Ігор Жданов, кандидат політичних наук, Фонд "Відкрита політика"
Зараз Північноатлантичний альянс перебуває на роздоріжжі гострої системної кризи. Глибока недовіра всередині союзу, російсько-українська війна та потенційна російська агресія проти європейських країн альянсу змушують НАТО до негайної, болісної, але такої необхідної трансформації.
Європа не лише усвідомила необхідність власної стратегічної безпекової автономії, але й почала робити перші кроки на цьому шляху.
Бути чи не бути НАТО?
Чи буде Північноатлантичний альянс замінений на систему багато- або двосторонніх оборонних союзів?
Якою буде майбутня система світової та європейської безпеки?
Відповісти на ці та інші питання намагався автор цієї статті.
ЩО ПІШЛО НЕ ТАК?
НАТО (North Atlantic Treaty Organization – Організація Північноатлантичного договору) як оборонний союз був створений 4 квітня 1949 року у Вашингтоні. Окрім військової мети, НАТО створювалася і як блок держав, що поділяють спільні цінності: свободу, демократію та верховенство права. Відповідальність альянсу розповсюдили виключно на територію на північ від тропіка Рака (23°27′ пн. ш.).
НАТО могло посилюватися та розвиватися лише за умови існування постійної загрози – агресивного Радянського Союзу. У 1991 році двополярний світ перетворився на монополярний, а Френсіс Фукуяма навіть проголосив кінець історії.
Все це запустило довгострокові процеси, що обумовили нинішній стан НАТО, найгостріші та наймасштабніші виклики у її історії.
Виклик перший. Пошук ролі НАТО у нових (не)безпекових умовах
Після закінчення Холодної війни більшість європейських країн альянсу радикально скоротили свої армії, запаси зброї та оборонні бюджети. Оборонна промисловість Європи (і навіть частково США) перейшла фактично на рейки мирного часу.
Тоді здавалося, що світ настільки змінився, що саме існування НАТО ставилося під сумнів – від кого оборонятися будемо?
Ніде правди діти, альянс намагався знайти своє місце у нових геополітичних розкладах, наприклад у боротьбі з тероризмом. Нагадаю про єдиний випадок застосування статті 5 Вашингтонського договору, а саме її використання з метою проведення спільної операції натівських країн проти Талібану після терористичного акту проти США у вересні 2001 року.
Але це були, скоріше за все не зміни, а їх імітація, спроби поверхневої модернізації НАТО.
Ситуація докорінним чином змінилися після початку широкомасштабної агресії росії проти України. Європейські члени союзу можливо не відразу, але достатньо швидко усвідомили: війна може прийти до їх домівок якщо не завтра, то післязавтра, що російській агресор – ось він, поруч.
Однак, всередині НАТО на сьогодні і досі немає єдиної думки, хто ж є головною загрозою альянсу – росія чи Китай. Країни Європи вимагають зосередження переважної частини ресурсів на стримуванні росії. Водночас США все більше зміщують фокус своєї геополітичної уваги на Індо-Тихоокеанський регіон та на протистоянні з Китаєм.
Сьогодні природа кризи НАТО змінилася. Якщо раніше альянс критикували за брак чіткої місії, то зараз криза викликана, насамперед поверненням великої війни в Європу, претензіями Китаю на статус другого полюсу сили та необхідністю існування НАТО як потужного оборонного союзу для захисту своїх членів.
Виклик другий. Пошук нової моделі функціонування
Усі рішення в НАТО ухвалюються одностайно (консенсусом), що надає право вето кожній державі члену альянсу. Цим активно користуються країни, які мають власні політичні чи економічні інтереси, часто узгоджені із опонентами альянсу, зокрема росією.
Яскравий приклад - це поведінка у недалекому минулому Угорщини під керівництвом Віктора Орбана. Скоординована з росією політика угорського уряду призводила до блокування або суттєвого гальмування прийняття стратегічних рішень: від виділення допомоги до інтеграції нових членів чи затвердження оборонних планів.
