Марина Ставнійчук, заслужений юрист України, правник, конституціоналіст
Після чергової хвилі масованих ударів Уряд знову видає разове доручення - "перевірити всі укриття". На п’ятому році повномасштабної війни держава та місцева влада досі намагаються управляти системою цивільного захисту в режимі "пожежної команди" та кабінетного популізму.
Вагончик нерухомості: лакмусовий папірець управлінської безпорадності
Ступінь турботи чиновників про людей найкраще ілюструє приклад київського метрополітену. Під час нічних тривог тисячі киян змушені годинами сидіти чи лежати просто на холодній підлозі або гранітних сходах станцій. Здавалося б, найпростіша управлінська дія, яка не потребує мільярдів і місяців будівництва: організувати використання резервних потягів на підземних станціях чи облаштувати додаткові мобільні місця для відпочинку. Якщо місцева влада не здатна організувати навіть такі елементарні речі для комфорту громадян у вже існуючих підземних спорудах - чи можна взагалі сподіватися, що вона здатна ефективно зводити нові об'єкти або системно опікуватися безпекою?
Юридичний колізійний тупик: чому закони є, але вони не працюють?
Зараз в Україні існує законодавча база щодо укриттів, але вона юридично розпорошена та позбавлена імперативного механізму примусу:
- Кодекс цивільного захисту України (ст. 32): формально ділить фонд укриттів на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) та "найпростіші укриття". На практиці понад 60% цього фонду - це звичайні сирі підвали, які юридично прирівняли до захисних споруд, аби закрити формальні звіти.
- Спеціальний Закон № 2486-IX (прийнятий у 2022 році): зобов’язав забудовників закладати укриття в усі нові проєкти житлового будівництва під загрозою непідписання актів ДІАМ. Проблема в тому, що цей закон регулює лише нове будівництво, але абсолютно не вирішує долю 90% наявного старого житлового фонду.
- Державні будівельні норми (ДБН В.2.2-5:2023): затвердили жорсткі вимоги - 48 годин автономності, вентиляція, два виходи, інклюзивність. Проте вони не містять дієвих санкцій за їх невиконання для балансоутримувачів старого фонду.
Головний юридичний провал: згідно з законодавством за укриття відповідає балансоутримувач (ЖЕК, ОСББ, приватник), а за формування фонду й моніторинг - органи місцевого самоврядування (ОМС) та ДСНС. Виникає класична колегіальна безвідповідальність: органи влади спихають провину на ЖЕКи, а ЖЕКи - на відсутність бюджетного фінансування.
5-й рік війни: що каже офіційна статистика?
На тлі нескінченних звітів про "виділені мільярди" фактичні цифри свідчать про глибоку інституційну кризу. По Україні, за даними ДСНС та Уповноваженого з прав людини, у системі цивільного захисту налічується понад 66 тисяч об'єктів. Проте понад 43 тисячі з них - це "найпростіші укриття", більшість із яких не мають ані вентиляції, ані другого виходу, ані автономного живлення.
По Києву, попри те, що у столичному бюджеті щороку закладають понад 2 млрд грн на захисні споруди, за даними Департаменту муніципальної безпеки КМДА, за 2025 рік ввели в експлуатацію лише 3 нові об'єкти (протирадіаційні укриття у школах), а за перші 5 місяців 2026 року до офіційного фонду додалося лише 1 нове укриття!
Наочним прикладом управлінського імпотентства стала програма придбання мобільних (первинних) укриттів. Наприкінці 2025 року Київрада виділила районам столиці майже 500 млн грн (фактично ~483 млн грн) на їх термінову закупівлю. Підсумок - нуль придбаних укриттів за бюджетні кошти.
Схема процедурного провалу виявилася класичною: рішення ухвалили восени, а тендери РДА запустили лише наприкінці листопада - на початку грудня із завідомо нереальними термінами поставки (фактично за 8–10 днів). Окрм того, внутрішній аудит КМДА ("Київаудит") виявив у тендерах Голосіївського, Оболонського, Дарницького та інших районів ризики переплати у десятки мільйонів. Чиновники намагалися закуповувати укриття по 4,6–5 млн грн за одиницю при реальній ринковій ціні 1,78–2,82 млн грн. Через зауваження аудиторів та брак часу процедури скасували, понад 450 млн грн просто повернули назад до бюджету, а на 2026 рік жодна районна адміністрація навіть не подала бюджетний запит на закупівлю мобільних укриттів.
Поодинокі модулі, які сьогодні функціонують у столиці зведені виключно коштом свідомого бізнесу та приватних закладів, а не міської влади.
Скільки мало б бути побудовано?
За містобудівними нормами та вимогами цивільного захисту, фонд укриттів повинен забезпечувати 100% покриття наявного населення громади за розрахунком не менше 0,6–1,0 кв. м на людину у радіусі пішої доступності (300–500 метрів).
