Вікно можливостей для України та Польщі: як відновити взаємну довіру завдяки цифровим технологіям
Юрій Щуклін, експерт логістики, радник президії УКАБ із залізничної логістики, голова асоціації Цифрові шляхи свободи
З початку повномасштабної війни Україна кардинально переорієнтувала свої логістичні потоки з південних портів на західні прикордонні переходи, зокрема через Польщу, яка стала головною транзитною країною для українського експорту. Зокрема я сам вже у квітні 2022 року перевіз до Польщі обладнання, яке дозволяє перевантажувати зерно з широкої колії на вузьку, налагодив потоки українського зерна в порти Щецин-Свіноуйсьце, а далі воно кораблями попрямувало до країн Балтії. Відповідно й інші українські бізнеси завдяки географічному становищу Польщі та її інфраструктурі, знаходили шлях Балтійським морем до своїх традиційних ринків та відкривали суходолом нові: ринки Німеччини, Іспанії, Португалії. Однак із часом у польському суспільстві зросло невдоволення через конкуренцію з українськими агровиробниками, що призвело до блокад кордонів, політичної напруги та впровадження тимчасових заборон транзиту й експорту з України.
Попри всі події цієї історії, що триває з квітня 2023 року, шанс розвʼязати суперечності — досі зберігається. Навіть більше: головування Польщі в Раді ЄС відкриває вікно можливостей для переосмислення ролі України в логістичній системі Євросоюзу. Дієвими та прагматичними адвокатами поновлення та розширення торгівельних взаємин з Україною є ті польські бізнеси, які народилися або отримали імпульс розвитку саме завдяки різкому зростанню логістичної та торгової взаємодії між нашими країнами у 2022 році.
На організованому Польсько-Українською Господарчою палатою XIII Fracht Intermodal Transport Forum (що відбувся в Сопоті 26-27 березня) значну увагу отримала тема негативних наслідків для польського бізнесу від скорочення обсягів українських вантажопотоків. Польські компанії, які володіють інфраструктурою та займаються обробкою вантажів, втратили доходи, які отримували від українських потоків, і усвідомили факт, що ці втрати не компенсувалися ані польськими, ані будь-якими іншими вантажами. Відповідно змінилися зміст та тональність оцінок впливу українських вантажів на економіку Польщі. Голова Польсько-Української Господарчої палати Яцек Пєхота артикулює необхідність відновлення довіри до Польщі як транзитної країни. А польські компанії, які обробляли українські вантажі та втратили дохід через обмеження, починають артикулювати запити до своїх урядовців щодо усунення перешкод для транзиту українських вантажів, адже їхнє повернення могло б сприяти розвитку та додатковим можливостям.
Проте з порядку денного нікуди не зникла проблема польських фермерів, економічної конкуренції та соціально-політичних наслідків, які вона спричиняє. Польські фермери, чиє виробництво часто менш ефективне порівняно з українським через менші масштаби та вищі витрати, побоюються, що наплив дешевої української сільгосппродукції — зокрема зерна — витіснить їх із внутрішнього ринку та знизить ціни, підриваючи їхню конкурентоспроможність. Для польських урядовців проблема має ширший контекст: підтримка фермерів є не лише економічним, а й соціальним пріоритетом, адже аграрний сектор забезпечує зайнятість і стабільність сільських регіонів. Водночас Польща прагне зберегти роль транзитного хабу, отримуючи доходи від інфраструктури, як-от залізниці та порти. Це створює дилему: дозволити транзит і ризикувати невдоволенням фермерів чи обмежувати його й надалі, втрачаючи економічні вигоди.
Важливо розуміти, що внаслідок відсутності сучасних інструментів відстеження вантажопотоків, польські урядовці й фермери позбавлені можливості бачити масштабнішу картину. З українського боку кордону вже сформувався клас малих і середніх аграрних виробників, які не становлять конкуренції польським фермерам, оскільки їхня діяльність орієнтована на прямі постачання до європейських споживачів. Ці господарства, адаптуючись до умов війни, налагодили власні канали збуту в ЄС, знайшовши нішевих покупців — переробників чи кінцевих клієнтів, — які цінують їхню продукцію за якість. Завдяки невеликим масштабам виробництва вони не створюють надлишкової пропозиції на польському ринку, а їхній експорт через Польщу є транзитним, а не локальним, що усуває пряму загрозу для польських аграріїв.
Цей клас виробників сформувався із необхідності виживання після повномасштабної війни, коли традиційні схеми збуту агропродукції через великих трейдерів та порти Чорного моря стали недоступними. Малі та середні господарства, часто з західних регіонів України, інвестували у власну логістику — наприклад, у створення вузькоколійних терміналів біля кордону, — і навчилися самостійно укладати контракти з європейськими партнерами. Їхня продукція, як-от нішеві культури чи органічні товари, відповідає специфічним потребам ринку ЄС, а не масовому попиту, який могли б перекрити великі українські агрохолдинги, — цим вони й принципово відрізняються від конкурентів, що викликають занепокоєння в Польщі. Така модель експорту не шкодить, а приносить користь полякам: транзит цих вантажів через польську інфраструктуру — залізниці та порти, як Щецин та Свіноуйсьце, — генерує залученим підприємствам стабільний дохід, не створюючи ризиків для місцевих фермерів. Ці господарства не “засмічують” польський ринок дешевою продукцією, а спрямовують її далі — до Іспанії, Німеччини чи країн Балтії, — що робить їх ідеальними партнерами для транзитної ролі Польщі. Таким чином, вони не лише інтегруються до європейської економіки, а й демонструють модель співпраці, вигідну обом країнам. Ця модель могла б бути масштабована (а обсяг вантажів відповідно збільшений) в разі наявності в українських фермерів зрозумілої системи виходу на зовнішні ринки без посередників і перекупників.