Це у свою чергу робило альянс неповоротким у критичні моменти.
До того ж, НАТО виявилося не готовим до довготривалої війни на виснаження. Армія та оборонна промисловість більшості європейських країн альянсу існували більше на папері, ніж в реальності.
Все це зумовило на сьогодні різке зростання оборонних бюджетів країн членів НАТО, почалося масштабне переозброєння Європи. Сьогодні фактично лише Польща, яка витрачає близько 4,3%-4,7% від ВВП, виконала вимоги щодо витрат 5% від ВВП на оборону та безпеку. Впевнено рухаються в цьому напрямі (понад 3,5%) ще 4 країни: Литва, Латвія, Естонія та Данія. США наразі тримають рівень витрат близько 3,4%.
Після приєднання до НАТО Фінляндії та Швеції північно-східний фланг альянсу став сильнішим, ніж будь-коли після завершення Холодної війни.
Альянс змушений на ходу перетворюватися з бюрократичного політичного клубу на боєздатну військову машину, здатну вести велику війну, запускати програми модернізації європейських армій та розвитку оборонної промисловості.
Виклик третій. Зовнішня політика президента США Дональда Трампа
НАТО критично залежить від військового лідерства та ядерної парасольки Сполучених Штатів. Проте зовнішня стратегія США стає все більш непередбачуваною. Дотрампівска американська зовнішня політика базувалася як на врахуванні національних інтересів США, її союзників, так і на ціннісному підході, в основі якого лежали демократичні принципи, права і свободи людини.
Однак, сьогодні Сполучені Штати остаточно переходять до моделі лояльної залежності інших країн, де взаємовідносини між партнерами та союзниками базуються не на цінностях, а визначаються обсягами закупівель американських товарів та безумовною підтримкою дій США на зовнішній арені.
Це вже призвело до загострення відносин між союзниками по Північноатлантичному альянсу.
У січні 2026 року США висунули вимогу своєму союзнику по НАТО – Данії терміново "забиратися з Гренландії". Данія назвала ці заяви неприйнятними, що спровокувало наймасштабнішу кризу в Північноатлантичному альянсі за останні десятиліття. США не провели жодних консультацій з країнами-членами блоку перед початком військових дій проти Ірану. Натомість пізніше, президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп ультимативно вимагав від членів НАТО надати США військову допомогу у цьому конфлікті.
Непередбачуваність сучасної зовнішньої політики США та посилення ізоляціоністських настроїв серед американських політиків ставлять під сумнів здатність США захистити союзників.
Виклик четвертий. Криза євроатлантичної довіри, виконання оборонних та безпекових зобов’язань
Навесні 2026 року НАТО опинилося у глибокій кризі довіри та виконання взаємних оборонних зобов’язань.
З подачі американського президента широко обговорювалися вихід США з НАТО, плани обмеження дії 5 статті Вашингтонського договору для країн, які не довели витрати на свою оборону до 5% від ВВП, та навіть "призупинення" членства окремих країн (наприклад, Іспанії). Президент Трамп також заявив про можливість виведення американських військ з Італії, Іспанії і Німеччини (на початку травня відповідне рішення щодо Німеччини було прийняте).
Негативний фон взаємної недовіри між членами альянсу породив сумніви у виконанні статті 5 Вашингтонського договору, яку варто, аби уникнути будь-яких спекуляцій, процитувати: "Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого збройного нападу кожна з них … надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і негайно здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні…".
Окремі експерти наголошували, що якщо тлумачити статтю 5 дослівно, то збройна допомога в рамках НАТО необов’язкова, що кожна країна член альянсу буде сама визначати, які дії вона буде вважати необхідними здійснити після нападу на іншого члена альянсу.
