Російські “сигнали до миру”: удар по ЧАЕС та новий рівень ескалації
Сергій Магера, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування, голова Підкомітету з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи
З обранням нового президента США Дональда Трампа стрічка новин стала набагато динамічнішою. Щодня з'являються нові заяви як від самого очільника США, так і від його команди щодо можливого початку мирних переговорів між Росією та Україною. І, здавалося б, країна-агресор готова сідати за стіл переговорів.
Однак слова залишаються лише словами. Дії Кремля свідчать про протилежне. Володимир Путін знову вдався до одного зі своїх «улюблених» методів підняття ставок у цій війні — ядерної ескалації. В ніч на 14 лютого російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною вразив арку НВК – Нового безпечного конфайнменту – захисну конструкцію над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської атомної електростанції, що спричинило його значні пошкодження.
Які ризики несе цей удар для ЧАЕС та України? Чому Кремль попри розмови про мирний процес, знову підвищує ставки, ризикуючи здоров'ям і життям мільйонів людей у Європі? І як має реагувати на це міжнародна спільнота?
«Новий безпечний конфайнмент» (НБК), відомий також як «Укриття», — це масштабна сталева арка, яка накриває четвертий енергоблок ЧАЕС, що був зруйнований під час катастрофи 1986 року. Саме по ній було завдано удару. Виникла пожежа, яку вдалося локалізувати, однак роботи з ліквідації наслідків атаки тривають. У ДСНС повідомили про залучення близько 90 рятувальників і 20 одиниць спецтехніки.
Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук зазначила, що через пошкодження зовнішньої та внутрішньої оболонок арки, а також обладнання системи основних кранів, відбулося порушення меж і умов безпечної експлуатації об'єкта. Хоча рівень радіації наразі не змінився, удар створив реальну загрозу радіаційному забрудненню з непередбачуваними наслідками.
«Укриття» — це визнане у всьому світі інженерне досягнення та символ глобальної співпраці. Воно накриває весь зруйнований реактор та надійно ізолює радіацію звідти. Його будівництво профінансували 45 країн-донорів. Проєкт обійшовся у понад 2 мільярди доларів, а зведення тривало дев'ять років і завершилося у 2016 році, що характерно, під час першого президентства Дональда Трампа. У роботах брали участь 10 тисяч фахівців з усього світу, зокрема й українські металурги: спеціальну сталь для арки розробила і поставила Група Метінвест, зокрема і легендарний комбінат «Азовсталь», зруйнований Росією у 2022 році.
Росіяни навмисно атакували об'єкт, який захищає Україну та Європу від радіації. На щастя, конструкція витримала. Вона вкотре довела свою надійність, прийнявши на себе удар безпілотника і запобігши пошкодженню самого реактора. Однак тління захисних матеріалів все ще тривають. У 2000-х роках, коли нове “Укриття” тільки проєктувалося, ніхто навіть не міг подумати, що його будуть атакувати російські ударні дрони. Однак маємо жахливу реальність. Конфайнмент не розрахований на удари такого типу та є до них вразливим через структуру захисної оболонки.
Уряд вже спрямував понад 1,5 млрд грн на підтримку в безпечному стані укриття ЧАЕС, збільшивши фінансування на 139 млн грн порівняно з 2024 роком. Чи вистачить їх на ремонт “Укриття” — ще питання, адже наслідки удару все ще усуваються, а підрахунок збитків триває. Однак вже очевидно, що російський удар по ЧАЕС переслідував відразу декілька цілей — від показової ескалації до прямих суттєвих матеріальних збитків Україні.
Ця атака вкотре довела: Кремль цілеспрямовано створює ядерні загрози. Під час цієї війни їх вже була ціла низка. На початку повномасштабного вторгнення була окупована та розграбована Чорнобильська АЕС. Окупації та систематичних порушень правил безпеки зазнає Запорізька АЕС — найбільша в Європі. Окупанти обстрілювали й руйнували ядерні наукові обʼєкти у Харкові. А траєкторії для ракет і безпілотників росія свідомо прокладує над українськими атомними станціями на небезпечно низьких висотах. Усе це частини тактики ядерного терору.
Удар по ЧАЕС стався в перший день Мюнхенської конференції з безпеки 2025 року та на тлі заяв Трампа про мирний процес. Це не випадковість, а демонстративний акт. Кремль використовує ескалацію як спосіб тиску. Атака на ЧАЕС вчергове доводить, що росія веде війну не лише проти України, а й проти глобальної безпеки, порушуючи всі можливі «гласні» й «негласні» правила міжнародного права. І те, що це може нести катастрофічні наслідки для мільйонів людей, вона свідомо ігнорує.
Це вже усталена практика. Битва за Дебальцеве у лютому 2015 року відбулася одразу після підписання «Мінська-2», українські війська змушені були в критичних умовах залишити місто. Під час російсько-українських переговорів у Стамбулі навесні 2022 року, де розглядалися умови можливого припинення бойових дій, Росія вчиняла масові вбивства цивільних у окупованих Бучі, Ірпені та інших містах. Після укладення «зернової угоди» у 2022 році за посередництва ООН і Туреччини, яка дозволяла Україні експортувати зерно через чорноморські порти, РФ неодноразово обстрілювала інфраструктуру українських портів, аби «вибити» собі кращі умови.
Тобто все то, що ми бачимо від в ході мирного процесу, ініційованого новою американською владою — це стандартна поведінка росії. Причини такого підходу криються в самій природі російської дипломатії, яка фактично є продовженням війни іншими методами. Кремль використовує переговори як інструмент тиску та дезінформації, створюючи ілюзію миротворчості, але насправді розглядає будь-яку паузу лише як можливість перегрупувати війська, наростити потенціал і спробувати нав’язати свої умови з позиції сили. Для російського керівництва компроміс – це слабкість, а ескалація – спосіб тримати противника та його союзників в напрузі, вимотувати його як на полі бою, так і психологічно.
Реакція України та міжнародної спільноти на цю тактику має бути виваженою, але рішучою. Україна та її союзники не повинні йти на поступки під тиском агресії, адже це лише заохочує росію до нових ультиматумів. Натомість, слід зміцнювати обороноздатність, посилювати військову підтримку від партнерів і вести переговори з позиції сили.
Західним союзникам, особливо США, як ключовому гравцю мирного процесу, важливо не сприймати дипломатичні ініціативи Москви як щирий намір до миру, а розуміти, що це частина їхньої стратегії ведення війни. Будь-які переговори мають супроводжуватися не деескалацією, а новими санкціями та військовою допомогою Україні, щоб Росія зрозуміла: її політика ескалації більше не дає їй переваг.
Мир може і має бути досягнутий через тиск і силу. Показного пацифізму Росія не сприйме. Все 11-річне російсько-українське протистояння доводить, що вона сприймає поступки лише як ознаку слабкості, а значить як шанс покращити свої позиції і почати давити ще більше, висувати ще гірші для нас умови. Лише рішучими діями, підкрепленими реальними кроками, «батогом», а не тільки «пряником», можна можна змусити агресора змінити тактику й перейти до справжнього діалогу.
Мир можливий лише через силу та тиск. Поступки для Кремля — це слабкість. Лише рішучі дії можуть змусити агресора змінити тактику й перейти до справжнього діалогу.