Володимир Хаустов, вчений секретар Державної установи «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України»
У XXI столітті технології, інформація та інтелектуальна власність перетворилися на один із головних капіталів світової економіки. Позиції держав дедалі більше визначаються не лише природними ресурсами, промисловими потужностями чи обсягами торгівлі, а здатністю створювати нові технології та, що не менш важливо, перетворювати наукові розробки на продукти, виробництва й доходи.
Саме тому статистика патентування сьогодні є значно більшою, ніж просто показником винахідницької активності. Вона дає можливість побачити, де концентрується майбутній технологічний потенціал світової економіки.
І ця статистика демонструє дуже виразну тенденцію - центр глобальної технологічної активності дедалі сильніше зміщується до Азії.
За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), у 2024 році у світі було подано близько 3,7 млн заявок на патенти, що на 4,9% більше, ніж роком раніше.
Безумовним лідером став Китай - 1,828 млн заявок, або майже половина світового показника. Для порівняння, у США було подано 603,2 тис. заявок, у Японії - 306,9 тис., у Південній Кореї - 246,2 тис., в Індії - 105,2 тис. Детальні таблиці дивіться в матеріалі на сайті інформаціно-аналітичного центру Experts Club.
Масштаб розриву показовий: Китай подав утричі більше патентних заявок, ніж США, та майже у 31 раз більше, ніж Німеччина - найбільш активна у патентуванні серед великих економік ЄС.
Європейська присутність серед світових лідерів загалом виглядає дедалі скромніше. У першій десятці за кількістю заявок серед країн Європейського Союзу присутня лише Німеччина. Франція посідає 14-те місце, Італія - 18-те. Натомість більше половини держав першої двадцятки представляють Азію.
Для України ці цифри мають бути серйозним сигналом.
У 2024 році в Україні було подано 2559 патентних заявок, що відповідало 35-му місцю у світі. Причому показник менше 3 тис. заявок на рік фактично став для України звичним протягом останніх років.
Ще виразніше ситуацію демонструє міжнародна система патентування PCT. Вона особливо важлива, оскільки свідчить не просто про бажання зареєструвати винахід усередині країни, а про намір захищати технологію на міжнародних ринках і потенційно перетворювати її на конкурентоспроможний продукт.
У 2024 році у світі було подано 273,9 тис. міжнародних заявок PCT.
Китай подав 70 160 таких заявок, США - 54 087, Японія - 48 397, Південна Корея - 23 851, Німеччина - 16 721.
Україна подала лише 112 заявок, посівши 43-тє місце.
Водночас позитивним сигналом можна вважати те, що роком раніше українських заявок було 90. Тобто приріст становив 22 заявки, або приблизно чверть. Проте абсолютні масштаби залишаються надзвичайно малими для країни з потужними науковими традиціями, розвиненою системою вищої освіти та значним людським капіталом.
Особливо вражає не поточна позиція Китаю, а те, як швидко вона була створена.
У 1994 році Китай подав за процедурою PCT лише 106 міжнародних патентних заявок. США тоді мали майже 15 тис.
Через 30 років ситуація змінилася кардинально: Китай - 70 160 заявок, США - 54 087.
За три десятиліття китайський показник зріс приблизно у 662 рази. У Південній Кореї - у 124 рази, у Японії - приблизно у 21 раз. Для порівняння, у США збільшення становило приблизно 3,6 раза, у Німеччині - 3,9 раза.
Це не може бути пояснено лише збільшенням кількості науковців чи витрат на дослідження.
Китай побудував систему, в якій наука, промисловість, держава, університети та бізнес працюють значно тісніше, а інтелектуальна власність стала частиною економічної політики.
Ще один важливий показник - хто саме патентує винаходи.
У світі роль бізнесу в міжнародному патентуванні постійно зростає. Якщо у 2010 році на компанії припадало 83,3% заявок PCT, то у 2024 році - вже 89,1%.
Одночасно частка індивідуальних заявників скоротилася з 8,9% до лише 3,5%.
Це принциповий момент. Сучасні технології стають дедалі складнішими та дорожчими. Створення нових матеріалів, фармацевтичних препаратів, електроніки, систем штучного інтелекту чи енергетичних технологій потребує лабораторій, обладнання, великих команд і значних інвестицій.
Тому технологічний розвиток дедалі рідше є справою окремого винахідника і дедалі частіше - результатом системної роботи бізнесу.
У Японії бізнес забезпечує 96,5% міжнародних патентних заявок, у Швеції - 98,6%, Швейцарії - 94,7%, Німеччині - 92,7%, Китаї - 90,7%.
В Україні картина протилежна.
На бізнес у 2024 році припадало лише 27,7% українських заявок PCT, тоді як 70,2% подавали індивідуальні заявники.
Для порівняння, навіть серед економік із середнім рівнем доходу така структура є нетиповою. В Індії бізнес формує 63,5% заявок, у Туреччині - 61,5%, у Малайзії - 78,2%.