Інші аналітики підкреслювали, що окрім п’ятої існує ще 4 стаття Вашингтонського договору, за якої "Сторони консультуватимуться між собою щоразу, коли, на думку будь-якої з них, під загрозою опиниться територіальна цілісність, політична незалежність або безпека будь-якої із Сторін". Окремі заангажовані росією експерти намагаються подати 4 статтю як бюрократичну перепону, яка девальвує швидкість реакції на збройний напад на країну альянсу. Насправді, консультації застосовуються як механізм реакції на загрози, а не на сам напад.
Без сумніву, ці сумніви підігрівалися як внаслідок недолугої зовнішньої політики США, так і внаслідок дезінформаційних атак росії. Потрібно сказати, що її результати виявилися досить позитивними для агресора. Адже домінуючими наративами в інформаційному просторі стали твердження, що НАТО слабке, що стаття 5 договору не буде виконана, а США вийдуть із альянсу і Європа залишиться сам на сам з агресією росії.
НАТО перебуває у глибокій системній кризі, наслідком якої може бути її зникнення з геополітичної карти світу як впливового євроатлантичного військово-політичного союзу або перетворення на інтелектуальний клуб за інтересами. В експертному середовищі намагаються знайти відповідь і на досить радикальне питання: "Бути чи не бути НАТО?".
Однак на сьогодні зберігаються великі шанси, що Північноатлантичний альянс буде і далі існувати як оборонний блок за умови його глибокої модернізації та визначення його ролі у майбутній світовій архітектури безпеки.
ЩО РОБИТИ?
На глобальні виклики потрібно давати такі ж стратегічні та адекватні відповіді, реагувати гнучко та оперативно.
Зараз на шпальтах впливових видань, у провідних аналітичних центрах світу, обговорюються сценарії модернізації або зміни НАТО. Так, у 2026 році впливовий європейський think tank Stiftung Wissenschaft und Politik (SWP, Berlin) опублікував резонансу доповідь з цього питання, окремі результати якої використані під час підготовки цієї аналітичної статті. На міжнародних конференціях з безпеки, зокрема на провідному форумі GLOBSEC, де автор був запрошений в якості експерта, та у дипломатичних кулуарах також широко дискутується майбутнє Північноатлантичного альянсу.
Нижче автор проаналізує головні глобальні шляхи трансформації та модернізації альянсу.
Траєкторія перша. Європеїзація НАТО з опорою на стратегічну безпекову автономію Європи
Вірогідність сценарію: висока, частково реалізується вже сьогодні.
Це сценарій, за якого НАТО де-факто або де-юре перестає бути трансатлантичним і перетворюється на європейську оборонну організацію.
Якщо Вашингтон прийде до висновку, що він не може одночасно утримувати два стратегічні фронти (європейський проти росії та азійський проти Китаю), США можуть мінімізувати свою військову участь у Європі, зокрема шляхом радикального зменшення (або повного виведення) американського військового контингенту та ядерної зброї з континенту.
Сполучені Штати, скоріше за все, залишать за собою лише роль зовнішнього модератора (арбітра) НАТО та власника стратегічного ядерного резерву у випадку розгортання світового військового конфлікту.
Європейським країнам в рамках НАТО буде потрібно досягти стратегічної безпекової автономії. Без США Європа наразі має колосальний дефіцит у сферах стратегічної авіарозвідки, супутникового зв'язку, дозаправки в повітрі та стратегічної логістики.
Європейським країнам НАТО потрібно буде перебрати на себе сто відсотків командування, фінансування та забезпечення сухопутних, повітряних та морських військових операцій в Європі. При цьому альянс буде спиратися на економічну та логістичну інфраструктуру Європейського Союзу.
Стратегічна безпекова автономія Європи це довгостроковий проєкт, який буде тривати, за оцінками того ж SWP 10-15 років, а не швидке рішення на завтра. Водночас за будь-яких умов європейські країни НАТО мають вже сьогодні розпочати шлях із її досягнення.
Траєкторія друга. Існування адаптованого НАТО із американським лідерством
Вірогідність сценарію: висока, частково реалізується вже сьогодні.