Отже, сформоване сприятливе тло: Польща вже відчула економічні втрати від ембарго на українські вантажі й готова шукати компроміс, а з іншого боку, а Україна потребує стабільного транзиту для експорту та майбутньої інтеграції до Європи. Головною перешкодою є те, що Польща, як головна транзитна брама, не має можливостей передбачати обсяги й напрямки українського експорту.
Рішення є: прозоре технологічне планування. Відновити взаємну довіру можливо шляхом переходу до відповідального раннього планування логістики та торгівлі, з використанням сучасних цифрових рішень. Це означає:
- створення інформаційного середовища, в якому можливо планувати та узгоджувати обсяги виробництва, експортні наміри та логістичні можливості на рік-два вперед;
- впровадження цифрового додатка для українських фермерів – зручного й зрозумілого, як застосунки для купівлі квитків, який допоможе виходити на прямих споживачів їхньої продукції в ЄС без посередників;
- моніторинг інфраструктури та вантажопотоків у реальному часі для попередження шоків і перевантажень.
Така система вигідна обом сторонам: Польща отримає контрольовані, прогнозовані вантажопотоки, захист своїх фермерів через регулювання походження продукції, а також додатковий дохід від обробки українських вантажів, а українські малі виробники зможуть уникнути залежності від перекупників, знайти нові ринки, вирощувати нішеві культури та продавати свої врожаї за кордон за форвардними контрактами й ставати повноцінними учасниками європейської економіки.
Інфраструктурні передумови для цього вже є. Частина українських виробників уже інтегрована до європейської економіки: вони транспортують вантажі польською залізницею до портів на Балтійському морі, мають досвід, ринки збуту й власну інфраструктуру біля вузької колії. Вони не повернуться до старої моделі, де домінують трейдери та посередники. Якщо можливість продавати продукцію через цифровий додаток, оминаючи трейдерів, отримають всі українські фермери, відбудуться суттєві зміни, які вплинуть на економічну незалежність, прибутковість і ринкові перспективи цього класу агровиробників.
По-перше, фермери зможуть напряму укладати контракти з європейськими покупцями чи переробниками, отримуючи вищу ціну за свою продукцію, оскільки зникне посередницька маржа трейдерів, які традиційно диктують низькі закупівельні ціни. Цифровий додаток спростить процес оформлення експортних операцій і логістики — від планування посівів до бронювання вагонів, — що зараз вимагає найму сторонніх фахівців, роблячи малих фермерів залежними від великих гравців. Це дасть їм змогу самостійно контролювати весь ланцюжок продажу, підвищуючи їхній дохід. По-друге, доступ до цифрового інструменту розширить ринки збуту: замість обмеженого кола місцевих трейдерів, які купують лише масові культури (як кукурудза чи пшениця), фермери матимуть зв’язок із тисячами потенційних покупців у ЄС, готових до нішевих чи органічних продуктів. Вони зможуть гнучко реагувати на попит, вирощуючи те, що потрібно конкретним клієнтам, а не те, що нав’язують перекупники, що розширить номенклатуру їхньої продукції й підвищить її додану вартість. Наприклад, замість стандартного зерна вони можуть перейти на нішеві бобові та зернові культури, які цінуються в Європі. По-третє, цифровий додаток зробить процес прозорим і передбачуваним: фермери знатимуть заздалегідь, скільки і кому вони продадуть, що дозволить планувати посіви й логістику на рік уперед, уникаючи простоїв чи втрат. Це зменшить їхню вразливість до коливань цін, які трейдери часто використовують на свою користь, дасть змогу продавати свої врожаї за форвардними контрактами, будувати довгострокові відносини з покупцями, отримати більше свободи у виборі стратегії й позбутися залежності від посередників, що кардинально змінить їхню роль в аграрному секторі України.
Час діяти – зараз. Польща до 1 липня головуватиме в Раді ЄС. Це – вікно можливостей, щоб підняти на порядок денний питання інтеграції української логістики в європейську систему та зробити це на основі нових цифрових технологій.
Потрібно:
- Створити міждержавну робочу групу;
- Ухвалити методологію проходження кордону українських аграрних вантажів;
- Побудувати прозору систему адміністрування та планування логістики;
- Актуалізувати дані щодо підприємств, обсягів виробництва, регіонів і логістичних можливостей;
- Використати вже наявні ІТ-рішення для запуску системи планування експорту.
Інтеграція України до європейської логістичної системи вже почалась. Вона повинна відбуватися через спільне планування, прозорість і технологічну відкритість, і Польща може стати нашим надійним союзником. Для цього слід почати з конкретних рішень – у форматі цифрового прориву в аграрній логістиці.