Арсен Макарчук, голова Державної служби статистики України
Останні кілька місяців ми активно співпрацюємо з українськими університетами:
Київська школа економіки, Київський національний університет, Київський авіаційний інститут.
Це починалося з окремих зустрічей і розмов, а цього року ми свідомо відкриваємо Держстат для студентів, викладачів, дослідників і всіх, хто думає про Україну в горизонті 10 або 20 років.
Сучасна статистика потребує людей, які вміють критично мислити, працювати з даними, ставити правильні запитання й не боятися. Держстату потрібні фахівці і нова генерація статистиків.
Саме тому для нас освіта — одна з інвестицій у майбутнє європейської державної статистики України.
Ми хочемо підтримувати університети, сучасні освітні програми, нові методології навчання, розвиток математичної культури, аналітичних навичок і data literacy.
Хочемо, щоб в Україні з'являлося більше професій, пов'язаних із даними і щоб робота зі статистикою перестала асоціюватися лише зі звітністю та табличками в Excel, а стала середовищем think tank/think lab для економістів, соціологів, математиків, програмістів, дата-аналітиків, демографів, фахівців із державної політики та штучного інтелекту.
Кілька тижнів тому я із задоволенням прийняв запрошення Зої Литвин долучитися до фестивалю "Вчителі майбутнього" у Львові. Під час панельної дискусії з бізнесом про майбутнє школи ми говорили й про людський капітал України.
Про те, що освіта залишається другою за кількістю зайнятих галуззю економіки після промисловості, але водночас однією з найнизькооплачуваніших. Про стрімке зростання приватного сектору освіти. Про зміну структури ринку праці. Про дефіцит майбутніх інженерів, лікарів і педагогів. Про те, що за багатьма показниками освіта вже живе в новій реальності.
Але найбільше нас цікавило інше. Не те, скільки дітей сьогодні навчається у школах. А те, скільки їх буде через десять років. Саме в цьому полягає сила офіційної статистики. Ми не лише описуємо сьогодення. Ми бачимо тенденції, які ще не стали очевидними для більшості.
Наприклад, результати дослідження MICS показують сумарний коефіцієнт народжуваності на рівні одної дитини на жінку. Частка домогосподарств із дітьми зменшилася з 31% до 22%. Це означає, що вже сьогодні можна прогнозувати, як змінюватимуться дитячі садки, школи, університети, а згодом — і ринок праці.
Ми вже бачимо ці зміни. За чотири роки кількість дітей у дитячих садках скоротилася на 37%, а кількість інклюзивних груп водночас зросла на 75%. У школах учнів стає менше швидше, ніж змінюється сама система, а на одного вчителя припадає вже 6,1 учня проти 7,0 у 2021 році. І це не лише демографічний виклик. Вочевидь, це можливість переосмислити якість освіти, формати навчання та індивідуальний підхід до кожної дитини.
Окрема розмова — професійна та вища освіта.
Україна дедалі гостріше відчуває дефіцит кадрів у тих галузях, які стануть основою відбудови країни. При цьому вступ на інженерні спеціальності скоротився більш ніж наполовину, на медичні — на 40%, а понад 115 тисяч українських студентів навчаються за кордоном, і більшість із них уже не має паралельного навчання в Україні. Ця статистика освіти насправді є статистикою майбутнього ринку праці.
Я не вважаю, що ці цифри мають викликати паніку. Навпаки. Вони можуть допомогти ухвалювати владі рішення тоді, коли ще є час щось змінити. Саме для цього існує офіційна статистика. Вона потрібна для того, щоб країна бачила майбутнє трохи раніше, ніж воно настане.
Тому Держстат дедалі частіше буде там, де формується це майбутнє: в університетах, професійній освіті, експертних середовищах, серед молоді.
Бо дані мають значення лише тоді, коли ними користуються. І саме тому — дані важливі.
Які професійні навички будуть потрібні у майбутньому?
Мене вже не раз запитували викладачі і це також дискутувалося на форумі у Львові: "Які навички, на вашу думку, визначатимуть успіх сьогоднішнього школяра чи студента через кілька років?"
Моя відповідь: нам вже зараз у фахівцях потрібні інші навички, ніж зазвичай дають школа та виші. Спробую пояснити. Мені здається, ми задовго ділили іх на hard skills і soft skills. Здавалося, що професійні знання — це головне, а комунікація, критичне мислення, адаптивність чи вміння працювати в команді — важливі, але допоміжні.
Сьогодні цей поділ втрачає сенс. В епоху штучного інтелекту, автоматизації та постійних змін саме так звані "м’які" навички дедалі більше стають найтвердішими.
Бо технології дуже швидко навчаються виконувати конкретні професійні завдання. Але поки що вони не можуть повністю замінити людську здатність ставити правильні чи, навпаки, нестандартні питання, працювати з невизначеністю, приймати рішення, домовлятися, співпрацювати й брати на себе відповідальність.
На мою думку, вже через кілька років найбільшою конкурентною перевагою буде не окрема професія. Не диплом і навіть не набір технічних компетенцій. Найціннішою стане здатність швидко навчатися. Здатність кілька разів за життя повністю змінити професію. Швидко освоювати нові інструменти. Не боятися технологій. Не боятися помилок. І постійно вчитися.
Дедалі важливішими стають:
- робота з даними;
- критичне мислення;
- логіка;
- аналітичне мислення;
- цифрова грамотність;
- комунікація;
- емоційний інтелект;
- адаптивність;
- лідерство.
Я думаю, що майбутнє належить не тим, хто знатиме найбільше. А тим, хто найкраще вміє навчатися. Робота з даними, статистична грамотність і критичне мислення стають такими ж базовими навичками, як читання чи математика. Не для майбутніх статистиків, а для кожної освіченої людини. І що сьогодні дані вже не є окремою професією, а стали ще однією мовою сучасного світу.
Дані — нова грамотність XXI століття.
