Дарія Колодяжна, незалежна аналітична платформа "Вокс Україна"
На тлі гострого кадрового голоду в Україні близько 3–4 мільйонів жінок перебувають поза ринком праці. Але скільки з них готові вийти на роботу і які умови їм для цього потрібні? Відповіді на ці питання можна знайти в опитуванні Info Sapiens на замовлення Українського Жіночого Фонду та «Вокс Україна» (березень 2026).
За результатами опитування, яке охопило 1050 жінок 18–65 років без постійної оплачуваної роботи, 73% з економічно неактивних та безробітних жінок насправді хочуть працювати і готові вийти на ринок праці.
Хто ці жінки? Найбільша частка серед них — ті, хто вже активно шукає роботу. Далі — пенсіонерки, жінки у відпустці з догляду за дитиною та ті, хто зараз зайнятий лише в домогосподарстві. Показово, що для більшості з них це не повернення на ринок праці після перерви, а фактично перший вхід туди: половина опитаних ніколи раніше не мала роботи, ще чверть — мала, але лише протягом короткого періоду життя. Це означає, що для значної частини цієї аудиторії бар'єром є не застарілі навички, а відсутність трудового досвіду, який міг би оцінити роботодавець.
Графік 1. Статус зайнятості
Економічний профіль цих жінок пояснює, чому бажання працювати настільки високе. Більшість непрацюючих опинилися в ситуації, коли грошей вистачає хіба на найнеобхідніше, а частина — навіть у крайній бідності, коли йдеться про брак коштів на їжу. Лише невелика меншість може сказати, що фінансових проблем у родини немає. Найважче доводиться старшим жінкам і тим, хто живе сам або в маленьких домогосподарствах — саме в цих групах фінансова скрута найгостріша.
Серед тих, хто хоче працювати, є чітка відмінність за віком у тому, наскільки гнучко вони готові виходити на ринок. Молодші жінки набагато частіше розглядають одночасно й найм, і власний бізнес, тоді як старші мають чіткіше уявлення про бажаний формат. Цікаво й те, що жінки з вищою освітою (бакалавр) частіше за інших хочуть працювати винятково «на себе», тоді як жінки з базовою середньою освітою опцію самозайнятості практично не розглядають.
Опитані жінки хотіли би працювати переважно у сфері торгівлі, особистих послуг та сільського господарства. Натомість сфера медіа, де жінки фактично переважають у штаті, цікавить дуже мало респонденток — менше, ніж ІТ.
Графік 2. Бажані сфери зайнятості
Тепер головне запитання: що заважає цим мотивованим жінкам вийти на роботу? Більшість називає головною перешкодою низьку зарплату, на другому місці — упередженість роботодавця. Але співвідношення цих двох бар'єрів кардинально змінюється з віком. Для молодших жінок і жінок середнього віку зарплата є проблемою номер один. А для жінок старшого віку (56–65 років) на першому місці не зарплата, а саме упередженість роботодавця — і це ключова відмінність усього дослідження. Для старшої групи проблема не у фінансових вимогах: значна частина з них готова працювати навіть за дуже скромну оплату. Проблема в тому, що їх просто не розглядають як кандидаток через вік.
Графік 3. Бар'єри зайнятості за віком
Окрема історія — догляд за дітьми. Для майже третини матерів дітей до 6 років наявність садочка чи дитячої кімнати на роботі — обов'язкова умова, тоді як серед інших жінок такий запит зустрічається лише в одиничних випадках. Це не загальна проблема ринку праці, а потреба конкретно цієї групи. Водночас матері дітей до шести років помітно частіше за інших цікавляться кар'єрним зростанням. Тобто наявність малої дитини не означає, що жінка відмовляється від професійних амбіцій — вона лише потребує інфраструктури, без якої ці амбіції неможливо реалізувати.
Графік 7. Вимоги до майбутньої роботи для матерів з дітьми до 6 років
Отже, 73% непрацюючих жінок, які хочуть працювати, — це не однорідний резерв робочої сили, а кілька різних груп із різними потребами. Молодшим перш за все потрібна гідна зарплата. Старшим — подолання вікової упередженості роботодавців. Матерям малих дітей — доступний садочок поруч із роботою. Це означає, що залучити цих жінок до економіки за допомогою універсальної політики не вийде. Натомість потрібен набір таргетованих рішень. І розуміння, які рішення якій групі потрібні, дає змогу їх правильно спроектувати.
