Сергій Козир, народний депутат україни
Державна політика щодо внутрішньо переміщених осіб і прифронтових територій отримує шанс перейти на якісно новий рівень. Не тому, що всі необхідні рішення вже ухвалені. Навпаки, більшість найскладніших питань - від житла до підтримки економіки прифронтових громад - досі не мають системної відповіді.
Але за останній час змінилася сама рамка, у якій ми розглядаємо ці питання. ВПО дедалі менше сприймаються лише як отримувачі соціальної допомоги, а прифронтові громади - лише як території, що потребують окремих пільг чи дотацій.
Йдеться про взаємопов’язані завдання: забезпечення житлом, створення робочих місць, стійкість громад, відновлення економіки та збереження людського потенціалу України.
Новий контур державної політики
Ухвалено Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення до 2030 року. Вона залишається надто загальною, у ній бракує чітких показників, фінансових розрахунків та конкретної відповідальності виконавців. Проте держава принаймні визначила горизонт політики, який не завершується черговим бюджетним роком.
Верховна Рада ухвалила закон №12301 - найбільше оновлення законодавства про внутрішньо переміщених осіб з 2014 року. Він закладає індивідуальну оцінку потреб людини, нові механізми взаємодії з державою, електронний кабінет ВПО, посилення ролі громад та відповідальності органів влади.
Змінюється й сама архітектура державної політики. Створено Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб, яке має об’єднати напрями, роками розпорошені між різними органами влади.
Водночас самі по собі Стратегія, закон чи нове міністерство ще не створюють цілісної системи. Вони лише формують передумови для її появи.
Саме тому спільне засідання міжфракційних об’єднань «ВПО України» та «Прифронтові території» за участі Харківського міського голови Ігоря Терехова стало не просто майданчиком для обговорення накопичених проблем.
Ми фактично розпочали формування спільної програми дій, законодавчого та бюджетного порядку денного на 2027 рік.
Не дві напрями, а цілісний підхід
Тривалий час проблеми переселенців і прифронтових громад розглядалися окремо. ВПО перебували переважно у сфері соціального захисту. Прифронтові території - у площині регіонального розвитку, безпеки та відновлення.
Але між цими напрямами неможливо провести чітку межу.
Людина виїжджає саме з прифронтової або окупованої території. Її можливість повернутися залежить від безпеки, роботи, житла та відновлення громади. Рішення залишитися в новому місті також визначається наявністю житла, працевлаштуванням, освітою дітей і доступністю послуг.
Тому підтримка ВПО та розвиток прифронтових територій мають стати частинами єдиної державної політики. Неможливо говорити про майбутнє Харкова, Сум, Запоріжжя чи Херсона поза долями мільйонів людей, яких війна змусила залишити свої громади.
Ключі від дому - найкраща програма інтеграції
Наступна зміна стосується самої мети державної політики.
Сьогодні її ефективність часто вимірюється кількістю виданих довідок, призначених виплат або поданих заяв. Але статус ВПО не може бути кінцевим результатом державної підтримки.
Результатом має бути людина, яка отримала житло, знайшла роботу, влаштувала дітей до школи чи дитячого садка, має доступ до медицини та стала повноцінною частиною громади.
Під час зустрічі прозвучала одна з головних тез: ключі від власного дому - найкраща програма інтеграції.
Справді, без ефективної житлової політики всі розмови про інтеграцію залишатимуться рамковими. Людина не може будувати довгострокові плани, якщо не знає, чи матиме змогу сплачувати оренду наступного місяця.
Саме тому житло має стати центральним елементом нової політики.
На 2027 рік ми маємо поставити перед собою конкретну ціль - щонайменше 100 тисяч житлових рішень для ВПО. Не одну універсальну програму, а поєднання житлових сертифікатів, пільгового кредитування, соціального житла, підтримки придбання будинків у сільській місцевості та муніципальної оренди.
Підтримка має супроводжувати людину
Окремим напрямом має стати створення єдиного маршруту ВПО.
Сьогодні людина змушена самостійно рухатися між органами соціального захисту, Пенсійним фондом, центрами зайнятості, місцевими радами, житловими комісіями, освітніми та медичними установами. Кожна структура бачить лише свою частину проблеми.
Потрібно перейти до комплексної моделі, за якої відповідальний фахівець супроводжує людину від евакуації до інтеграції, а житлові, соціальні, медичні, освітні та адміністративні сервіси працюють як єдина система.
Потребує перегляду і система державної допомоги.
Серед пропозицій, які обговорювалися, - збільшення базової виплати до 4500 гривень та її надання незалежно від доходу протягом перших шести місяців після переміщення. Саме в цей період родина має найбільші витрати: оренда, переїзд, облаштування, пошук роботи, влаштування дітей.
Неприпустимо також позбавляти людину допомоги через те, що вона придбала земельну ділянку, недобудований будинок або накопичує кошти на перший внесок. Держава не повинна карати ВПО за спробу самостійно вирішити житлову проблему.
Прифронтові громади потребують інших правил
Єдині правила для всієї країни в умовах війни дедалі частіше стають формою нерівності.
Громада, яка щодня зазнає обстрілів, не може працювати за тими самими економічними, податковими та бюджетними правилами, що й відносно безпечне місто. Бізнес у Харкові, Сумах чи Запоріжжі має вищі ризики, більші витрати та значно складніший доступ до кредитування і страхування.
Тому безпекові умови повинні враховуватися під час формування економічної політики.
Серед пропозицій - спеціальні податкові режими, страхування воєнних ризиків, доступне кредитування, допомога підприємствам, які втратили майно, та збільшення частки місцевих податків, що залишається у бюджетах прифронтових громад.
Окремого статусу та гарантій потребують люди, які продовжують забезпечувати життєдіяльність таких територій: медики, енергетики, комунальники, рятувальники, соціальні працівники та інші фахівці критичної інфраструктури.
Від рамкових рішень — до бюджетних пріоритетів
Ми домовилися не завершувати роботу підсумковою резолюцією. До 18 серпня має бути підготовлений спільний пакет законодавчих ініціатив, який буде представлено новому складу Кабінету Міністрів та внесено до Верховної Ради.
Водночас ми маємо чесно оцінювати ризики.
Під час зустрічі прозвучало багато масштабних пропозицій. Але без визначення пріоритетів, вартості та відповідальних виконавців навіть правильні ідеї можуть залишитися переліком намірів.
Тому йдеться не лише про появу нових документів чи інституцій, а про якісно інший принцип роботи держави. Ми не маємо права зупинитися на зміні вивісок і рамкових формулюваннях.
Реальні зрушення відбудуться тоді, коли держава зможе провести людину весь шлях — від евакуаційного автобуса до ключів від нового дому. А прифронтовій громаді надасть не черговий виняток на один бюджетний рік. А чіткі правила підтримки та розвитку, що враховують її безпекові умови.
