Марія Павлічук, директорка ГО “ДжуніорС”
Уроки фізкультури в школі завжди перебувала десь на межі між спортом та освітою. Ба більше, окремі їхні напрями, які пов’язані зі шкільними змаганнями — від колишніх шкільних спартакіад до сучасних шкільних ліг «Пліч-о-пліч», — належать до сфери відповідальності Міністерства молоді та спорту України. Саме тому навколо уроків фізкультури постійно виникають дискусії між батьками, вчителями, директорами шкіл та управлінцями.
У суспільстві можна почути абсолютно протилежні думки: одні переконані, що фізкультура взагалі не потрібна в шкільній програмі. Інші вважають, що уроки мають стати частиною масового спорту, а діти повинні регулярно складати тести та брати участь в обов’язкових змаганнях.
Проте реформа НУШ (Нова українська школа) Міністерства освіти і науки України виокремила фізичну культуру як окрему освітню галузь, основним спрямуванням якої — гармонійний фізичний розвиток особистості. Це не про підготовку спортсменів і не про постійне порівняння досягнень учнів між собою, чи з певними визначеними нормативами. Це про формування звички дбати про власне здоров’я та підтримувати фізичну активність протягом усього життя. Фактично школа має навчити дітей тому, що багато дорослих намагаються досягти вже після завершення навчання в школі: регулярно рухатися, прислухатися до потреб свого тіла та усвідомлено піклуватися про власне здоров’я.
Які завдання має фізична культура в школі?
Сучасне фізичне виховання вже давно відійшло від моделі, де головним показником досягнень були нормативи. НУШ актуалізувала його завдання.
Державний стандарт загальної середньої освіти визначає:
- формуванню психічної та соціально-психологічної сфер особистості засобами фізичного виховання;
- систематичним заняттям фізичними вправами;
- усвідомленню значення фізичної активності для збереження здоров’я та добробуту для систематичних занять фізичними вправами
- формування компетентностей використання фізичних вправ у процесі фізичного самовдосконалення, загалом - життєдіяльності (в побуті, професійній діяльності)
Такий підхід дозволяє вчителю фізичної культури орієнтуватися не на вимоги поставлених нормативів, а на конкретних дітей у конкретному класі. Адже учні та учениці кожного класу мають свої особливості: різний рівень фізичного розвитку та підготовленості, стан здоров’я, психологічні особливості, інтереси, потреби тощо.
Чи потрібні змагання на уроках фізкультури?
Під час зустрічей з учителями, як директорка громадської організації «ДжуніорС», я часто чую дискусії щодо ролі змагань у школі. Частина педагогів вважає їх ефективним інструментом мотивації, взаємодії, вміння працювати в команді. Інші наголошують, що змагання демотивують дітей, які мають нижчий рівень підготовленості або не готові до публічного порівняння своїх результатів.
Державний стандарт не забороняє змагання. Але він і не передбачає їхню обов’язковість. Натомість рішення залишається за вчителем, який найкраще знає свій клас і розуміє, чи допоможуть змагання вирішенню завдань фізичного виховання дітей саме в цій ситуації. Саме тому сучасний урок фізичної культури передбачає значно більше академічної свободи для педагога.
Окрема проблема виникає тоді, коли участь у спортивних заходах стає примусовою. Іноді директори шкіл або представники органів управління освітою вимагають від педагогів обов’язково формувати команди для участі в тих чи інших видах змагань. При цьому не завжди враховується готовність дітей — як фізична, так і психологічна.
У цьому випадку відбувається підміна понять. Адже фізична культура — це не спорт. Спорт спрямований на досягнення результату та перемогу. Фізична культура - освітня галузь, спрямована на формування особистнісної культури фізичної активності, яка залишиться з людиною на все життя.
Нові орієнтири: «Освіта для життя»
У 2025 році Міністерство освіти і науки України спільно з Офісом впровадження НУШ та експертами різних освітніх галузей представило комплексну політику “Освіта для життя” Концепція “Освіта для життя” спрямована на підготовку особистості до успішного життя в суспільстві шляхом формування ключових компетентностей, цінностей та практичних навичок, необхідних для самореалізації, навчання, роботи та відповідального громадянства. Вона систематизує напрацювання реформи НУШ і допомагає краще зрозуміти, які результати навчання мають отримати учні та учениці.
