Міфи про армію - очима колишнього бізнесмена

Вадим Зукін, військовослужбовець ЗСУ

Сьогодні зловив себе на думці, що вже 8 місяців як я в армії. За цей час помітив, що навколо служби є багато уявлень і міфів.

Міф 1. В армії всі мають бути ідеально здоровими.

Якщо холестерин підвищений, вітамін D понижений, зір «-2» — то служити не можна. Так багато хто думає. Особливо, жінок, які не хочуть відпускати чоловіків, синів, батьків, братів.

Правда така, що ідеально здорових людей взагалі небагато — і в цивільному житті теж. У багатьох є певні особливості або хронічні хвороби, які не заважають служити. Армія — це не зібрання ідеально здорових людей.  А щодо бажання жінок придумати виправдання, чому їхній близький чоловік не має йти, то це повністю адекватне та здорове жіноче бажання, враховуючи стереотипи нашого суспільства та відсутність патріотичного виховання вже багато років.

Міф 2. Якщо є діти, то як можна йти в армію?

Насправді дуже багато військових мають неповнолітніх дітей. І багато хто прийшов добровільно. Кожен приймає рішення по-своєму, і це складні рішення. Але аргумент «так у мене ж дитина» не дуже працює, бо, мабуть, у більшості чоловіків в армії, які старше 30-35 років, є діти.

Міф 3. Якщо твій досвід “не військовий”, то він не потрібен.

Очевидно, що цивільний досвід дуже відрізняється. Дійсно, якщо вже в цивільному житті все було розслаблено і не треба було вникати в щось нове, то тут доведеться. Але точно попередній досвід є дуже корисним. Звісно, лише тоді, коли йде боротьба за незалежність, оскільки в мирний час все-таки значно краще, якщо армія більшою мірою складатиметься з професійних військовослужбовців, а для цивільних людей, патріотично налаштованих, буде чіткий шлях як бути резервістом з можливістю залучення під час небезпеки для країни.

Міф 4. Військові брудні і погано харчуються.

Гігієна — це питання особистої відповідальності, і багато хто дуже за цим слідкує. Харчування різне, як і скрізь, але його точно не можна назвати «поганим». Воно або середнє, або навіть гарне.

Міф 5. Командування завжди приймає дурні рішення.

Часто військовослужбовець бачить дуже обмежений шматок інформації. Командування ж зазвичай має значно ширшу картину. Це трохи як у бізнесі: коли маєш лише обмежену інформацію про свій шматок роботи, рішення керівника здаються дивними. Коли бачиш більше — вони стають зрозумілішими. Це не означає, що помилок не буває. Але реальність зазвичай складніша, ніж здається знизу.

Міф 6. Права військових масово порушуються, і це норма.

У більшості випадків це просто невигідно і небезпечно для самого підрозділу. Жоден командир не зацікавлений погано ставитися до своїх людей. Це прямо впливає на результат, а також досить небезпечно для нього ж самого. Це правда, що влада командирів над особовим складом у військовий час дуже велика. Але це така ж правда, що зловживання цією владою нікому невигідно.

Міф 7. “Я не йду в армію, бо не хочу померти”.

За 8 місяців я не зустрів жодної людини, яка хотіла б померти. Навпаки — більшість хоче жити. Бажано в мирній країні. Після перемоги або мирного договору. Але жити. І саме тому багато хто тут.

Міф 8. Військові нагліють у побутових питаннях.

Досвід показує, що рівень наглості не дуже залежить від того, людина цивільна чи військова. А моє довге перебування далеко від Києва показує ще й інше: поведінка військових у громадських місцях часто досить стримана. Бо наслідки некоректної поведінки можуть бути дуже конкретними за порушення порядку навіть не при виконанні службових обов’язків, оскільки це псує репутацію ЗСУ.

Міф 9. В армію йдуть лише бідні або “не дуже розумні”.

Серед військових дуже багато освічених людей, підприємців, айтішників, лікарів, менеджерів. Багато хто мав нормальне та небідне життя до служби. Рішення йти — не завжди про відсутність альтернатив.

Міф 10. Хто в армії, дуже зневажає тих, хто вирішив не йти чи офіційно, чи не дуже офіційно.

Насправді, як раз в армії менше зневаги до тих, хто з різних причин не доєднався. З різних причин, але просто якось не відчувається ніде ненависть до тилу, заброньованих, «ухилянтів». І не до того, і нема потреби витрачати енергію на зайві думки.

А тепер трохи несподіваної правди

1. Чомусь, коли ти в армії, деякі люди раптово перестають спілкуватися. Або починають говорити так, ніби тобі “не дуже довго лишилось”. Це досить дивно, адже статистично навіть за найбільших в історії воєн переважна більшість військових все-таки виживала. А перебування людини в армії чи ні – аж ніяк не мала би впливати на бажання спілкуватись.

2. Багато хто думає, що більшість військових постійно «бігають зі зброєю» чи «сидять в окопі». Насправді лише частина безпосередньо виконує бойові завдання зі зброєю в руках. Армія — це величезна система, де дуже багато різних функцій. І хто сильно не хоче «в окоп», має багато можливостей знайти своє застосування в більш спокійному місці, але, звісно, і з меншою грошовою компенсацією.

3. Форму “Піксель” не так часто видно в реальному житті, як у соцмережах на урочистих фото. Реальність набагато менш парадна і більш звичайна. Деякі кажуть, що «будемо одягати на парад піксель». Але дуже сподіваюсь, що у влади вистачить розуму відмовитись від дивної традиції парадів після завершення війни.

Якщо чесно, армія — це не окремий світ і не якась інша планета. Це ті ж самі люди з того ж суспільства. Зі своїми сильними сторонами, слабкостями, характерами. Мабуть, найкраще, що може зробити суспільство зараз, це уникнути чергової лінії для поляризації суспільства, що досить популярно для українців. Адже у нас і так вистачає багато полярних ліній: російськомовні/україномовні, виїхали/лишились, голосували за одного кандидата в президенти/голосували за іншого.