Олексій Шевчук, партнер Barristers
Тарас Онищенко, партнер Barrister Commercial
Після 24 лютого 2022 року українські суди сформували значний масив практики у справах про відшкодування збитків, завданих збройною агресією російської федерації. Суди стягують вартість знищеного та втраченого майна, упущену вигоду та інші майнові втрати.
Однак дедалі важливішим стає інше питання: що робити з таким рішенням після набрання ним законної сили та як перетворити присуджену суму на реальне стягнення?
Отримати рішення українського суду проти російської федерації та фактично його виконати — дві різні юридичні задачі. На території України обсяг майна, яке безпосередньо належить російській федерації та на яке реально можна звернути стягнення, є обмеженим. Тому практична робота неминуче переноситься за кордон — туди, де знаходяться російські корпоративні та інші комерційні активи.
Один із найбільш очевидних маршрутів, який уже випробували українські кредитори, — Нідерланди. Однак нідерландська практика наразі залишається доволі мінливою.
Показовим є приклад ФГ «СЮ Жнива». Рішенням Господарського суду Запорізької області від 2 лютого 2023 року у справі № 908/1100/22 (908/2455/22) з російської федерації було стягнуто понад 3,8 млрд грн збитків, пов’язаних із вивезенням урожаю під час окупації. Надалі кредитор ініціював окремий спір проти структур «Газпрому», і рішенням від 27 серпня 2024 року у справі № 908/1100/22 (908/1655/24) на них було покладено солідарну відповідальність із застосуванням концепції alter ego.
Після цього ФГ «СЮ Жнива» перейшло до виконання в Нідерландах та домоглося забезпечувальних заходів щодо активів «Газпром Інтернешнл Лімітед».
Суд першої інстанції в Гаазі у 2025 році погодився із запереченням про державний імунітет. Проблема значною мірою виникла через конструкцію української частини спору: відповідальність «Газпрому» була похідною від відповідальності російської федерації та побудована через його ототожнення з державою як alter ego. На цій підставі нідерландський суд першої інстанції фактично поширив імунітет російської федерації і на процедуру виконання щодо «Газпрому».
Однак 9 червня 2026 року Апеляційний суд Гааги у справі ECLI:NL:GHDHA:2026:1843 цей підхід скасував.
Апеляційний суд виходив із того, що «Газпром Інтернешнл Лімітед» має окрему від російської федерації правосуб’єктність, а виконання українського рішення щодо активів цієї компанії не означає звернення стягнення на майно самої держави. Тому питання державного імунітету не може автоматично блокувати саму процедуру exequatur. Справу повернуто до першої інстанції для розгляду питання про визнання та виконання рішення по суті.
Практично одночасно такий самий висновок Апеляційний суд Гааги зробив у справі ПрАТ «КУА «Славутич-Інвест». За первісним рішенням Господарського суду Запорізької області від 4 травня 2023 року у справі № 908/1955/22 (908/747/23) з російської федерації було стягнуто понад 439 млн грн, а надалі у справі № 908/1955/22 (908/1534/24) солідарну відповідальність було покладено і на структури «Газпрому». 9 червня 2026 року Апеляційний суд Гааги також визнав, що державний імунітет російської федерації сам по собі не виключає можливості розгляду питання про виконання українського рішення щодо окремої компанії.
Водночас справа ТОВ «ВКФ «Автодоркомплект» демонструє зворотний бік цієї практики.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19 вересня 2023 року у справі № 908/1955/22 (908/2261/23) на користь підприємства було стягнуто 242 185 552 євро, а надалі рішенням від 27 серпня 2024 року у справі № 908/1955/22 (908/1654/24) відповідальність була поширена на структури «Газпрому». Після цього в Нідерландах були отримані забезпечувальні арешти корпоративних активів.
Проте 13 січня 2026 року Апеляційний суд Амстердама ці арешти скасував. Причиною стало не принципове заперечення можливості застосування alter ego-конструкції, а процесуальні питання — повнота розкриття суду інформації про паралельні провадження, попередні рішення та пропорційність забезпечувальних заходів.
Тому робити висновок, що саме Нідерланди є універсальною юрисдикцією для виконання українських рішень проти російської федерації, було б передчасно. Практика там продовжує формуватися і буквально протягом одного року демонструє різні підходи як до імунітету, так і до допустимості забезпечувальних заходів.
Саме тому ми не пропонуємо будувати стратегію виконання навколо однієї країни.
На нашу думку, вихідною точкою має бути не юрисдикція, а конкретний актив.
У роботі з такими рішеннями ми виходимо з попереднього пошуку та структурування активів, пов’язаних із російською федерацією та підконтрольними їй корпоративними групами. Для кожного такого активу окремо визначаються його юридичний власник, корпоративний ланцюг, характер контролю, комерційне призначення активу та юрисдикція, в якій потенційно можливо отримати забезпечення і надалі звернути стягнення.
Поряд із Нідерландами ми розглядаємо насамперед Англію та Уельс, Кіпр, а також окремі острівні юрисдикції, в яких історично концентрувалися корпоративні структури, холдингові компанії, права вимоги та інші активи російських державних і квазідержавних груп.
Тобто йдеться не про абстрактний пошук «російського майна за кордоном». Для практичного виконання потрібні конкретний перелік потенційних активів, їх прив’язка до відповідних корпоративних груп і брендів та окрема юридична стратегія щодо кожного з них.
І лише після ідентифікації такого активу має сенс визначати оптимальну правову конструкцію: чи достатньо рішення безпосередньо проти російської федерації, чи необхідний додатковий титул проти власника активу, чи є підстави для застосування alter ego, які забезпечувальні заходи можна отримати та які заперечення щодо державного або виконавчого імунітету доведеться подолати.
Особливе значення при цьому має саме характер активу. Найбільш перспективними є акції та корпоративні права, дивіденди, дебіторська заборгованість, кошти та інше майно, яке використовується у комерційному обороті. Саме комерційне призначення активу може мати вирішальне значення вже на стадії подолання імунітету від примусового виконання.
Таким чином, практика після 24 лютого 2022 року вже значною мірою дала відповідь на питання, чи можна отримати в Україні рішення про стягнення з російської федерації збитків, завданих війною.
Наступний етап — значно складніший:
як перетворити це рішення на фактично отримані кошти?
На наш погляд, відповідь полягає у переході від моделі «спочатку отримуємо рішення, потім шукаємо майно» до моделі asset-based enforcement: спочатку визначаються реальні активи, їхні власники та юрисдикції, а вже під них формується судова і виконавча стратегія. Це відповідає і висновку самої проведеної нами аналітики: стратегія майбутнього виконання має формуватися одночасно зі стратегією позову.
