Жертвоприношення дракону не зупиняє війну
Галина Янченко, народна депутатка, голова Парламентської спецкомісії по захисту інвесторів
Сьогодні вже п’ятий рік повномасштабної війни і дванадцятий — відтоді, як російські військові у формі "зелених чоловічків" зайшли в Крим і на Донбас. Про що я думаю в цей день? Про ціну миру в Україні. Українці платять її щодня: сидячи без світла під обстрілами, втрачаючи близьких, воюючи на фронті. Ми боремося не просто за “мир”, а за свій вибір. За свободу. За демократію. За Європу. За право не жити не під російським режимом, який є набагато страшнішим за тюремний.
Мир - це не товар, який можна купити на політичному ринку. Тому питання, "яку ціну заплатити за мир", яка щодня ставиться зараз перед Україною на переговорах, саме по собі є хибним. Риторика "заплатити за мир" — це логіка "віддати дракону найкрасивішу дівчину, щоб він не спалив місто". Але дракон повернеться.
Тут варто згадати давню грецьку легенду про місто, яке роками тероризував дракон біля озера. Щоб його задобрити, мешканці спочатку приносили йому худобу, а коли вона закінчилася — почали віддавати власних дітей, обираючи за жеребом. Одного дня жереб випав на доньку короля, і тоді з’явився лицар Георгій. Він вступив у бій, поранив дракона, притягнув його до міста й убив.
Жертвоприношення припинилися не тому, що дракон наситився, а тому, що хтось нарешті сказав: досить. І підкріпив слова діями.
Мир під звуки сирен
Нинішня зима принесла більше розмов про "мир", ніж будь‑яка попередня. Але водночас — найбільше ударів по цивільних цілях від початку повномасштабного вторгнення. У 2025 році було лише чотири ночі, коли Росія не запускала дрони в бік українських міст. Той самий рік став найсмертоноснішим для цивільного населення: понад 2500 загиблих і понад 12 000 поранених — приблизно на третину більше, ніж у 2024‑му.
Ці люди - наші родичі, друзі, чиїсь сусіди, брати й сестри. Вони загинули не в окопах. Вони загинули вдома, в лікарнях, у супермаркетах, на дитячих майданчиках - під прицільними обстрілами житлові квартали і критична інфраструктура.
За зачиненими дверима дипломатичних кабінетів логіка "жертвоприношення дракону" часто звучить майже дослівно. Україні пропонують добровільно віддати росії частину Донецької області, де досі живуть близько 200 тисяч українців. Віддати ці землі означає свідомо приректи цих людей на окупацію, вбивства, тортури і згвалтування. Україна на це не піде.
Є й безпековий аспект: ці території — укріплена лінія оборони, що стримує наступ росії. Їхня передача не принесе миру, а відкриває агресору шлях на Дніпропетровщину, Харківщину, Запоріжжя. З військової точки зору це також є самогубством.
Нинішній переговорний процес поки що не дав результатів. Як і попередні спроби, він зайшов у глухий кут через повторення старої помилки: тиск спрямовується на жертву агресії, тоді як умови для Росії фактично залишаються без змін. Не Україна займається ескалацією — ескалацію здійснює агресор. Ми сподіваємося, що ті, хто беруть на себе роль посередників, зроблять висновки з попереднього досвіду, тоді переговори будуть рухатися уперед.
Не годуйте дракона
Росія дуже боїться американських санкцій, але санкційний тиск за останній рік кардинально посилений не був.
Новий стимул путіну сідати за стіл переговорів створила кампанія арешту суден російського “тіньового” флоту, який перевозив підсанкційну нафту. Однак, після чотирьох успішних блокад пов'язаних із росією суден силами армії США, ця ініціатива теж поки на паузі.
Російська нафта продовжує продаватися.
Найбільші покупці російської нафти сьогодні — Китай, Індія та Туреччина, які викупили 91% сирої нафти РФ за весь 2025 рік (47% забезпечив Китай, 38% - Індія, і близько 6% - Туреччина), на суму в $142 млрд.
ЄС майже повністю відмовився від російської сирої нафти. Винятком досі залишаються лише Словаччина та Угорщина, які разом викупають щонайменше 6% російського експорту на суму близько $8 млрд на рік.
За оцінками KSE, у 2025 році росія заробила на експорті сирої нафти та нафтопродуктах $156 млрд — попри санкції та цінові стелі. Саме стільки ж Кремль заклав на війну: $137 млрд прямих воєнних витрат і до $161 млрд на "оборону" загалом. А це — прямі гроші на ракети, дрони, бомби. Поки світ купує російську нафту, у Кремля є бюджет на війну. І немає жодної причини йти на поступки.
Єдиний спосіб змінити поведінку росії — зробити війну для неї надто дорогою. Забрати гроші та можливість фінансувати агресію. Без цього всі розмови про мир — це лише фон для нових атак.
Хто наступний?
Мирні переговори впродовж останнього року були переповнені риторики, що саме і як швидко має віддати Україна, щоб задовольнити росію. Однак, перемовини так і не дали відповіді на питання: де гарантії, що росія не повернеться знову?
Сьогодні путін хоче Донецьку область — завтра це може бути одна з країн Балтії. Чи готові європейці та американці платити за мир своїми територіями та людьми, які там живуть? Чи готовий хтось ще перевірити, чи зупиняється агресор після поступок?
Змусити агресора заплатити можна лише разом — а не обговорюючи, яку "жертву" ще принести дракону з боліт.
Платити має росія — і не за мир, а за війну, яку вона почала. Це війна не лише проти України. Це війна проти цивілізованого життя та цінностей, які представляє Європа. Поки Україна не отримає гарантій, не захищені не лише ми, а й вся Європа.
Україна вже виграла для Європи чотири роки часу. Чотири роки, протягом яких російська армія виснажується тут, а не на кордонах країн Балтії чи Польщі.
Тому питання не в тому, яку ще жертву має принести Україна. Питання в іншому: чи готові ми — Україна, Європа і США — разом провести межу і сказати “досить!”