Саме ця різниця, на мою думку, значною мірою пояснює одну з головних проблем української інноваційної моделі.
Україна має науку, університети, дослідників та винахідників, але між науковою розробкою та економікою часто відсутній механізм, який перетворював би ідею на технологію, технологію - на продукт, а продукт - на конкурентоспроможний бізнес.
Причини можуть бути різними. Український бізнес протягом тривалого часу значною мірою концентрувався на торгівлі, сировинних секторах і швидкому поверненні інвестицій. Інвестиції у фундаментальні чи прикладні дослідження потребують значно довшого горизонту планування та несуть високі ризики.
Водночас сама система оцінювання наукової діяльності в Україні часто стимулює не економічний результат дослідження, а формальні академічні показники.
Кількість статей у міжнародних наукометричних базах, безумовно, важлива для інтеграції української науки у світовий академічний простір. Але публікація сама по собі не створює нового підприємства, виробництва чи експортного продукту.
Необхідно, щоб поряд із науковими публікаціями вагомими критеріями результативності стали патенти, ліцензійні угоди, передача технологій, створення стартапів та впровадження розробок у виробництво.
Фактично йдеться про зміну самої логіки: від «наука заради наукового результату» до «наука як один із двигунів економічного розвитку».
Світовий рейтинг найбільших корпоративних заявників демонструє, хто сьогодні формує технологічне майбутнє.
У 2024 році перше місце за кількістю міжнародних патентних заявок PCT посіла китайська Huawei - 6600 заявок. Далі йдуть Samsung Electronics - 4640, Qualcomm - 3848, LG Electronics - 2083, китайська CATL - 1993.
У першій десятці - чотири китайські компанії, дві південнокорейські, дві японські та лише по одній компанії зі США і Швеції.
Серед 25 найбільших корпоративних заявників вісім компаній представляють Японію, сім - Китай і чотири - США.
Європа представлена значно слабше, ніж кілька десятиліть тому, коли Siemens, Philips чи Bosch перебували серед головних світових технологічних корпорацій, а Siemens протягом тривалого часу очолював рейтинги міжнародного патентування.
Цей процес має не лише технологічний, а й великий геоекономічний вимір.
Країна, яка контролює технології, отримує можливість контролювати значну частину доданої вартості. Патент дає компанії право не просто виробляти продукт, а визначати умови його використання іншими виробниками, отримувати ліцензійні платежі та формувати цілі технологічні екосистеми.
Саме тому інтелектуальна власність дедалі більше стає одним з інструментів глобальної конкуренції.
Китайський досвід демонструє, наскільки швидко може змінитися позиція держави, якщо розвиток науки, освіти, промисловості та інтелектуальної власності стає частиною довгострокової економічної стратегії.
Висока кількість патентів, звичайно, сама по собі ще не гарантує технологічного лідерства. Не кожен патент має комерційну цінність, не кожен винахід перетворюється на успішний продукт.
Але десятки тисяч міжнародних заявок щороку означають формування величезного технологічного портфеля, з якого частина розробок майже неминуче ставатиме основою нових виробництв, продуктів і глобальних компаній.
Саме тому інтелектуальну власність можна розглядати як своєрідний індикатор майбутнього економічного розвитку.
І якщо дивитися на цей індикатор сьогодні, Китай уже створив значний запас технологічного потенціалу на наступні роки.
Для України висновок має полягати не в тому, щоб просто збільшувати кількість патентів.
Необхідно створити систему, в якій українському бізнесу буде економічно вигідно фінансувати дослідження, університетам і науковим установам - співпрацювати з підприємствами, а науковцям - бути зацікавленими не лише у публікації результату, а й у його практичному впровадженні.
Окремим завданням має стати відновлення галузевої науки, яка історично була одним із головних мостів між фундаментальними дослідженнями та промисловістю.
Не менш важливо розвивати професійну інфраструктуру трансферу технологій - людей і організації, здатні оцінити перспективність розробки, правильно оформити права інтелектуальної власності, знайти інвестора, провести ліцензування та вивести технологію на міжнародний ринок.
Для післявоєнної України це питання матиме особливе значення.
Відбудова країни не повинна означати лише відновлення зруйнованої інфраструктури та виробничих потужностей у їхньому попередньому вигляді. Вона може стати можливістю створити нову економіку - технологічнішу, продуктивнішу і значно сильніше інтегровану у глобальні ланцюги створення доданої вартості.
Але для цього наука повинна перестати існувати окремо від економіки.
Місце України у світовій технологічній конкуренції зрештою визначатиметься не кількістю наукових установ, університетів чи публікацій як таких. Воно залежатиме від того, скільки українських ідей зможуть пройти весь шлях - від лабораторії та патенту до виробництва, експорту й успішної компанії.
Саме цей зв'язок сьогодні необхідно відновити.