Завдяки цьому батьки можуть побачити, що саме повинна знати й уміти дитина після завершення певного класу. Учителі та вчительки можуть ознайомитися з орієнтирами шляхів досягнення результатів навчання їхнього предмету. А учні та учениці — отримати зрозуміле пояснення того, навіщо вони вивчають ту чи іншу дисципліну. Урок уже не зводиться до вивчення техніки окремих спортивних елементів. Його завдання — допомагати дитині розвивати навички та наскрізні вміння, які знадобляться в реальному житті: приймати рішення, критично і системно мислити, співпрацювати з іншими, розв’язувати проблеми.
Що показав досвід учителів?
Протягом цього навчального року ми разом з учителями фізичної культури проводили неофіційне тестування платформи. І результати виявилися дуже показовими.
Ми побачили, що багато педагогів щиро вважають, що вже працюють за принципами НУШ. Однак на практиці виявляється, що основна увага вчителів часто все ще зосереджується переважно на вивченні техніки елементів обраного виду спорту.
Для частини вчителів стало відкриттям, що на уроках фізичної культури діти можуть навчатися не лише рухам, а й співпраці, комунікації, аргументації власної позиції, прийняттю рішень, творчо діяти, виявляти ініціативу тощо .
Разом ми почали ставити учням просте запитання: «Чому ти навчився за цю чверть?»
І відповіді дітей виявилися дуже промовистими.
«Мені сподобалося працювати в команді у флорболі».
«Коли на мене летів м’яч під час гри у волейбол, я зрозумів, що нижнім пасом не впораюся, тому швидко прийняв рішення використати верхній. І в мене вийшло».
У цих відповідях діти говорили не про техніку спортивного елементу, а про співпрацю, аналіз ситуації та прийняття рішень. Саме такі наскрізні вміння і визначає сучасна освіта.
Під час однієї із зустрічей учителька фізкультури дуже влучно підсумувала це відкриття. Вона сказала: «Тепер я знаю, що відповісти своєму 7-Б. Вони постійно питають: “Навіщо нам той волейбол, якщо ми не збираємося бути волейболістами?” Тепер я можу сказати: для того, щоб навчитися приймати рішення, логічно обґрунтовувати свою позицію та розв’язувати проблеми». І на уроках фізкультури можливості групової роботи та командного результату значно ширші, ніж на інших уроках.
Саме в цей момент наших зустрічей багато педагогів по-новому подивилися на власний предмет.
Фізкультура — не для спортсменів, а для всіх
Сьогодні фізична культура в школі дедалі більше відходить від логіки спортивного тренування. Її головне завдання — не знайти майбутніх чемпіонів, а допомогти кожній дитині сформувати здорові звички та важливі життєві вміння.
Саме тому важливо зберігати баланс між фізичною культурою і спортивною діяльністю. Щоб дитина після закінчення школи не лише знала правила волейболу чи баскетболу та володіла їхніми технічними елементами, а й мала сформовану цінність та навички систематичної фізичної активності, сформувалася як особистість, здатна конструктивно працювати з іншими, приймати рішення та відповідально ставитися до власного здоров’я. І тоді кожен випускник зможе самостійно обрати свій спосіб підтримання та поліпшення (відновлення) здоров'я, фізичного чи ментального: хтось — у любительському футболі, хтось — вправами йоги чи елементами танців, а хтось віддасть перевагу бігу. І кожен із цих виборів буде правильним!
Цього навчального року 50 вчителів фізкультури першими апробуватимуть оновлені модельні програми у межах реалізації політики “Освіта для життя” на базі 5 класів, щоб допомогти визначити їхні прогалини, та разом з учнями та ученицями та їхніми батьками дати зворотній зв’язок щодо її впровадження в життя. Це буде першим кроком для правильного масштабування результатів на всі заклади освіти України.