Наприклад, для забезпечення населення столиці (понад 3 млн осіб) за цим нормативом потрібно від 1,8 до 3 мільйонів квадратних метрів захищеного простору. У перерахунку на повноцінні, обладнані сховища - це понад 5 000–6 000 об'єктів. Натомість місто оперує цифрою у ~4,5 тисячі локацій, де абсолютна більшість існує на папері як непридатні підвали.
Різниця між необхідними 3 мільйонами реальних квадратних метрів та паперовою звітністю КМДА - це і є пряма посадова недбалість.
Географія ілюзій: чому тил ігнорує уроки фронту?
Поки прифронтові Харків, Дніпро чи Запоріжжя під постійними обстрілами змушені з нуля будувати капітальні підземні школи, а громади на Львівщині, Тернопільщині чи Хмельниччині ще у 2022–2023 роках встановлювали мобільні й модульні укриття (аж до спеціальних "будинків Хоббіта" для дитячих садків), у столиці та багатьох тилових областях досі панує небезпечна "ілюзія безпеки".
Місцева влада в Ужгороді, Луцьку чи Чернівцях часто вдає, що ракетна загроза їх не стосується, а тому виділяє на цивільний захист символічні копійки. Фонд укриттів там роками "розширюють" виключно за рахунок сирих підвалів, а єдині відносно облаштовані сховища можна знайти хіба що в приміщеннях ОВА чи міськрад, або у деяких лікарнях.
Це фундаментальна помилка та ігнорування законів фізики й військової реальності. Сучасна балістична ракета долітає до Києва за 3–6 хвилин, а до Львова чи Луцька - за 7–15 хвилин. У таких часових рамка бігти кілька кілометрів до "найближчого сховища" за картою - це абсурд і смертельний ризик.
Укриття повинно бути поруч, у радіусі 3–5 хвилин пішки. І це нормування має діяти однаково: що в Харкові під щоденними обстрілами, що в Києві, що в Луцьку чи Ужгороді. Відсутність реальної мережі захисних споруд у тилу - це порушення прямої конституційної норми про право громадян на життя та безпеку (ст. 3 Конституції України).
Шлях до змін: фаховий погляд
Розмірковуючи над тим, як вивести систему цивільного захисту з режиму постійного "гасіння пожеж", стає очевидно: Україні потрібен фундаментальний перегляд підходів.
- Спеціальний закон та уніфікація: Потрібне ухвалення єдиного Закону "Про фонд захисних споруд", який зберуть розпорошені будівельні норми, статті Кодексу та урядові постанови у зрозумілий каркас. Такий документ має чітко зафіксувати норматив доступності для всіх регіонів і розмежувати відповідальність: за балансоутримувачами залишити технічну справність і цілодобовий допуск, а на ОМС покласти обов’язок забезпечити об'єкти автономним живленням, водою та базовими ресурсами.
- Стандартизація мобільних закупівель: Щоб зупинити тендерний саботаж і маніпуляції з цінами, профільні міністерства та КМДА мусять затвердити єдиний базовий типовий проєкт мобільного укриття та жорсткі, прозорі тендерні умови. Це позбавить чиновників можливості закладати у кошториси подвійну вартість чи виставляти нереальні терміни поставок.
- Автоматизація доступу: Як перспективний напрямок варто використати досвід Ізраїлю (Pikud HaOref), де електромагнітні замки сховищ інтегровані в систему сповіщення й розблоковуються автоматично за сигналом тривоги. При цьому стандарт Fail-Safe гарантує, що при вимкненні електроенергії двері знеструмлюються та залишаються відкритими.
- Цифровий аудит та відповідальність: Необхідно провести чистку фонду від "паперових" підвалів. Фіксація порушень громадянами (наприклад, через "Дію") має стати офіційною підставою для позапланових перевірок ДСНС та реагування Нацполіції за статтею про посадову недбалість (ст. 367 КК України).
- Жорстка бюджетна дисципліна: Час припинити практику, коли "спалені" або невикористані через зірвані тендери кошти цивільного захисту перекидають назад на перекладання асфальту, заміну бордюрів чи облаштування клумб. Усі некритичні видатки мають бути заморожені до повного закриття потреби в укриттях. А у випадках списання бюджетних коштів мають працювати механізми Держаудитслужби щодо відшкодування збитків через регресні позови.
Система цивільного захисту - це показник зрілості держави. Тільки поєднання виваженого Закону, типових стандартизованих рішень, поетапної автоматизації та прозорого фінансового контролю дозволить забезпечити реальний, а не декларативний захист громадян незалежно від того, де вони живуть - у Харкові, Києві, Луцьку чи Ужгороді.
