічному горизонті, а не з першого року роботи. Фактична дохідність одного з наших проєктів становила 6,5% у перший рік і 8,5% у другий. Проте навіть інвестори, які заходили до нас із розумінням заявленої фінансової моделі, іноді запитували, де обіцяні ринком 20–30%.
Це показує, наскільки сильно загальні ринкові очікування можуть впливати на сприйняття конкретного проєкту.
Схожа ситуація може виникнути й в енергетиці. Сьогодні можна зустріти пропозиції з окупністю за три-п'ять років і дохідністю 30–40%. Окремі успішні кейси справді можуть демонструвати такі результати, але вони не є універсальним сценарієм. На фінансову модель впливають вартість обладнання, умови підключення, контракти, операційні витрати та багато інших чинників.
Тому інвестор має оцінювати не найоптимістичніший сценарій, а весь діапазон можливих результатів. Висока потенційна дохідність завжди потребує пояснення того, які саме ризики за нею стоять.
Маленький проєкт не завжди означає менший ризик
Ще одна поширена помилка — оцінювати надійність девелоперського проєкту лише за його масштабом.
На перший погляд, комплекс на 10–30 будинків здається безпечнішим за великий готель на 200–300 номерів. Здається, що невеликий об'єкт простіше побудувати, продати та ввести в експлуатацію. Але на практиці все складніше.
У маленького девелопера часто немає достатніх рекламних бюджетів, великої команди продажів і налагодженої системи залучення інвестицій. Він може продати перші кілька об'єктів знайомим, але далі зіткнутися з проблемою пошуку покупців. Крім того, невеликий комплекс не завжди економічно вигідно передавати професійній керівній компанії. У результаті власникам доводиться самостійно шукати рішення для операційного управління.
Великі проєкти мають іншу вразливість — потребу в постійному фінансуванні. Наприклад, будівництво великих готельних комплексів може потребувати щомісячних інвестицій у розмірі одного-двох мільйонів доларів. Якщо девелопер залежить від постійного залучення коштів, помилка в роботі комерційної команди або відділу продажів може призвести до критичного дефіциту фінансування.
Коли будівництво зупиняється, падають продажі, з'являються негативні чутки, а відновити довіру інвесторів стає значно складніше.
Тому я б не шукав універсальної відповіді на питання, який проєкт безпечніший — маленький чи великий. Важливо розуміти, чи відповідають масштаб проєкту фінансовим можливостям девелопера, його команді та системі управління.
Репутація девелопера — один із головних критеріїв оцінки
Інвестор не завжди має можливість перевірити реальний фінансовий стан девелопера. Навіть наявність коштів на рахунку не гарантує, що вони залишаться там до завершення будівництва. Тому оцінка компанії має бути комплексною.
Перш за все я рекомендую вивчати попередній досвід девелопера: які проєкти він уже реалізував, чи були вони завершені вчасно, як працюють після відкриття, які ще бізнеси є в його портфелі.
Важливо дивитися не лише на сам об'єкт нерухомості, а й на бізнес-активи, партнерську мережу, джерела фінансування та здатність команди генерувати грошовий потік. Не менш показовим є ставлення підприємця до власної репутації.
Для мене репутація — це один із найцінніших видів капіталу. У наших готельних проєктах є інвестори, які переходять із проєкту в проєкт і вкладають значні суми, тому що вже мають досвід співпраці з нашою командою. Аналогічно відбувається і в енергетичному напрямі.
Коли інвестор довіряє підприємцю, він фактично довіряє не лише конкретному активу, а й здатності команди пройти через складні періоди та знайти рішення, якщо початковий план доведеться переглядати.
Саме тому я вважаю, що оцінювати потрібно не зовнішній образ девелопера, а його реальний підприємницький досвід і результати роботи.
Диверсифікація бізнес-портфелю: тренд чи необхідність у 2026?
Останнім часом я розширюю підприємницьку діяльність від готельної нерухомості до енергетики. Для когось це може здаватися переходом у зовсім іншу галузь, але я розглядаю його як продовження накопиченої експертизи.
Девелопмент готелів та енергетичних об'єктів має багато спільних процесів: пошук і придбання земельної ділянки, отримання дозвільної документації, залучення фінансування, робота з підрядниками, будівництво, запуск та подальше управління активом. Компетенції, які я та моя команда напрацювали в готельному бізнесі, можна застосовувати й у нових напрямах.
Водночас сам факт, що ринок є перспективним, ще не означає, що будь-який проєкт у ньому буде успішним.
Коли я оцінюю новий напрям, насамперед дивлюся на дві речі. Перша — можливість масштабування. Мені цікаві бізнес-моделі, які можна відтворювати в різних регіонах, а не лише реалізувати як одиничний проєкт. Наприклад, у готельному бізнесі ми знайшли ефективну для себе модель сервісних апартаментів із можливістю короткострокової та довгострокової оренди. В енергетиці також працюємо над форматом відносно невеликих проєктів, які можна масштабувати.
Друга — довгострокова життєздатність бізнесу. Я не хочу заходити в напрям лише тому, що він перебуває на піку популярності. Важливо розуміти, чи зберігатиметься попит на продукт через кілька років і чи не зникне його економічна привабливість після зміни ринкової кон'юнктури.
Сьогодні енергетика в Україні має сильні передумови для розвитку: потреба в електроенергії зростає, енергетична інфраструктура зазнала значних руйнувань, а для інвесторів діють певні стимули. На мою думку, це створює вікно можливостей. Проте воно не буде відкритим безкінечно: змінюватимуться умови, вартість обладнання, правила ринку та економіка нових проєктів.
Отже, диверсифікація має починатися не з пошуку чергового тренду, а з розуміння власних компетенцій, можливостей команди та економіки нового активу.
Інвестиції в економіку, а не в обіцянки
На будь-якому ринку є періоди швидкого зростання, стабілізації та спаду. І завдання інвестора — не вгадати наступний тренд, а навчитися оцінювати активи незалежно від того, наскільки популярними вони є зараз.
Я переконаний, що в інвестиційному проєкті потрібно дивитися на кілька фундаментальних речей: реалістичність фінансової моделі, можливі негативні сценарії, досвід девелопера, наявність команди, джерела фінансування та перспективи самого активу.
Не варто плутати потенційну дохідність з гарантованою. Не варто вважати невеликий масштаб автоматичною перевагою або сприймати високий попит на певний напрям як доказ його безризиковості.
І найважливіше — інвестиції є довгостроковою історією. Підприємець має відповідати за те, що він обіцяє, а інвестор — розуміти, куди саме вкладає гроші та які ризики бере на себе.
Ринок рано чи пізно перевіряє кожну бізнес-модель на міцність. І саме тоді стає зрозуміло, що насправді має цінність: гучні обіцянки чи системний бізнес, побудований на реальній економіці, професійному управлінні та довірі.