На сьогодні більшість експертів вважають такий варіант найбільш імовірним. США за таким розвитком подій можуть лише частково скоротити свою військову присутність в Європі, що і відбувається зараз. Європа вже зараз готова збільшити свої оборонні витрати та модернізувати оборонну промисловість.
Безумовно, НАТО буде потрібно реформувати та адаптувати до нових умов, однак базова безпекова конструкція Північноатлантичного альянсу буде збережена.
США можуть прийняти правове рішення вийти з НАТО, але на сьогодні, навіть за президентства Дональда Трампа, це виглядає малоймовірним. Тим більше, що відповідно до закону президент США не може ухвалити таке рішення одноосібно.
Траєкторія третя. Глобалізація НАТО та перетворення його на військово-політичний союз для протистояння "вісі зла"
Вірогідність сценарію: нижче середньої.
Це найбільш бажаний для України сценарій, оскільки існує висока імовірність включення України до такої системи безпеки із взаємними оборонними зобов’язаннями.
Альянс має перерости свій формальний нинішній географічний, а вірніше геополітичний статус, зафіксований у статті 6 договору, і стати глобальним союзом безпеки демократичних держав.
За такого сценарію, НАТО офіційно розширить зону своєї відповідальності на Індо-Тихоокеанський регіон. Це буде відбуватися або через пряме розширення шляхом приєднання нових членів, наприклад, Японії, Південної Кореї, Австралії, Нової Зеландії, або через створення жорсткої системи глобальних та регіональних союзів, де європейська безпека юридично буде пов'язана з азійською.
Головною метою такого супер-альянсу стане вже не просто стримування росії, а глобальне протистояння "вісі зла" - союзу Китаю, росії, Ірану та Північної Кореї.
Траєкторія четверта. Ліквідація НАТО із заміною на систему двосторонніх оборонних договорів
Вірогідність сценарію: низька щодо імовірності ліквідації НАТО, висока – у сфері укладення окремих двосторонніх або багатосторонніх оборонних угод.
Цей варіант розвитку подій із ліквідацією НАТО є найбільш небезпечним, і який за часів другого приходу адміністрації Дональда Трампа вже перестав здаватися суто теоретичним. Він передбачає можливий демонтаж НАТО як колективної багатосторонньої бюрократичної структури через її неефективність та кризу консенсусу. НАТО розпускається або перетворюється на суто формальний політичний клуб без військової складової.
За такого варіанту розвитку подій, цілком ймовірним є укладання окремих двосторонніх або багатосторонніх оборонних пактів між окремими країнами як членами, так і не членами НАТО. Наприклад, укладання окремих угод між Польщею, Великою Британією, країнами Балтії, Румунією за можливої участі України.
Як відомо, вже сьогодні Франція запропонувала розповсюдити свою ядерну парасольку на окремі країни НАТО.
У такому випадку НАТО може перетворитися на чисельну мережу менших оборонних союзів європейських країн. Такий варіант передбачає фактичну геополітичну смерть альянсу та зниження загального рівня безпеки не лише в Європі, а у й світі загалом.
На думку автора, жоден сценарій щодо майбутнього НАТО не буде реалізований у чистому вигляді. Але на сьогодні найбільш реалістичним сценарієм у середньостроковий перспективі є сценарій адаптованого НАТО з поступовим посиленням європейської оборонної автономії.
***
Майбутня система європейської та світової безпеки буде формуватися на підставі складної комбінації різнопланових факторів та подій. Питання полягає вже не лише в тому, яким буде НАТО, а й у тому якою буде нова система безпеки Заходу в цілому, і головне для нас – якою буде роль Україна у цих нових безпекових структурах.
Україна вже сьогодні повинна будувати дві паралельні моделі безпеки: інтеграція у колективні безпекові структури Заходу та укладання системи власних багато- або двосторонніх оборонних союзів.
Про що ми і поговоримо у наступній статті.
