Ігор Петренко, політолог, доктор політичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновник аналітичного центру "Об’єднана Україна"
Протиповітряну оборону звикли обговорювати як гуманітарну тему – врятовані життя, збиті ракети, зруйновані будинки. Але напередодні саміту НАТО в Анкарі Україна поставила питання інакше: якщо балістика – останній аргумент, яким Путін затягує війну, то ракети-перехоплювачі для Patriot – це вже не прохання про допомогу, а перевірка, чи серйозно партнери говорять про мир.
Якщо відкинути пропагандистський шум, у Росії в цій війні залишився один робочий аргумент – балістичні ракети. Наступ на землі повзе в шістнадцять разів повільніше, ніж рік тому. "Шахеди", включно з реактивними, Україна стабільно збиває на рівні щонайменше девʼяноста відсотків. А от проти балістики засобів критично бракує – і саме її Росія накопичувала для удару по Києву в ніч на друге липня: тридцять одна людина загинула, близько сотні поранених, рятувальна операція завершилася лише наступного вечора.
Зеленський сформулював це у зверненні до Парламентської асамблеї ОБСЄ – понад двісті пʼятдесят парламентаріїв із пʼятдесяти чотирьох держав – і виголосив його з Одеси, міста, яке саме живе під атаками. Формула проста: Росія робить на ракетні удари фінальну ставку, бо інших способів затягувати війну в неї не залишилося. Вона хоче, щоб балістика зламала те, чого не зламала армія. Відповідь теж названа конкретно: ракети-перехоплювачі для Patriot. Партнери їх мають. Бракує не ракет – бракує політичної волі, і найбільше її бракує у Вашингтоні.
Вимога не зависла в повітрі як гарне побажання з трибуни. За дві доби її адресно провели через телефонну дипломатію: розмови з Мерцом, із Трампом – з домовленістю продовжити вже особисто на саміті НАТО в Анкарі, – із шведським премʼєром Крістерссоном і Макроном. Зі Швецією мова про практичний вимір неба: запуск використання "гріпенів" за вже укладеними угодами – інфраструктура, тренування, терміни. З Макроном – про те, що Європа має бути всередині дипломатичного процесу, а не спостерігати за ним із коридору.
І тут головний розворот, який варто зафіксувати. ППО звикли подавати як гуманітарну тему: захист мирних людей, жіночі й дитячі обличчя у зведеннях. Усе так. Але в логіці переговорів це ще й інструмент примусу до дипломатії. Якщо балістика – останній аргумент Путіна проти закінчення війни, то той, хто справді хоче переговорів, цей аргумент у нього забирає. Перехоплювачі для Patriot – це тест: розмови про мир або конвертуються в конкретне рішення, або залишаються розмовами.
Щодо самої Анкари чесність вимагає стриманості. Медіа пишуть про можливі великі рішення, але фінальна заява ще узгоджується – Італія, за даними Bloomberg, пропонує прибрати з неї згадку про підтримку України у 2027 році. Тож Україна їде на саміт не по гарантований результат, а з відпрацьованою позицією і попередньо узгодженими двосторонніми домовленостями. Оцінювати будемо за підсумками, не за анонсами.
Що з цього Україні. Питання перехоплювачів переведено з розряду "допоможіть, будь ласка" в розряд "покажіть, чи серйозні ваші слова про мир" – і зафіксовано на всіх рівнях одночасно: перед парламентаріями пів сотні держав, у розмовах із лідерами і в порядку денному саміту. Тепер відсутність рішення теж буде відповіддю – і всі розумітимуть, чиєю.
